Майже 50 років єзуїтський храм Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях (на фото) слугував держархівом Чернівецької області. Наприкінці 50-х – на поч. 60-х років ХХ ст. з нього вивезли та розікрали майже всі культові речі. Внутрішній простір храму розділили на три поверхи, причому перегородили двома залізобетонними перекриттями, що кріпилися у стінах (!) споруди. Нині святиня знову стає сама собою: рішенням 36 сесії Чернівецької обласної ради V скликання храм віддали римо-католикам міста.
Вже майже сім років чернівчани, парафіяни цього храму, збираються на Богослужіння у невеликій каплиці у приміщенні третього корпусу Чернівецького училища мистецтв ім. С.Воробкевича. Власне, саме цей будинок свого часу був кляштором, тобто помешканням отців-єзуїтів, які прибули на Буковину. Настоятель, отець Станіслав Смольчевський SJ, приїжджає до Чернівців із Кіцманя. До речі, багато років тому він, священик-єзуїт, прибув із Польщі саме для місійної праці.
На сьогодні кількість парафіян храму Найсвятішого Серця Ісуса становить більше півсотні. Ще 1996 р. вони почали клопоти про повернення святині й будівлі в комплексі, віднайшовши в архіві документи, які свідчили про те, що саме належало єзуїтам: храм по вул.Шевченка, 2-А та парафіяльний будинок по вул.Загула, 1. Інна Келлер, голова парафіяльного комітету, розповідає:
– Наприкінці 90-х років минулого століття вийшов указ Президента України про повернення 2000 р. культових споруд, які колись належали парафіянам. Ми були внесені у графік Кабінету Міністрів на повернення того ж року. Але щасливої миті наша громада дочекалася лише тепер. Також тепер ідеться й про те, щоби будівля, де нині є корпус училища, знову стала помешканням отців-єзуїтів і щоб тут могли оселитися священик і монахи. Тут могли б також тимчасово мешкати майстри, які реконструюватимуть храм, а на території – зберігатися будматеріали під цілодобовою охороною. Згодом тут розмістилися б катехитичні аудиторії для молоді, молитовних груп, клубу католицької інтелігенції, сімейних кіл. Планів багато, але для їх здійснення нам мають повернути власність, яку в нас відібрали. Відмову у поверненні нам мотивують відсутністю приміщень під аудиторії. Але нам відомо, що нині училище мистецтв не використовує всі приміщення за призначенням.
Зараз у парафії Найсвятішого Серця Ісуса першочергові завдання – оформити всі відповідні документи та зробити кошторисний розрахунок. І одразу братися за ремонт даху, що протікає. 2000 року три закордонні католицькі фундації зголосилися надати Чернівцям фінансову допомогу. Римо-католики Чернівців сподіваються, що вони не відмовляться від допомоги і сьогодні. Правда, хтозна, чи не знадобиться збирати кошти по всій Європі, як то було під час зведення цього величного храму…
Останні десятиліття про його головне призначення нагадував лише зовнішній вигляд. Бо, зайшовши всередину приміщення, потрапляєш у звичайні коридори, закидані сміттям. А якщо б повернутися на початок XX століття, то, ввійшовши до храму, можна було б насолоджуватися його неповторністю та величчю: чудовими вітражами (нині вони збереглися лише на горішній частині вікон), скульптурними композиціями Хресної Дороги, вівтарями… Ринку, що нині розташувався праворуч від храму, звісно, не було, адже в ті часи територія, на якій височів костел, залишалася незабудованою. Варто зауважити, що два роки тому, коли Чернівці готувалися до свого 600-річчя, порушувалося питання про те, аби тут зробити гарну європейську площу, а ринок перенести на інше місце. Однак підприємці були проти. Тому головний архітектор міста Сергій Гомонович зазначає, що в такому разі залишається лише гарно облаштувати майдан біля храму і не допускати поблизу нього вуличної торгівлі.
Єзуїтам колись справді пощастило, бо вони оселилися у самому серці Чернівців. За свідченням архівістів, святиня мала не лише головний вівтар, а й бічні: Пресвятої Богородиці та Ігнатія Лойоли – засновника Товариства Ісуса. Однією з прикрас будівлі слугувала скульптурна композиція Хресної Дороги Ісуса Христа, що розташовувалася на стінах храму. Сьогодні у Чернівецькому краєзнавчому музеї зберігається тільки частина скульптурного ряду ікон «Страсті Христові» – дерев’яне різьблення, датоване XIX ст. Заступник директора музею Марія Унгурян зазначає, що мистецькі скульптури потрапили сюди 1984 року, коли до музею зателефонувала якась людина і повідомила, що з горища святині викидають різні речі. Нещаслива доля спіткала і храмовий орган. Колишні співробітники архіву пригадують, як інструмент хотіли придбати вірмени, але їм не дозволили. Тож він покинуто стояв у дворі, допоки його по частинах не розібрали…
Римо-католицьку святиню освятили 25 листопада 1894 р. Вона стала першою спорудою площі Фердинанда, зведеною у стилі неоготики. І до нині жоден із чернівецьких храмів не може дорівнятися до її краси та архітектурного шарму.
Історик-архівіст Марія Никирса, в минулому – начальник одного з відділів державного архіву Чернівецької області, розповідає:
– Як на мене, то архітектора храму, Йозефа Ляйцнера, який тоді був директором чернівецької промислової школи, слід вважати найвідомішим зодчим міста. Храм Найсвятішого Серця Ісуса – його найкраща споруда. Хоча він спроектував і не менш значимі та вишукані будівлі у Чернівцях. Будівництвом святині Ляйцнер керував особисто. За традицією, землю міська громада надала безкоштовно, як і багатьом церковним громадам. Зводився костел на благодійні кошти. Можна сказати, їх збирала вся Європа, долучалися представники різних конфесій. А на відкритті особливі здравиці лунали на честь тодішнього бургомістра Чернівців Антона Кохановського. На його ім’я навіть надійшло вітання від Папи Римського, який уповноважив отця Ебергардта передати бургомістрові та його родині письмове Апостольське Благословення. Варто сказати: це було особливе визнання очільника міста світовою католицькою громадою.
Богослужіння у костелі Найсвятішого Серця Ісуса проводилися навіть у перші роки радянської влади на Буковині. 1945 року місцева влада передала ключі від єзуїтського храму православним, але за рік забрала й від них. До того, як тут оселився архів, святиня стояла зачинена, а церковні речі потроху розкрадалися. Власне, якщо заглиблюватися в історію цього храму детальніше, то можна віднайти ще чимало і цікавого, й трагічного. Як, приміром, про підвальне приміщення храму, де перепоховано польських солдатів. Але вже з цього часу храм Найсвятішого серця Ісуса вписуватиме у свою історію нову сторінку.
фінансово.
Щиро дякуємо!
