У попередній своїй катехизі Папа говорив про перше завдання священика – навчати. Другим завданням священика є освячувати людей, передовсім через таїнства та церковний культ.
Перш за все нам слід себе запитати: що означає слово «святий»? Відповідь: «святий» – це специфічна риса буття Бога, яка означає абсолютну правду, доброту, любов, красу – чисте світло. Відтак, освячувати людину означає привести її до контакту з Богом, з Ним як зі світлом, правдою, чистою любов’ю; такий контакт перемінює людину. У древні часи існувало міцне переконання, що ніхто не може побачити Бога, при цьому одразу не вмерши. Сила правди і світла надзвичайно велика! Якщо людина торкається цього абсолютного струму, її ніщо не врятує. Ба більше, існувало й інше переконання: людина не може жити без мінімального контакту з Богом, бо правда, доброта, любов є фундаментальними умовами її існування. Питання тільки в тому, як людині знайти контакт з Богом і при цьому не померти? Віра Церкви каже нам, що сам Бог створює цей контакт, який крок за кроком перетворює нас на справжні образи Бога.
Ніхто з нас сам і своїми власними силами не може привести іншого до контакту з Богом. Невід’ємною частиною благодаті священства є дар, завдання створювати такий контакт. Це здійснюється у проповідуванні Божого Слова, в якому Він виходить нам назустріч. Але з особливою інтенсивністю це реалізується в таїнствах. Занурення у Пасхальну таємницю смерті й воскресіння Христа відбувається в хрещенні, зміцнюється в миропомазанні та покуті, а живиться Євхаристією – таїнством, що будує Церкву як Божий Народ, Тіло Христа, Храм Святого Духа.
Це сам Христос освячує нас, тобто притягує нас до Бога. Але як акт Його милосердя Він кличе деяких “перебувати” з Ним і попри людську вбогість та завдяки Таїнству Священства ставати учасниками Його священства, слугами освячення і розподілювачами Його таїнств, «мостами» зустрічі з Ним, Його посередництва між Богом і людиною та між людиною й Богом.
В останні десятиліття з’явилися тенденції, де в місії священика домінувало проповідування, відокремлене від освячення. Але чи можна по-справжньому виконувати священицьке служіння, відділяючи одне від одного? Що означає для священика «євангелізувати», і в чому полягає так званий примат проповідування?
Ісус твердить, що проповідування Божого Царства є метою Його місії. Проте Його проповідування – це не тільки «мова», воно також охоплює дії: знаки, чуда, що їх звершив Ісус, вказують, що Царство надходить як уже існуюча реальність і що воно збіжне з Його особою, з даром, у який Він себе приносить. Це ж саме стосується й священика: то він, священик, представляє Христа, продовжує Його місію через «слово» і «таїнство» – в оцій повноті душі й тіла, знаку й слова.
Хто спасає світ і людину? Тут є тільки одна відповідь: Ісус із Назарету, Господь і Христос, розіп’ятий і воскреслий. А де можна розпізнати цю тайну смерті й воскресіння Христа, яка приносить спасіння? У діях Христа за посередництвом Церкви, зокрема у Таїнстві Євхаристії, яке втілює відкупительну жертву Божого Сина, у Таїнстві Примирення, де людина повертається від смерті й гріха до нового життя, та в кожному іншому сакраментальному акті освячення. Тому для священиків важливо поширювати відповідну катехизацію, щоб допомагати вірним зрозуміти цінність таїнств, але також важливо бути доступними, великодушними й уважними у даванні вірним багатств благодаті, яку Бог вмістив у наші руки, і якої ми не є “власниками”, а тільки розпорядниками. Особливо в наш час, коли, з одного боку, здається, що віра слабшає, а з іншого – щоразу зростають пошуки духовності, слід, аби кожен священик пам’ятав, щоб у його служінні проповідування, літургійний культ і таїнства ніколи не були відокремлені одне від одного. Він повинен плекати здорове літургійне душпастирство, щоб формувати Божий Народ і допомагати йому жити уповні літургією, культом Церкви, таїнствами як дарами Бога.
Правда, за якою у таїнстві «це не ми, люди, щось робимо», також впливає і мусить впливати на свідомість священиків: кожен священик добре знає, що він є необхідним інструментом Божого спасіння, але тільки інструментом. Усвідомлення цього повинне робити духовенство покірними і великодушними у звершенні таїнств, у дотриманні канонічних норм, але також і в глибокому переконанні, що його місія – це чинити так, аби всі люди були здатними принести себе Богові як живу і святу жертву.
Бенедикт XVI
Дано у Ватикані 5 травня 2010 р.
(Скорочений переклад «КВ»)
фінансово.
Щиро дякуємо!
