Суботній вечір напередодні Воскресіння Христового видався погожим та надзвичайно теплим. Усі вже, напевно, зібрали свої великодні кошики для освячення у Церкві.
Ми із сім’єю, вийшовши із нашої домівки, попрямували на Богослуження. По дорозі неподалік від нас зупинилася біла автівка («джип»). Вікно кабіни відчинилося і водій запитав, де тут можна освятити пасхальну їжу.
– Яку ж Церкву вам потрібно?- промовила моя мама.-Московського патріархату, Київського, Автокефальна чи ще якась?
Відчинилося ще інше віконце. Симпатична чорнява жінка, дружина водія, з приємною посмішкою сказала:
– Взагалі я зі Львова. Ми шукаємо греко-католицьку церкву, бо чули, що така церква десь тут є.
– Звичайно, є,- розпломенілося обличчя мами.
Потім вона вказала місцезнаходження громади Різдва Христового.
Незабаром із цими людьми ми знову зустрілися на Великодньому Богослуженні.
Цьогорічне Великоднє Богослуження у греко-католицькій громаді Різдва Христового відбулося у спеціально відведеному міською владою приміщенні, яке знаходиться у Будинку побуту, адже греко-католицького храму у місті ще досі немає. Парафіяни, переважно вихідці із Галичини, розділили між собою радість Христового Воскресіння та посвятили свої великодні кошики. Отець, звертаючись до усіх присутніх із привітальним словом, додав: «Нехай Христове Воскресіння провадить нас по життю, так, щоб люди, дивлячись на нас усвідомлювали те, що ми є християнами. Адже, якщо ми щиро віримо у те, що Христос Воскрес, ми не зможемо робити злого та лихого…».
Після Великодньої відправи у Білій Церкві отець поїхав разом із семінаристами з Тернополя до селекційної станції с. Мала Вільшанка, неподалік міста. Тут також діє греко-католицька громада святого Архистратига Михаїла в одному закиненому приміщенні протягом чотирьох років.
Вже традиційно для цієї громади тут щороку у цей святковий великодній час відбуваються гаївки для під проводом священика.
Руслана Ткаченко, студентка магістерської програми Інституту екуменічних студій, Українського Католицького Університету з релігійної журналістики