Дистанція

Хрест «подіяв» тоді, коли між людською діяльністю і ним з’явилася дистанція. Певний простір. Місце для Бога.

Під час проповіді я почув розповідь, яка змусила задуматися, а що не менш важливо була правдивою:

Місце дії: лікарня. Потрапляє до неї серйозно хворий, з загрозою життю, чоловік. Чоловік з категорії тих, які вважаються особистими ворогами Бога. Цю свою ворожість вони проявляють в різноманітних формах докучання тим людям, які не приховують своїх зв’язків з Церквою.

Як це трапляється в житті, власне, цей пацієнт потрапляє під опіку медсестри, яка є …монахинею. Результат легко передбачити. Глузування, вульгарність, спроба відмовитися від прийому ліків, різноманітні кпини і не дуже успішні намагання зробити сестрі прикрість.

Є також – як це в житті буває – дружина пацієнта. Дружина хвилюється не тільки за фізичний стан свого чоловіка, але також за його спасіння. Присутність монахині біля ліжка її вмираючого чоловіка вона сприймає, як останній шанс на порятунок. «Сестро, зробіть щось, щоб він посповідався, аби помер в примиренні з Церквою і Богом»,- просить дружина.

Сестра рекомендує їй молитву в каплиці, сама теж молиться, після чого до неї приходить ідея. Над головою хворого непомітно вішає хрест. Невеликий. Монахиня думає собі: « Коли він побачить так близько хрест, то може щось в ньому зламається».

Вранці монахиня зауважила відсутність хреста над головою хворого. Де хрест? Втоплений у відходах в лікарняному судні під ліжком. Прикро вражена сестра біжить помити його і висушити. І знову зустрічає дружину пацієнта. Знову з цим самим проханням: «Сестро, зробіть щось…Я знаю, що він зробив, але…».

Коли пацієнт заснув, черниця знову повертається з хрестом. Знову розміщує його на стіні над хворим. Але цього разу не близько, не на відстані протягнутої руки. Вішає хрест високо, на протилежній стіні.

Вранці хрест на місці, там де монахиня його повісила. А пацієнт говорить до дружини, яка знаходиться коло його ліжка: «Він на мене дивиться і питає: «Чого мене переслідуєш?».

Незадовго чоловік просить священника, довго сповідається…

Розповідь, як розповідь. Ніби нічого надзвичайного. Кожний лікарняний капелан має сотні таких. Але мене вразило одне. Те, коли саме хрест, який з’явився в житті того чоловіка, «подіяв». Не тоді, коли він був біля нього близько, на відстані протягнутої руки, грубо кажучи, «підсунутий під ніс». Хрест «подіяв» тоді, коли між ним і людською діяльністю, яка полягала на розміщенню хреста в полі зору людини, і ним самим, з’явилася дистанція. Певний простір. Місце для дії Бога.

Так мені це нагадує нарікання на неефективність тих чи інших душпастирських заходів (катехитичних або євангелізаційних), які маю часом вислуховувати. Майже завжди виявляється, що були вони занадто грубі, занадто людські, занадто надумані і покликанні всякою ціною досягнути успіху. Не було в них дистанції. Простору. Просто місця для Бога.

о. Артур Стопка, wiara.pl