Думка з приводу

Думка одруженого священика про целібат

16 Січня 2010, 16:56 6534 о. Олег Гірник, УГКЦ
о. Олег Гірник

Останнім часом все частіше можна почути дискусії про можливість запровадження в Римо-Католицькій Церкві одруженого священства.

Прихильники такої тези опираються на три аргументи:

1) антропологічний – целібат суперечить основним засадам людської природи;

2) пасторальний – одружений священик краще розумітиме проблеми своїх вірян, більшість яких одружені;

3) практичний – запровадження одруженого священства дасть можливість суттєво збільшити кількість покликань до священичого стану.

Оскільки я не належу до Римо-Католицької Церкви, не в моїй компетенції робити узагальнення чи абстрактні висновки, однак наступні міркування випливають із моїх суб’єктивних спостережень.

Одразу хочу заперечити практичний аргумент. Не вірю, що запровадження одруженого священства суттєво вплине на кількість покликань в Римо-Католицькій Церкві, адже справа не в целібаті, а в ідентичності священика. Хто є священик (незалежно від того чи він одружений, чи целебс): парафіяльний адміністратор чи людина, що прагне глибокого досвіду Бога, аби ним поділитися з іншими?

Як одружений священик, маю повне право заперечити і другий пасторальний аргумент. Досвід життя власної родини, священик частенько переносить на пасторальну практику, іноді це має край негативні наслідки, адже кожне подружжя є неповторне. Насправді, протилежне доповнюється протилежним. Священик, що живе у целібаті, в глибині душі плекає ідеальне уявлення про подружжя, яке в свою чергу допомагає подружжям залишити сіре почуття буденності і знову повернутися в первісний ідеальний стан. Одружений священик, навпаки, на глибинному рівні часто живе ідеалом монашого усамітнення і його поради можуть освіжити первісний запал життя в целібаті. Звісно, траплялися випадки, коли монах накидав аскетичні практики подружжю, а одружений священик радив сестрі залишити монастир і пошукати собі нареченого. Хоча я одружений священик, та ми з дружино практично не маємо друзів серед одруженого священства, проте маємо приятелів серед священиків-целебсів, а сестра-кармелітка є нашою духовною сестрою-порадницею. Спілкування з нею не лише допомагає нам, але й надає сенс її контемплятивному життю.

 

Право обирати целібат є таким же природнім і непорушним, як право одружуватись

 

Серед аргументів найскладнішим є антропологічний. Вважаю, право обирати целібат є таким же природнім і непорушним, як право одружуватися.

Єдине, з чим я не погоджуюся, це аргумент «служіння неподільним серцем»: якість священичого й християнського служіння залежать не від того, чи дана особа обрала целібат, чи одружений стан, а від духовних дарів. Бог дає без міри Святого Духа тим, які Його просять. Історія знає приклади одружених священиків, серед них філософ Павло Флоренський, котрий, маючи родину, перевершив монахів не лише за науковим, але й за аскетичним рівнем. Одночасно, можемо зустріти безліч прикладів священиків-целебсів, ієромонахів та монахинь, які, попри навчання, знання мов та вчені ступені, живуть лише у власне задоволення: від празника до празника, від трапези до трапези.

В дискусіях про целібат акцентуються догматичні моменти та надто мало береться до уваги культурне середовище Середньовіччя, в якому були сформовані основні тези на користь целібату священиків. Тоді весь космос був пройнятий почуттям тайни, навіть звичайна земна любов до жінки була огорнута тим почуттям. В жодну іншу епоху ідеал світської культури не був так поєднаний з ідеальною любов’ю до жінки, як в період з ХІІ по XV ст. В її рамки були включені всі християнські чесноти, суспільна мораль, вдосконалення всіх форм стилю життя. Цією культурою жила аристократія, плекаючи благородні форми любові, створюючи перешкоди розпусті: література, мода, звичаї впорядкували розуміння любові. Це була панівна культура закоханих лицарів та трубадурів, котра не завжди була пов’язана з Церквою. Прирікати себе на целібат з почуття суто земної любові до жінки вважалося тоді природнім. Природнім був і перехід від світської сфери у релігійну. Один із найкращих прикладів цього лицарського духу натрапляємо в біографії св. Ігнатія Лойоли. Дорогою до Марійської святині в релігійному запалі Ініґо спочатку хотів убити мавра, котрий на його думку висловився зневажливо про Богородицю, а потім поклав свою зброю до стіп Богородиці у Монтсерраті, вдягнувшись у лати Христові. На противагу цій культурі, стояла низова «культура черні», яка продовжувала жити поганським, часто брутальним розумінням любові.

Вся проблема в тому, що в сучасному світі запанувала темна, «низова культура черні», яка сьогодні вважається елітарною. Саме нашій добі, як ніколи, пасує назва seculum obscurum (темна доба). Достатньо заглянути в твори сучасних українських письменників, не кажучи вже про телебачення. Не випадково сучасний французький філософ Жан Бодріяр назвав сучасну культуру позбавленою таємниці, де визначальним елементом є порно. «Тут уже не йдеться про стать, – зазначає Бодріяр, – порно є справжньою нашою культурою, тому що це поширення на весь світ самої культури, яка є порнографічною».

Хочемо ми того чи ні, але ця «низова культура черні» свідомо чи підсвідомо впливає на тих, хто зголошується до семінарій. Особисто мене, як одруженого священика, дуже турбує система виховання як тих, які в майбутньому планують поєднати подружнє життя із священством, так і тих, що готуються до целібату. Чи достатньо робиться в семінаріях для того, аби в своїх вихованцях сформувати тверді основи християнської культури, котра зможе належним чином протистояти «низовій культурі черні» та допомагати іншим в цьому?…

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: