Голова наглядової ради будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового Владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, розповів про сьогоднішній стан будівництва головного храму УГКЦ.
Преосвященний Владико, собор Воскресіння Христового представники інших конфесій вже назвали довгобудом. Що вдалося зробити за останніх кілька місяців, тобто в зимовий період, на будівництві храму?
Минулого року ми подали до структур державної влади прохання про повернення ПДВ. Ми створили будівельну дирекцію, зібрали всі документи, необхідні для того, щоб держава за законом повернула нам ПДВ, яке становило десь чотири мільйони гривень.
Спочатку у нас створилося враження, що питання буде мати позитивний розв’язок. Податкова інспекція на будівництві працювала два місяці, все достеменно перевіряла. Ми сподівалися, що в нас буде матеріальна база для продовження роботи в зимовий період. Проте податкова інспекція найвищого рівня в Україні перекинула це питання податковій адміністрації Дніпровського району м. Києва. А та надіслала нам відписку, тобто грошей нам не повернули. Звичайно ж, це вплинуло на темпи будівництва.
Взимку ми завершувати встановлення вітражів. Це надзвичайно складний процес. Крім того, ми вирішували багато організаційних питань. Десь у 20-х числах січня нас відвідала делегація з благодійної організації «Реновабіс» (Німеччина). Її представники приїхали допомогти нам у запровадженні енергозберігаючих технологій. Вони вивчали, що було б для нас найбільш економічно вигідним: як опалювати, освітлювати, вентилювати тощо. Хочемо застосувати у Патріаршому соборі технології, які є в Європі. Німецькі спеціалісти, які мають великий досвід, також допомагають УГКЦ у відновленні давніх монастирів (реконструкції, реставрації).
25 січня ми провели дуже широку мистецьку раду, на яку запросили представників мистецьких шкіл Львова, Києва, Кіровограда та Харкова. Це школи, які працюють у сфері монументального мистецтва. Йдеться про те, що ми почали працювати над концепцією інтер’єру, прагнемо, щоб усе було в одному стилі, щоб все гармоніювало, – щоб наш Собор був справді однією з Софій і працював принаймні кілька століть вперед.
В одному з інтерв’ю Блаженніший Любомир сказав, що якби ми не зважали на свої принципи, то Собор був би вже збудований. Однак ми не хочемо, щоб наш головний храм будувала держава, політики. Його будують люди, українці. Це є своєрідним символом.
Хіба будівництво храмів оподатковуються?
Усе оподатковується. Ось дивіться: ви купляєте будівельні матеріали, там включено ПДВ; ви наймаєте підрядні організації, там включено ПДВ. За законом, для того щоб організація могла претендувати на повернення ПДВ, повинна існувати якась юридична організація, що займається будівництвом. Ми створили структуру, яка контролює будівництво і, відповідно, одним із її завдань було повернення ПДВ. Адже у нашому випадку сума ПДВ буде значною. Однак я вже розповів, як у нас повертають ПДВ.
Але ж будівництво храму – це не будівництво якогось нічного клубу…
Ми теж так думали, тому не один раз зверталися до Юлії Тимошенко, коли вона ще була Прем’єр-міністром.
За сьогоднішнього прем’єра, мабуть, вам точно не світить повернення ПДВ…
Чому ж? Знаєте, життя така річ, що може все бути саме навпаки.
Чи вирішено вже, у якому стилі буде інтер’єр храму?
Поки що ні. Відбулося лише одна мистецька рада, тому ми ще не вирішили. До речі, на тій зустрічі був Блаженніший, і я перед присутніми поставив одну умову: жодних дискусій. Тож ми тільки слухали думки.
Звісно, якась ідея вже вимальовується: колористика храму, якого кольору буде підлога, яким має бути іконостас. Проте чіткої концепції ще немає. Митці доопрацьовують свої пропозиції, ми їх вивчимо, зберемо нараду, дамо завдання на проектування, і потім проектні пропозиції розглядатиме мистецька рада, яка й вибере ту чи іншу концепцію.
Ви запрошуєте якихось фахівців із-за кордону чи працюють наші?
Поки що працюють тільки наші. Зголосився архітектор з Торонто – українець, який навчався в Україні. Він бажає брати участь у розробці інтер’єру, але ще не приїжджав сюди.
У нас виникла думка, щоб перенести до Києва прах Патріарха Йосифа (Сліпого), який сьогодні зберігається у крипті собору Святого Юра у Львові. Патріарх Йосиф, наступник Митрополита Андрея (Шептицького) був заарештований у 40-ві роки минулого століття зі всім єпископатом УГКЦ і вивезений у Сибір, де пробув майже 20 років. До речі, був і в Києві, жив у готелі. Радянська влада створила йому умови, що він написав історію нашої Церкви. Потім йому пропонували стати екзархом Російської Православної Церкви. Однак він відмовився і знову був відправлений у Сибір. У 1962 році завдяки сприянню Папи Римського і Президент США Патріарха звільнили. Через два роки він поїхав до Рима, де прожив до 1984-го. Помер у глибокій старості. У своєму «Заповіті», який написав перед смертю, вказав, що як буде на те Божа воля і згода співвітчизників, хотів би спочити плоттю помершим у Софії київській, оскільки в київських тюремних казематах його мучили довгі роки. Щодо поховання у Софії ми не хочемо робити жодних кроків. Зараз почали працювати над облаштуванням крипти у Патріаршому соборі. Під головним престолом храму є відповідне приміщення, в якому можна хоронити ієрархів, патріархів УГКЦ. Першим буде той, хто впродовж усього свого життя боровся за нашу Церкву, нашу віру й наш народ.
Скільки наразі є грошей взагалі?
Звісно, криза вдарила й по нас. Ми ще мусили повернути давні борги… Однак не можу сказати, що зовсім нема грошей. Наприклад, одна група українців в Америці зібрала понад 50 тисяч доларів за час Різдвяних свят. Нещодавно один жертводавець з Австралії, імені його ми поки що не знаємо, пожертвував приблизно 150 тисяч доларів. Крім того, постійно надходять гроші від реалізації «цеглинок» (номіналом 10, 20, 50, 100, 1000, 500 гривень); вони продаються у парафіях, корінці надходять до нас, розрахунковий номер вводимо в комп’ютер. Є родини, які стабільно, щомісяця, переказують поважні суми зі своєї зарплати.
До речі, Блаженніший Любомир дуже часто повторює, що Патріарший собор будують люди. Це символ українця, символ греко-католика: хоч би де він жив, це є його Собор, він туди щось уклав.
Слід згадати, що ми організували два концерти: класичної і популярної музики. Щоправда, на другому концерті (популярної музики) ми заробили не багато, але ті люди, які прийшли на концерт і заплатили 40 гривень, пам’ятатимуть, що вони теж долучилися до будівництва Собору. На мою думку, важливо будувати «собор душ», як казав колись Олесь Гончар, –собор душ, який був знищений у самій людині в радянські часи.
Коли Ісус Христос говорив про Церкву, не існувало ще жодної культової споруди, а Христос говорив про Церкву, яку Він заснував.
Ще додам, що є вже гроші на конкретні речі, тобто люди дають цільові пожертви. Наприклад, лежать гроші на іконостас, дзвони. Нещодавно родина з Канади цікавилася, скільки коштуватиме вівтар, бо вони хочуть пожертвувати на нього.
Чи часто жертвують гроші на Патріарший собор відомі українські бізнесмени?
У червні мине рік, як я став Єпископом-помічником Київської архиєпархії і головою наглядової ради будівництва. Упродовж цього часу я не став свідком того, що українські бізнесмени часто жертвують на Собор. Крім того, в Уряді нашої держави були міністри-галичани-греко-католики і у Верховній Раді було багато депутатів-галичан-греко-католиків, але ми не можемо похвалитися якимись великими діями щодо УГКЦ з їхнього боку. На жаль.
Чула, на будівництві Собору використовують спеціальні технології…
Сама архітектура храму є сучасна й ексклюзивна. Такої бані, яка встановлена в Соборі, немає більше ніде. Це справді ноу-хау. Ми намучилися із її влаштуванням. Вона висить на колонах.
Ззовні храм виглядає не дуже великим, але якщо зайти всередину, то відчутно, що це грандіозна й вишукана споруда.
Крім того, залізобетонна конструкція має спеціальний утеплювач, виготовлений на Заході, такого немає в СНД. Ми повинні шукати нові, сучасні форми опалення. Гадаю, ми зробимо підлогове опалення.
Під храмом є великий актовий зал, кухня, їдальня, приміщення для бібліотеки, занять різних гуртків, катехитичних зустрічей. Передбачено гарячу воду, вентиляцію, туалети тощо. Плануємо також встановити ліфти, які підніматимуть людей угору, де будуть крамнички з релігійною атрибутикою, можливо навіть з кавою. У наших мріях ще причал на Дніпрі біля Собору, аби віряни могли прибувати до нас на кораблях.
Тобто ви хочете зробити його максимально відкритим для людей?
Звичайно! Хочемо, щоб він був відчиненим цілодобово.
Нещодавно приїжджав Кардинал МакКаррік з Америки. Які його враження від Собору?
Кардинал МакКаррік у 1988 році разом з іншими американцями-депутатами приїхав до Москви на зустріч, присвячену темі демократичних процесів. На цьому заході був також нині покійний Владика Павло (Василик), який знав по участь Кардинала і дуже хотів з ним зустрітися. Коли Владика Василик їхав з Франківщини до Москви, КДБ тричі висаджувало його з московського поїзда, але він почекав наступного і їхав далі й усе-таки добрався до Москви. Одягнувшись в єпископську рясу, прийшов на зустріч. Він розповів МакКарріку, що Греко-Католицька Церква насправді жива, що є багато вірних, монахів, монахинь, студентів, працюють підпільні семінарії (тоді навіть Горбачов казав, що такої Церкви не існує, що вона розпустилася в 46-му році). Владика Василик показав Кардиналові фотографії, що свідчили про існування Церкви, а той передав їх дружині одного конгресмена, бо думав, що російське КДБ його перевірятиме.
Повернувшись на батьківщину, Кардинал МакКаррік представив питання нашої Церкви у Конгресі, показав фотографії, і після цього Америка почала добиватися свободи на віросповідання для греко-католиків. Тому донині Кардинал МакКаррік є нашим другом. Гадаю, Кардиналові сподобався Собор.
фінансово.
Щиро дякуємо!
