Я гадаю, що період Великого посту для кожного християнина є особливим періодом. Саме зараз ми переосмислюємо свої вчинки, відмовляємо собі різного роду гулянки, більше часу присвячуємо молитві, а також обмежуємо в їжі. Кожен сам собі обирає методи посту, але одне залишається незмінним – старання перебувати з Христом, Який вийшов у пустелю.
У своєму, не католицькому оточенні, я зустрічаюсь із різними випадками «дотримання» посту. Наприклад, одна моя знайома, яка позиціонує себе православною християнкою, якогось дня вирішила жити зовсім без їжі, але так і не протрималась. Наступного дня вона розповіла, що ввечері не витримала і наїлась м’яса. Мене ці галасливі розповіді про те «всі дивіться як я пощу» дістали. Я запитала її: «Для чого це?». У відповідь почула: «Як же – це ж піст!» Я, набравшись чи то сміливості, чи то нахабства, сказала: «Це або дієта, або якесь самовдосконалення, але аж ніяк не піст!» Та думаю, що не це головне! Якось кілька днів перед тим, вона захоплено розповідала про свій похід до гадалки. Коли я при таких обставинах пригадала, що це суперечить християнству, то у відповідь почула: «Ну вона ж знає. А в церкву я не можу йти! От коли останній раз була, то бабці там пліткували, якось так довго потрібно було стояти. І взагалі – я в тому храмі не почуваю себе добре, а от в іншому колись – зовсім інакше.»
А ще мене надзвичайно сильно дратує біганина навколо святкування цього дивного, як на мене, 8 березня. Ці святкування переростають у справжні корпоративи, що припадають саме на п’ятницю. Я працюю із чудовими людьми, з якими завжди рада відсвяткувати щось суттєве. Але пояснюю, чому не йду святкувати 8 березня, то, що саме зараз період Великого посту і п’ятниця. У відповідь вже чула різне: «Ну то й що…», «Я теж пощу, але ж йду», «Але ж 8 березня, що зовсім не святкувати?», «Це ж для жінок!». І я, вже не витримавши, висказалась: «Так, усі. І усі, хто вважає себе християнами, мають переживати період посту. Але якщо я не йду, то маю право. Бо ж «усі» й аборти підтримують, і до гадалок ходять, і амулети носять, то що ж, я теж маю це робити? А ще – для мене це не свято! Бо святом є День Матері, Пасха, Різдво… »
Я спробувала зрозуміти цих людей і неначе вийшло. Уся біда в тому, що твердження «всі ж так роблять» живе повним життям у мозку. Але я радію з того, що в мене була підтримка з подруги-католички, однієї православної та однієї протестантки. Може, так і розпочинається екуменізм?
_________________________________________________________
УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
