Життя в молитві

Що потрібно робити для того, щоб наше життя все більше і більше проймалося атмосферою молитви? Насамперед варто пам’ятати, що ми не повинні обмежуватися лише тим часом, коли стоїмо у храмі, чи навпроти ікони, чи читаючи Святе Письмо. Молитва може повсякденно проникати в усі закутки нашого життя, це нелегка праця, але той, хто намагається молитися постійно, отримує допомогу з небес.

Отже, які існують способи молитви? Найперше, це постійна думка про Бога. Можна навести звичайний приклад: якщо хтось нам до вподоби, то чим більше ми любимо його, тим частіше думаємо про нього. Так само буває з тим, хто засмакував любов до Господа: « Він, – як каже псалом, – радіє, коли згадує про Бога»( Пс. 42 (41), 5); «…Хвалітеся його святим ім’ям, хай радується серце тих, що Господа шукають. Шукайте Господа і Його силу, шукайте Його обличчя завжди» (105 (104), 3-5). Ця думка про Бога має декілька аспектів: думаємо про наше ставлення до Нього, наповняємося дарами, подякою, покаянним почуттям. Ми думаємо про Нього у світлі Одкровення, розважаючи про велич Його любові до людини. Ми думаємо про Нього, коли стоїмо перед вибором: що нам зробити, щоб виконати Його волю. За словами Христа, «…бо шукаю я не своєї волі, лише волі того хто послав мене» (Ів. 5.30). Щоб пригадувати нам про Божу присутність, слугує і молитва. Коли ми п’ємо чи споживаємо їжу, ми все повинні робити на славу Божу, а все, що ми чинимо на Славу Божу, служить нам для спасіння.

Людині, котра живе у секуляризованому світі, потрібно навчитися розуміти, що все у тому світі є тісно пов’язане з Господом, розглядаючи у всьому певне духовне значення і призначення. Наприклад, перебуваючи серед людей, згадаймо, що саме за них Христос пролив Свою кров. Беручи на руки немовля, пам’ятаймо, що воно є маленьким вмістилищем безсмертної душі. Оглядаючи навколишнє середовище, ми бачимо творіння Боже, спостерігаємо присутність Творця, який підтримує все і дає життя. Чиста думка завжди ризикує стати абстрактною, ми знаємо це, психологія пригадує нам про це, що, будучи воплоченою у річ, наша думка конкретизується, слово приводить у дію внутрішні механізми, спричиняючи глибшу участь людини в молитві. Саме через це розмова з Богом є для нас дуже важливою. Ми повинні навчитися розмовляти з Богом про все, що нас тривожить, про наше ставлення до ближнього, просити Його, дякувати Йому, висловлювати Йому свою любов. Маємо виробити у собі постійне бажання і потребу звертатися до Нього як до Отця, Сина і Святого Духа, тоді наша молитва буде не абстрактною, а стане розмовою лице в лице, так як Господь розмовляв з Мойсеєм віч-на-віч, так як говорить людина з людиною(Вих. 33.11).

Дехто може запитати: « А для чого молитися і просити, якщо Господь уже все знає?» «Бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви попросите у нього» (Мт. 6. 8). Саме у цьому і полягає наше свідоме навернення до Бога, покора, відчуття зв’язку та залежності, окрім цього, важливість розмови та спілкування. У святоотцівській традиції існує практика, яка каже, щоб протягом дня пригадувати собі про Господа короткими висловами з псалмів чи іншими фразами з повсякденних молитов. Яскравою ілюстрацією такої практики є Ісусова Молитва, яку молимося на чотках. Монах Кармеліт Лаврентій XVIII ст. став духівником багатьох монахів, навчаючи їх заглиблюватися у свій внутрішній світ, несучи послух у монастирі. Він час від часу занурювався у глибину свого духу, де знаходив через молитву мир і Божу присутність. Ми інколи можемо так бути зайнятими матеріальним світом, що він може паралізовувати наш дух.

Преподобний Іван Карфагенський у V ст. каже, що для того, щоб нам не блукати у глибинах нашого єства, потрібно заглибитися у внутрішній храм нашого серця і шукати безпристрасність і святу благодать, що походить від Бога. Читання Святого Письма, особливо Євангелій, повинно стати нашою щоденною потребою, бо, читаючи Святе Письмо, ми зупиняємо багато непотрібних думок і входимо у світ Божого Слова, це вже є молитвою. Потрібно навчитися використовувати вільний час для віднаходження миру у нашому духовному житті і теж навчитися бачити свого ближнього та допомагати йому. Один зі старих мудреців говорив: «День, коли я не допоміг ближньому, є загиблим днем. Молитва, яка не є дієвою любов’ю, ризикує перерости у самозадоволення. Служіння ближньому має бути таким самим, як необхідність їжі чи пиття. Навколо нас безліч заблуканих, засмучених, хворих, чи стареньких людей, що потребують нашої допомоги. «Істинно кажу вам, говорить Христос усе, що ви зробили одному з моїх найменших, – ви мені зробили» (Мт. 25.40). Апостол Яків теж пригадує всім, що «…віра, коли діл немає, мертва сама в собі» (Посл. Як.2. 17).