Людині, про яку йтиметься далі, випало жити у дуже непростий час. Щойно, 1794 р., молох Великої Французької революції зжер своїх останніх дітей – було страчено Робесп’єра, Сен-Жюста, Кутона… Щойно, 21 лютого 1795 р., французи опублікували Декрет про свободу культів і відділення Церкви від держави. Щойно розпочалася стрімка кар’єра майбутнього кумира й нео-імператора Наполеона… І залишалося трохи більше 50 років до того моменту, коли Карл Маркс випустив свій сумнозвісний «Маніфест Комуністичної партії»…
Майбутній святий Вінченцо (Вікентій або Вінсент) Паллотті народився 21 квітня 1795 р. у багатодітній родині римських негоціантів. Отримавши священицькі свячення 1818 р., дон Вінченцо розпочав пастирське служіння серед молоді римських околиць. Заради блага молодих римлян він стає організатором вечірніх релігійних шкіл, ініціює створення сільськогосподарських та ремісничих училищ у Римській Кампаньї. Він став відомий у Римі не лише як пастир молоді, хворих і ув’язнених, але радше як народний місіонер. 1827 р. він став духівником римської семінарі, а пізніше – духівником в багатьох колегіях. Майже все своє життя він присвятив душпастирству у Вічному Місті. Зважаючи на широку апостольську і людинолюбну діяльність дона Вінченцо, римляни називали його «апостолом Риму». Вінченцо Паллотті випало жити при понтифікаті шести пап. І кожен з тих понтифіків у той чи інший спосіб зазнавав тиску з боку так званої «новітньої історії». Напевно, саме тоді дон Вінченцо дуже добре усвідомив небезпеку улесливих гасел про «свободу, рівність і братерство», заснованих не на міцних підвалинах християнства, а на так званих «загальнолюдських цінностях», виголошених французькими просвітниками-революціонерами. А вже наприкінці життя йому довелося стати свідком нової облуди, яка «примарою тинялася Європою» – марксовим «Пролетарі усіх країн, єднайтеся». Здається, що в такій хисткій суспільній атмосфері метою дона Вінченцо було одне: заохотити християн (всіх – від найвищого духовенства Риму до найостаннішого парафіянина найвіддаленішої сільської церковці) публічно, відкрито та голосно проповідувати Воскреслого Христа тому світові, який чимдалі більше втрачав здоровий глузд і божеволів у вирі просвітницько-марксистських ідеологій та вчень.
Аби плекати, захищати й поширювати віру та милосердя між віруючими та заради збереження миру Вінченцо Паллотті започаткував Благочестиве Товариство Католицького Апостольства, серцем якого була група священиків, що їх, за іменем засновника, стали називати паллотинами (або паллотинцями). Крім того, до руху долучилися й миряни, які прагнули молитвою та практичними діями допомоги хворим, військовослужбовцям, ув’язненим, новонаверненим і місіонерам. До діяльності Католицького апостольства офіційно долучилися двадцять п’ять кардиналів, майже всі парафіяльні священики Риму, а також миряни різних соціальних станів. І не випадково згодом папа Пій XI, проголошуючи героїчні чесноти дона Вінченцо, назвав його «далекоглядним й дорогоцінним предтечею» руху Католицька Дія (Azione Cattolica), який остаточно сформувався 1867 р. й визначав обличчя католицьких соціально-політичних ініціатив ХХ століття. Також новаторство Вінченцо Паллотті проявилося і у його ідеї використовувати у справі апостольства той інструмент, який на початку XIX ст. багатьма сприймався як ворог релігії та Церкви – йдеться про засоби масової комунікації та насамперед про пресу. За ініціативою дона Вінченцо світські католики почали активне апостольство на сторінках газет та часописів. Для підтримки своєї діяльності він заснував 1843 р. також Товариство сестер (паллотинок). Помер він 22 січня 1850 р. у Римі. Був беатифікований за Папи Пія ХІІ 22 січня 1950 р., а його канонізацію здійснив Йоан ХХІІІ 20 січня 1963 р.
А ще з Вінченцо Паллотті знайомий кожен, хто у грудневі дні має змогу роздивлятися Різдвяні ясла, що їх встановлюють у Ватикані, на площі святого Петра. Відроджуючи стародавню римську традицію різдвяних ясел, 1842 р. Вінченцо Паллотті замовив дев’ять різьблених фігур (у людський зріст) для собору святого Андрія у Долині (Basilica di Sant’Andrea della Valle). Саме ці скульптури нині щороку виставляють у Ватикані, і до сьогодні ці ясла нагадують людству: Salvator mundi natus est – Спаситель світу народився. Півтора століття тому дон Вінченцо відійшов до Бога, але його апостольська діяльність триває…
фінансово.
Щиро дякуємо!
