У селі Глинне, де на 1000 дворів – 200 матерів-героїнь, криза не заважає народженню дітей, а городянки обговорюють «за» і «проти» на форумах.
Криза вносить корективи й у планування сім’ї. Але для декого економічні негаразди – не завада для народження дітей. І якщо городянки ретельно зважують всі «за» і «проти», у селі Глинне продовжують дивувати «рекордами».
У селі поруч зі старим дубом – аж 200 матерів-героїнь
Село Глинне, що на Рівненщині, сміливо можна назвати столицею багатодітних родин України: 200 його мешканок мають звання «мати-героїня». І криза цю картину не псує.
У 764 дворах із 1000, які складають село Глинне, живуть багатодітні сім’ї.
«Важко лише коли ростиш перших трьох дітей. Дітлахи підростають, один доглядає іншого, й ще чотирьох допомагає няньчити», – посміхаються тамтешні мами.
«У нас таких, хто одну дитину виховує – одиниці. Не рідкість і 10, і 14 дітей», – розповіла газеті «Сегодня» секретар сільради Зося Дробуш, яка виховує двох дітей.
Жінки запевняють, що така висока народжуваність жодним чином не пов’язана з одноразовою допомогою – адже народжували і коли держава нічого не платила, таку ж кількість дітей мали їхні матері й бабусі.
Подвір’я школи у Глинному. Тут і далі фото «Сегодня», автор – А. Яремчук
У Глинному кажуть: «Дітей стільки, скільки Бог дає».
А дехто вірить, що висока народжуваність там пов’язана з сусідством Юзефінського дуба, який ще називають дубом Князя Ігоря і вважають одним із найстаріших дерев у країні. Цей дуб, що росте на околиці села, має понад 1000 років і занесений до книги рекордів України. Його також вважають символом великої родини.
Юзефінський дуб. Обхват 8 метрів
Місцеві кажуть, що це дерево має цілющу силу. За традицією, і хлопчикам, і дівчаткам не одне покоління уже кладуть до колисок його листочки, які, як вірять, дарують здоров’я.
Більша родина – більше щастя
Показова історія сім’ї 39-річного Михайла Ковалевича. Після того, як дружина померла при пологах, він залишився з шістьома дітьми на руках. «Мале» віддав рідним, з іншими сам вправлявся, викручувався, як міг – сестра допомагала», – розповідає чоловік.
Тепер Ковалевич має дружину Марію, з якою вони виховують 10 дітей: старшому 15 років, молодшому – менше року. Марію Михайло зустрів, коли їй було 34 роки, вона була бездітною. Разом вони уже 7 років.
Родина Ковалевичів виховує 10 дітей
У їхньому будинку чотири кімнати, дві з них – спальні для малюків, які сплять удвох чи втрьох. На тісноту чи бідність батьки не жаліються, дітям радіють.
«Бог дасть, ще будуть. Це ж радість, нагорода, допомога. Улітку всі разом ягоди збираємо і продаємо, разом картоплю копаємо. Ті, хто не працює, молодшим за няньку», – каже глава сімейства.
Дружина Марія погоджується: «Скільки грошей є, стільки і добре. Город, двох корів, свиню тримаємо. Купувати солодке дітям – дорого, але я двічі на тиждень печу булочки, а незабаром доньки підростуть і будуть самі куховарити».
Хоча й побутові незручності також є. У цьому будинку на краю села, як і на інших вулицях, немає газу – готують у печі.
Втім, по дорогах чи не частіше за автомобілі їздять сани. У селі чисто, охайно.
Екологічний транспорт – кінь і сани
І сучасна школа є. Її директор Микола Кароповець каже, ще 2 роки тому будівля, в якій вичлися діти, була в аварійному стані: «Але батьки влаштували революцію, не пустили дітей на 1 вересня, і нам побудували нову школу».
Головна ж проблема села – відсутність роботи. Улітку тут збирають і продають білі гриби, журавлину – в околишні міста та й по всій Україні. Багато голів сімейств саджають у мікроавтобуси синів, зятів і їдуть на заробітки до Києва, Росії, Білорусі. Але торік через кризу будівельники залишилися вдома.
Чи не тому за неповних 1,5 місяці нового року у селі народилося 25 малюків, тоді як за 12 місяців минулого – 107 немовлят…
Бути чи не бути дітям під час кризи?
Чи народжувати під час кризи? – цим питанням, мабуть, городяни переймаються ніяк не менше за селян. Принаймні, на «мамських» форумах не вщухають дебати на цю тему.
Дехто вирішує зачекати з народженням дитини до закінчення кризи – щоб у крихітки було все необхідне: хороші лікарі, необхідний одяг, найновіші іграшки і, головне, спокійна мама, впевнена у завтрашньому дні. Адже, упевнені ці жінки, безвідповідально приводити у світ маленьку істоту, покладаючись «на авось».
Дехто ж зважується народити й під час кризи в економіці. До речі, протягом 2009 року, за даними Міністерства юстиції, в Україні спостерігалася тенденція до зростання народжуваності: загалом минулого року народилося 515 176 немовлят, що на 1 179 більше у порівнянні з позаминулим, докризовим роком.
Цікаво, що за народження дитини у кризу частіше виступають більш «дорослі» мами, які народили первістків у 1990-ті роки.
Їхня позиція приблизно така: немає коштів на дорогі заморські вітаміни – з’їж українське яблуко, це навіть корисніше; не можеш сплатити послуги розхваленого лікаря – народжуй із черговою бригадою; дитячі суміші дорого коштують – годуй довше груддю, завдяки цьому дитинка матиме й міцніший імунітет і буде здоровішою.
Якщо в сім’ї вже є діти – ще краще. Від старших зазвичай лишається чимало одягу. Та й мамі вже не вперше й не таким шоком буде не спати ночами, їсти похапцем стоячи, придивляючись, аби не трапилась в цей час якась шкода.
Крім того, існує думка, що непевні кризові часи жінці краще «пересидіти» у декретній відпустці, адже частіше за все роботодавці не дуже люблять молодих матусь.
А відсутність памперсів, модних пелюшок та брязкалець – усе це не так важливо, запевняють жінки. Головне – щоб була любов у родині. А поява маленького дива як ніщо інше простимулює дорослих до перемоги над будь-якою кризою.
За матеріалами газети «Сегодня» та «Української правди. Життя»
фінансово.
Щиро дякуємо!
