Років п’ять я жила з подружкою, з якою ми постійно кочували з квартири на квартиру. Воно, можливо, навіть і цікаво, якби не доводилося щоразу вантажити і розвантажувати наші пожитки. А назбиралося їх чимало. Відомо, що жінки мають дві проблеми: немає що вдягнути і немає куди повісити. «Що ж із цим робити?» – бідкалась моя подружка. На що одна дівчинина відповіла: «Позбуватися».
Порада була дуже раціональною, і ми взялися до ревізії нашого барахла, керуючись правилом «Ліквідувати речі, які більше року не носилися».
– Таню, а що, цю кофтинку ти вже не вдягатимеш? – я з інтересом розглядала те, що моя колежанка вилучала із свого гардеробу. – То можна я візьму собі? О, дякую!
А подружка у свою чергу вподобала те, що я збиралася усунути із шафи. Таким чином, лахів у нас не дуже і зменшилося. Успіху ми досягли лише після повторної ревізії, яка включала тестове запитання «Я точно це буду носити?»
Кілька чималих торб з цілком придатного для вживання одягу та взуття ми винесли і гарно розклали біля смітника. Бо, чесно кажучи, просто не було можливості доперти їх до церкви. Та й не кожен бомж із нашого мікрорайону піде до Божого дому у центрі Києва. А от вранішні рейди смітників вони роблять регулярно.
Минуло чотири роки… Я заміжня. Мій чоловік теж вважає, що проблему «Немає куди повісити» треба вирішувати елементарною ревізією сили-силенної лахів, від яких розпирає шафу, а завидющо-загребуща натура думає: «Що вдягнути на найближче свято»…
фінансово.
Щиро дякуємо!
