У ХІІ ст. хрестоносці збудували церкву на місці назаретської синагоги, де проповідував Христос (фото з сайту www.biblewalks.com)
Лк 4,21-30
Кажуть, дар Бога отримують ті, хто у відчаї. Кому більше нікуди йти… Коли всі надії підвели, знайомі відвертаються, соромлячись свого безсилля перед лицем горя. Тоді людина іде до тих, хто молиться і вдивляється в Обличчя Боже. Цей прихід є, можливо, першим осмисленим приходом до Бога. Ще ніколи не було так важливо, щоб Він почув, щоб Він побачив, щоб Він змилостивився, дав силу стати наодинці з долею! Адже Він – є! Тоді всі слова, які ми звикли виповідати в молитвах, набувають нового сенсу. Тоді ми стаємо перед Ним зі своїм життям, затискуючи в жмені останню пригорщу борошна… Вперше – в правді, показуючи Йому нашу «надію».
Вдова з Сарепти змирилася зі смертю своєю і свого сина. За останніми приготуваннями її застає пророк Ілля і просить віддати йому те, в чому полягає її остання надія відстрочити смерть сина. Це найжорстокіше з випробувань. Авраам з легкістю віддав би Богу своє життя, але життя сина?.. Це значить дещо інше: довірити Богу сенс свого життя, визнати, що, чесно кажучи, я мало що в ньому розумію. Не розумію, чому в моєму житті стільки болю, чому, як Нааман сирієць, під оздобними шатами змушений ховати проказу душі? Це – важливі питання, на які Бог не може не відповісти, хоч іноді здається, що ніколи особливо не відповідав раніше. А може, просто чекав на правильні запитання? Він просить власне цю жменю борошна для себе в дар, запрошує зробити цей крок у безодню віри… І це виявиться тільки початком, усвідомленням своєї дороги, зустріччю з Богом свого життя.
«Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» Пророцтво Ісаї скероване цього разу до нас: «Дух Господній на Мені, Він помазав Мене, щоб звіщати Добру Новину вбогим… проповідувати полоненим визволення, незрячим – прозріння, відпустити на волю помучених, сповістити час повернення до Господа». І що тоді, як я ще маю досить борошна, якщо рани прокази ще можна терпіти, якщо ще є гордість, яка не дозволяє привселюдно омиватися в водах Йордану, якщо ще є «здоровий глузд» запитати пророка: «А ти, власне, хто?»…
Віктор Комарніцький ОР
Це один з уривків Євангелія, який видається простим на перший погляд. Але прочитаєш уважніше – і не знаєш, як до нього підступитися… «Він почав до них говорити: Сьогодні збулося це писання у вухах ваших». І «всі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з вуст Його». Погоджувалися й дивувалися, бо чутки про Ісуса тоді вже ходили неймовірні.
І тут падає питання: «Чи Він не син Йосипа?» Звичайна фраза. Але саме через неї ситуація розпадається. Молитовне зібрання перетворюється на зону бойових дій. За кілька хвилин ті, хто з такою увагою дивився на Ісуса, вже готові Його вбити. Така трагічна зміна через кілька буденних слів… Чому? А тому, що Ісус зрозумів справжнє значення питання і не вважав за потрібне церемонитися з тими, хто про це запитав. Його відповідь була жорстка й гірка. І певною мірою принизлива для присутніх.
У простому питанні таїлися одразу дві відхлані, що їх Ісус побачив і викрив. Перша – «той, кого я пам’ятаю хлопцем-шмаркачем, не може бути чудом Божим». Закостенілість, зневага до буденного життя (яке саме в собі є чудом) – і пошук чуда десь назовні, віддалік. Друга відхлань – штибу «Ти ходив нашими вулицями, тому ми розраховуємо на спасіння».
Той, хто сліпий і очікує замість Істини (сліпучої, двосічної і простої, як сонячний промінь) різноманітних спецефектів, нічого такого не побачить: за словом Писання, «у нього відніметься і те, що має». І тим, хто розраховує спастися «по блату», теж ніяких поблажок не буде, бо не можна стати Богові ріднею інакше, ніж через навернення серця. І якщо Богородиця приймала суворі слова Сина зі смиренням, хоча й напевно не без душевного болю (та й яка мати може спокійно сприйняти слова «а хто Моя матір і брати»?), то присутні в синагозі у своїх серцям смирення не знайшли. Правдиві слова Господа викликали розчарування, лють і образу. Ледь не дійшло до вбивства, але «Він, пройшовши серед них, пішов далі»… Він проходить непомічений, немов із натовпу сліпих вибирається. Як віддаляється Бог від кожного, хто шукає не Істину, а свій комфорт або вигоду…