Місто Чортків, Тернопільської області є особливо святим місцем для католика. Костел св. Станіслава є марійним санктуарієм — зберігає чудотворний образ Матері Божої Цариці Святого Розарію, коронацію якого папськими коронами здійснив 29 серпня 2009 р. архиєпископ Львівської архидієцезії Мечислав Мокшицький. Але насамперед ця земля прославилась мученицькою смертю за віру Христа, що від початку християнства визнавалася найпершою ознакою святості. Це були священики і брати, вбиті НКВД у ніч з 1 на 2 липня 1941 р.
До Другої світової війни у м. Чортків проживало близько 40 тис. мешканців різних національностей. На той час у ньому були одна греко-католицька церква, дві синагоги і монастир домініканців. До 1939 р. всі жили у мирі й злагоді.
17 вересня 1939 р. до Чорткова ввійшли радянські війська й обстріляли храм. Почали утискати релігійні громади, зокрема для домініканців застосували підвищення податків, наприклад, одного місяця потрібно було заплатити 2755 руб, а вже наступного – 11 тис. Сума постійно збільшувалась. Через це неможливо було утримувати монастир. Потім спостерігалося загострення стосунків серед місцевих мешканців.
1-2 липня 1941 року арештували 4 отців, яких повели на «Червоний берег». Увірвавшись до домініканського монастиря, вони забрали 46-річного настоятеля обителі отця Юстина Спирлака, 32-річного отця Яцека Станіслава Місюту, 31-річного отця Анатоля Адама Знаміровського та 44-річного брата Анджея Бояковського. Вивели їх на берег ріки Серет, де вбили пострілами в потилицю. Свідок, який бачив усе на власні очі, розповідав, що їх вели четверо військових і двоє в цивільному. (Один з конвою став пізніше керівником комунальної служби і 1946 р. закрив храм, а потім дослужився до генерала). А чотирьох домініканців – 69-річного отця Героніма Франциска Льонґаву, 84-річного брата Реґінальда Червонку, брата Методія Кароля Іваніщува та 71-річного Юзефа Вінцентовича, що належав до Третього ордену домініканців, були замордовані в келіях Чортківського домініканського монастиря. Під час нападу на храм і монастирську обитель карателі вчинили погром і поглумилися над Пресвятими Дарами.
Дізнавшись про вбивство, люди прийшли на місце трагедії і з пошаною вмочували хустки в розлиту кров, збирали просякнуті кров’ю грудки землі. Дозволу на поховання в каплиці на цвинтарі їм не дали, а наказали поховати тіла на тому ж місці до 14-ї години, погрожуючи, що інакше вони будуть втоплені в річці. Мешканці нашвидкоруч зробили дві великі труни й склали в них по два тіла.
За радянських часів цю трагедію замовчували, однак старше покоління подолян зберегло та переказало правду про страшну екзекуцію, яку вчинили сталінські окупанти перед своїм відступом із Чорткова. Навіть тоді, незважаючи на заборону, люди приходили молитися на цвинтар перед гробницею домініканців і на могили чотирьох ченців на березі ріки, запалювали там свічки та покладали квіти. Коли 2 липня 1991 року відбулася ексгумація та перепоховання розстріляних над Серетом мучеників, то в багатотисячній процесії на чолі з духовенством йшли римо-католики, греко-католики та православні. На встановленому пам’ятнику українською та польською мовами викарбували прізвища загиблих ченців.
Одразу після вбивства домініканців 1941 р. настоятель Польської провінції Домініканського ордену, до якої тоді належав нинішній Захід України, скерував до співбратів листа, визнавши смерть братів з Чорткова мученицькою. Однак після війни повернутися до цього питання було складно: кордони держав змістилися, і Чортків уже став українським містом, а Україна – радянською. За комуністичної влади й мови не могло бути про беатифікацію страчених владою. То ж підготувати беатифікаційний процес стало можливим лише наприкінці минулого століття.
2 липня 1991 р. відбулась урочистість перенесення останків мучеників з берегу Серета до склепу на цвинтарі. До Чорткова з’їхалися єпископи, священики, представники Польської провінції домініканців. Вікаріат Росії та України Домініканського ордену ще не існував (його було створено лише наступного року), тому справу перепоховання мучеників вів єпископат РКЦ в Україні і керівництво Польської провінції домініканців. Під час урочистості проповідь виголосив о. Амвросій Адамський ОР, який походив з Чорткова, як і тодішній настоятель о. Регінальд Вішньовський ОР. Хоч під час Другої світової війни о. Амвросій був ще малим, запам’ятав ці трагічні події.
Справу відкриття беатифікаційного процесу чортківських мучеників розпочав тодішній генеральний вікарій домініканців о. Андрій Камінський ОР, представивши кардиналові Яворському цю пропозицію. Відтак домініканці керували прохання розпочати процес до ватиканської Конгрегації у справах святих, а кардинал підтримав його як глава Львівської архидієцезії, де відбуватиметься процес. Дозвіл на відкриття беатифікаційного процесу надійшов з Ватикану 10 червня 2006 р.
Врешті у Львові 12 листопада 2006 року в латинській митрополичій базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії митрополит Львівський Римсько-Католицької Церкви в Україні кардинал Мар’ян Яворський офіційно відкрив канонізаційний процес восьми братів ордену проповідників (домініканців), які в ніч з 1 на 2 липня 1941 року в Чорткові Тернопільської області загинули мученицькою смертю за віру. Після Служби Божої віце-постулятор канонізаційного процесу о. Андрій Камінський ОР представив членам Трибуналу постаті мучеників – кандидатів на Господній вівтар.
Свідченням смерті вісьмох домініканців як мучеників за віру, а не простого грабунку костелу, став образ Богоматері, обстріляний кулями. Тоді ще єпископ-помічник Львівський Мар’ян Бучек, якого призначили захисником справедливості цього канонізаційного процесу, розповів, що отці-домініканці, повернувшись до Чорткова, вже понад 15 років збирають свідчення про своїх співбратів-мучеників. То ж якщо хтось із читачів має інформацію про згадані події, то може звернутися до митрополичої курії РКЦ у Львові на вул. Винниченка, 32 або безпосередньо до монастиря отців-домінікаців у місті Чортків Тернопільської області.
фінансово.
Щиро дякуємо!
