Українські гастарбайтери: без шансів на повернення

Відколи розпочалася світова економічна криза, чимало українських експертів, політиків високого рангу почали прогнозувати масове повернення наших трудових мігрантів.

Перейматися справді було чим. За даними комплексного дослідження процесів української трудової міграції у країнах ЄС, здійсненого Міжнародним Благодійним Фондом Карітас України, на 2008 р. на заробітках за кордоном перебували близько 4,5 млн українців, серед яких понад 2 млн – у Росії і ще близько 1 млн 700 тис. – у країнах ЄС. Відтак можна собі тільки уявити навантаження на державні соціальні служби в Україні у разі масового повернення бодай частини з означеного числа наших громадян.

Однак минув рік, і авторові цих рядків довелося почути з вуст одного українського дипломата у Вроцлаві, що кількість наших трудових мігрантів, принаймні на цих теренах, не тільки не зменшується, а, здається, зростає.

Упродовж останніх років зусиллями українських науковців були проведені два масштабні дослідження у сфері зовнішньої трудової міграції наших громадян: перше загальнонаціональне вибіркове обстеження населення (домогосподарств) з питань трудової міграції, проведене Українським центром соціальних реформ за участі Держкомстату України під керівництвом академіка НАН України Елли Лібанової і вже згадуване дослідження МБФ Карітас України у співпраці з Інститутом народознавства НАН України. Важливо, що попри відмінність методологій і територій проведення цих досліджень, можна сказати, що їхні дані в основному сходяться, що дозволяє скласти більш-менш цілісну картину процесів зовнішньої трудової міграції українців. Зійшлися вони і в прогнозуванні перспектив повернення наших заробітчан у зв’язку з розгортанням світової економічної кризи.

Автори обох досліджень виходять із того, що трудові міграції українців побудовані переважно за стратегією маргінальної ринкової ніші, – тобто вони зголошуються виконувати переважно ті роботи, які не приваблюють громадян країни-реципієнта. Головними сферами зайнятості українців дотепер залишаються обслуговування приватних помешкань, догляд за літніми людьми і дітьми, будівництво, сфера послуг у ресторанному та готельному бізнесі, сільськогосподарські роботи. Переважна більшість наших земляків живуть і працюють за кордоном нелегально.

А це, своєю чергою, дає змогу роботодавцям цих країн мінімізувати видатки на оплату робочої сили; вони звільнятимуть нелегально чи напівлегально працевлаштованих мігрантів не відразу. Тому, твердять автори загальнонаціонального обстеження домогосподарств, криза «навряд чи призведе до скорочення трудових міграцій українського населення, а швидше навпаки – викличе нову хвилю економічного туризму».

Зменшиться питома вага найбільш благополучних у соціальному відношенні трудових міграцій що здійснювалися, відповідно до вимог законодавства країни-реципієнта. Але, з огляду на більшу глибину і системний характер кризи в Україні, ніж у ЄС і, відповідно, подальше падіння заробітної платні, зокрема у валютному еквіваленті, зросте експорт неформальної зайнятості. У кращому разі – на напівлегальній основі без жодних соціальних гарантій. Частина мігрантів у разі втрати роботи буде змушена погоджуватися на нелегальну зайнятість навіть за наявності відповідних дозволів на роботу. Загалом зайнятість трудових мігрантів дедалі більше переміщуватиметься у сектор домашніх господарств, де значно менший контроль за дотриманням трудового і податкового законодавства.

З іншого боку, мало хто з реемігрантів до України матиме право на допомогу з безробіття через відсутність страхового стажу і тривалу перерву в роботі; ті, хто зберіг фіктивну зайнятість в Україні, можуть розраховувати лише на мінімальну допомогу. Більшість реемігрантів залишатимуться орієнтованими на зовнішні трудові міграції як спосіб трудового життя, бо місцевий ринок праці їх давно не приваблює.

Особливості поведінки мігранта в умовах світової економічної кризи зумовлює взаємозалежність міграційних потоків і динаміки глобальних ринків. Наявна попередня інформація дає підстави констатувати такі тенденції:

Інтенсифікуються переміщення українських мігрантів у межах ЄС у пошуках нових заробітків. Наведемо як приклад міграційні спрямованість до Лондона у зв’язку із розбудовою інфраструктури до Літніх Олімпійських Ігор 2012 р.

– З іншого боку, заробітчани, зайняті у сферах домашнього сервісу, намагатимуться зберегти наявні місця праці;

– частина будівельників і працівників промисловості повернуться в Україну, зберігаючи, однак, високий ступінь міграційної готовності;

– спостерігається вплив стану української і світової банківської системи на вибір мігрантів. Люди турбуються за долю своїх, вигідніших, ніж на Заході, депозитів в українських банках, що може спричинити відтік грошей з українських банків до західних.

Простіше – одні трудові мігранти постараються залишитися в ЄС, зберігши дотеперішні місця роботи чи напрацьовані зв’язки щодо можливостей працевлаштування, інші переміщатимуться різними країнами у пошуках заробітків, а ще інші повернуться з готовністю до наступних виїздів (окрім тих, що досягли передпенсійного й пенсійного віку і були налаштовані повертатися). Зазначені три позиції разом узяті виражають динаміку міграційних переміщень в умовах глобалізації.

Наведемо кілька думок українських заробітчан в Італії щодо можливості повернення в Україну у зв’язку з кризою: треба ще років чотири побути в Італії, а тоді лише можна повертатися; в Україні сьогодні дуже важко; не уявляємо, як жити в Україні, якщо не буде когось у родині, хто регулярно надсилатиме гроші з Італії. У цих роздумах простежується вплив двох чинників на вибір новітнього українського мігранта в умовах світової фінансової кризи – постійний зв’язок з Батьківщиною і зростаюча «прив’язаність» до переміщень фінансів (ми тут звертаємо увагу саме на «фінанси» і можливість фінансування як детермінанту динаміки ринків праці в умовах кризи) у глобальному вимірі.

Позиції українців виявляють ще один важливий критерій «кризового вибору» мігранта в умовах глобалізації фінансово-економічних відносин. Ним стає ступінь довіри до національної грошової одиниці – гривні. Український трудовий мігрант і в умовах кризи поки що залишатиметься там, де буде реальнішою можливість отримати чи зберегти місце праці і «реальні гроші». Варіант повернення він найчастіше обиратиме в останню чергу.