В Україні стартувала Акція солідарності. У листопаді представники церков, соціальних організацій відвідують сиротинці, будинки літніх, в’язниці, людей з особливими потребами та зустрічатимуться з журналістами, аби публічно подискутувати щодо суспільних проблем і просто «навчитися спілкуватися». Цьогоріч, окрім Києва, Одеси та Кіровограда, «Суспільні дні» проходили у Житомирі, Херсоні, а 26 листопада відбудуться у Луцьку.
Унікальним заходом програми «Суспільні дні» стало відкриття вуличної виставки європейських художників «Очима бідних» у Києві. Під час імпрези журналісти мали нагоду поспілкуватися з Главою УГКЦ Блаженнішим Любомиром.
– Ваше Блаженство, переглянувши картини, на яких зображено голод, усамітнення та відчай, водночас зауважила ознаки надії… Отже, при бажанні бідність таки можна осилити?
– Ця виставка означає, що маємо постаратися звернути більшу увагу на стосунки між людьми, подивитися довкола себе і побачити ближніх, а не жити в закритому світі. Клич на ці дні – побачити й почути. Одне слово, ми, люди, як спільнота, маємо бути готові слухати і чути один одного. Бо це вельми потрібно. Людям важко, коли поряд немає нікого, хто захотів би їх вислухати. Інколи є люди, які почуваються нещасливими, але коли приходить хтось, хто готовий послухати, нічого надмірного не зробити – вислухати, це може породити зворотний момент у житті людини. А говорити можна різними способами: устами, жестами, образами. У виставці, яку бачите, до нас звертаються не устами, а через знімки, мистецьку роботу і хочуть сказати: «Слухай, подивися, як я бачу світ, у якому живу». Себто хочуть нам щось переказати, а ми натомість маємо не лише дивитися, але й придивлятися, прислуховуватися…
Розповім ось що. Сидить чолов’яга, жебрак, як ми кажемо. Люди підходять, кидають у капелюх якісь гроші. Але йде чоловік і хоче щось дати, шукає в кишенях, а в них – порожньо. Каже, мовляв, брате, я перепрошую, бо нічого з дому не взяв. «Пане, натомість ви мені щось дуже важливе дали, – відповів на те прохач. – Ви сказали мені: «Брате…» Отже, не гроші, не багатство важливе, а те, з яким серцем звертаємося до ближніх. Слухати треба не лише вухами, а й серцем…
– На вашу думку, наскільки складною є проблема бідності у нашому житті?
– Усе залежить від того, як людина це сприймає. З одного боку, вона може бути цілковито задоволена тим, що має. Є дуже багато людей, які справді задовольняються мінімальним. Я думаю, кожен із нас буває в ситуації, коли переконується, що нам потрібно дуже мало для життя. І тоді людина не відчуває бажання чи потреби нагромаджувати якісь зайві речі… Ми живемо у такій ситуації, коли комерційний світ старається переконати нас, що нам потрібно дуже багато речей, аби ми були щасливими, задоволеними. Хоча то абсолютна неправда. Мати багато речей – це не робить людину щасливою. Життя вчить, що нам дуже мало потрібно.
«Убогий не відчуває себе ані гіршим, ані меншим, ані нещасним»
Наша мова має вельми цікаве слово «убогий», яке означає: людина, яка задовольняється тим, що має. Це слово походить від «у Бога». Убогий не відчуває себе ані гіршим, ані меншим, ані нещасним… А телебачення, реклама намагаються нас переконати, що мусимо мати багато речей.
– Чи є правда у відомому вислові: «Бідний – бо дурний, а дурний – бо бідний»?
– Це вже інше. Це означає: не вміти собі дати раду. Бачите, людина може мати небагато, але вміє собі дати раду, урядити своє життя так, що їй уповні вистачає для здійснення тих завдань, що перед собою поставила. Натомість є люди, які думають, що треба мати і те, і те, і ще щось, тому почуваються немовби несповна здійсненими.
– А як почуватися бідним та водночас щасливим?
– Потрібне те, щоби могти жити, працювати й бути здоровим. От мати дах над головою, одяг, харчі. Це головні речі. Що ще? Знаєте, коли ми їдемо на канікули, то не беремо ж із собою цілу хату, а те, що найбільш потрібно. Нам цього вистачає, і ми ж не відчуваємо, що, не маючи зайвих десять речей, ми нещасливі. Ми бачимо самі, як мало нам потрібно, щоб відбути канікули. Можу сказати із власного досвіду: під час війни, та й після війни, багато речей бракувало. Мої батьки, сестра і я мали одну кімнатку й чотири валізки – по одній на кожного. І ми не почувалися нещасними, нам уповні всього вистачало. Могли працювати, могли заробити, могли їсти. І не було у нас люксусового одягу… Пізніше, коли відвідав ту кімнатку, де колись жили, сказав собі: «Які ми були тут щасливі! Нам нічого більше не хотілося». То дуже важливо – чи нам хочеться ще чогось.
«Багатство є засобом можливої дуже великої позитивної праці на користь собі та іншим»
– Як щодо багатства? Це теж проблема?
– Так. Бо багатство і бідність – це стан душі. Більшість людей дуже деруться за всяку ціну мати багато, посідати багато, мати гроші, вигоди, хати, іномарки… Мені здається, що багатство, чи то пак уявне багатство в наш час є більшою проблемою, ніж убожество. Є багато людей, яким потрібно ну ще трошки, щоб зажити нормально. Гадаю, нині духовною проблемою є саме багатство. Треба вміти бути багатим. Щоби гроші не опанували людиною, а щоб людина панувала над грішми. Багаті люди можуть стільки добра зробити в рамках культури, благодійності. Помагати бідним, убогим надавати роботу… Одне слово, багатство є засобом можливої дуже великої позитивної праці на користь собі та іншим.
– Отже, людина таки може бути бідною і водночас щасливою?
«Усе залежить від того, як ми дивимося на те, що довкола нас»
– Авжеж, бо це, повторюся, стан душі. Я думаю завжди було так, що бідність душевна притаманна для багатих людей, які мають-посідають дуже багато і хочуть ще більше. Вони все життя вбачають у тому, щоб нагромадити земне, матеріальне. Дуже мало є людей, які вміють розпоряджатися багатством. Але й небагатий може стати щасливим, якщо збагне, що не варто за всяку ціну збагачуватися. Усе залежить від того, як ми дивимося на те, що довкола нас…
фінансово.
Щиро дякуємо!
