Дайджест

Справжнє мистецтво – те, яке поєднує в собі красу і духовність

22 Вересня 2011, 13:54 1800

Етьєне, розкажи нам про свій життєвий і творчий шлях. Як ти відчув покликання бути художником?

Народився я 1979 р. у Парижі в сім’ї митців: батько і мати – скульптори та художники. У школі не відзначався особливими успіхами. Навчання видавалося дуже нудним і зовсім мене не цікавило. Після того, як я не склав випускних іспитів, за порадою моїх батьків, вступив у школу красних мистецтв Версалю. Отож, мені складно говорити про саме «покликання» стати художником. Це вже після вступу до школи красних мистецтв я відкрив своє зацікавлення картинами і свій творчий нахил. Саме тут виявилось, що в мене є «художнє око» і мистецька чутливість, які, очевидно, були сімейними. Потім склалися сприятливі умови для мого професійного розвитку. Але вважати це випадковістю було б несправедливо. Після мого навернення я зрозумів, що це був дар Божого провидіння, подарований через події мого життя. І саме цьому провидінню я завдячую тим, що навчитися малювати і що цей дар не був знехтуваний.

У наступні роки життя я працював художником-реставратором, поки не повернувся до своїх батьків і не почав освоювати від свого батька художню творчість. Виробив свій художній почерк. Мої картини почали виставлятися на виставках Парижа. З часом вони все частіше знаходили своїх постійних покупців, серед яких були й особи з французького бомонду. В основному я малював олійними фарбами, головно натюрморт. Також зробив декілька спроб у написанні пейзажів і портретів. Так я працював останніх п’ять років, доки не вступив до школи молитви і євангелізації «Жонес люм’єр», розташованої на півдні Франції.

Як ти зустрів Бога у своєму житті і як ця зустріч змінила твоє життя як людини і як художника?

У моїй сім’ї, як і в багатьох сім’ях Франції, тільки мати була віруючою людиною і протягом усього нашого із братом дитинства вона намагалася прищепити нам любов до Бога. Але без особливих успіхів. Дуже скоро ми знеохотилися у практикуванні нашої віри, аж поки не покинули його зовсім. Вперше я зустрів Бога у своєму житті у 27 років, коли взявся читати книгу Марії Вальторти «Євангеліє, як воно було мені передане». Відповідно, вона надихнула мене на прочитання самого Євангелія. Саме тоді в мене зародилося величезне духовне прагнення Христа, присутність якого я виразно відчув у своєму житі. Вже на початку мого навернення Він допоміг мені зректися всього того, що могло зранити Бога в моєму житті. Прийняття віри змінює все. Вона допомагає відродити істину і з нею узгодити своє життя. Ми це яскраво бачимо через дію Бога в нашому житті і в житті інших.

Після цього я одержав Таїнство Сповіді, почав ходити на Меси, а також взяв участь у духовних реколекціях, де заново одержав ласку глибокої особистої зустрічі з Богом. Я думав, що з цього моменту моє життя буде тільки художньою творчістю і молитвою. Нічим іншим.

Наприкінці реколекцій відбулася презентація школи євангелізації «Жонес люм’єр». Це мене зовсім не цікавило. Але чого варта одна молитва! Після загальної молитви за покликання до цієї школи, я відчув внутрішній поклик все покинути! Я вже не мав намірів хоч колись у житті тримати пензля в руках. Та помилився. Після двох років, проведених у цій школі, я повернувся у своє сімейне ательє, щоби знову взятися за мистецтво, але не мистецтво саме в собі, а мистецтво, на яке я почав дивитися у світлі віри.

Свого часу Іван Павло ІІ, тоді ще Кароль Войтила, написав п’єсу «Брат нашого Бога», де йшлося про художника Адама Хмельовського, який малював свої картини для того, щоби глибше бачити, і для того, щоб через мистецтво відкрити таємницю буття. І коли він її відкрив, то почав втілювати відкриту ним істину не в картинах, але у власному житті: він відмовився від багатообіцяючої кар’єри художника і почав активно опікуватися вбогими, хворими, безпритульними. Чи твоє життєве рішення присвятити два роки життя школі молитви і євангелізації «Жонес люм’єр» не нагадує тобі життєвий шлях Адама Хмельовського?

Мені дуже подобається це запитання. Спочатку було надзвичайно важко відповісти на заклик все покинути. Тоді моїм духовним батьком був один монах, який мені позичив маленьку книжку про життя святого брата Альберта (Адама Хмельовського), який залишив кар’єру художника, щоби присвятитися опіці над найубогішими. Прочитання цієї книги насправді допомогло поставити на своє місце мистецтво у моєму житті: після Бога! Я вірю, що не потрібно боятися покинути все для того, щоб відповісти на Господній поклик, яким би він не був. Навіть, якщо це відлякує на перших порах.

Чи на твою думку, мистецтво, навіть якщо воно не християнське, через своє прагнення до краси та через наближення до таємниці творіння здатне провадити людей до Бога?

У певний спосіб, так. Людина шукає Бога у свідомий чи несвідомий спосіб через своє сприйняття Всесвіту. Сприйняття, яке є частиною мистецтва: замилування природою, її красою. Воно також втілюється через творчу ідеалізацію довколишнього світу, яка випливає із чутливості і духу людини. Коли дух людини співдіє у творінні, з цього витворюється духовність. Гарне і духовне спонукає того, хто оглядає витвори мистецтва до певної форми благоговіння, що може, на мою думку, привести до пошуків Бога в житті.

Також художня творчість, навіть якщо вона не на релігійну тематику, може бути певним етапом у духовному житті особи.

Але я думаю, що велика небезпека для мистецтва, і чого потрібно вміти уникнути, – його ідолізація. Адже ми схильні робити із мистецтва щось набагато більше, ніж воно є насправді.

Чи всі витвори мистецтва, репрезентовані в наш час, ти можеш назвати мистецтвом? Якщо ні, то за якими критеріями ти відрізняєш справжнє мистецтво від кітчу, профанного мистецтва?

На мою думку, справжнім мистецтво – це те, яке поєднує красу і духовність. Та й загалом, одне дуже рідко буває без іншого. Велика «помилка» Заходу в тому, що тут стерли духовну сторону витворів мистецтва на користь їхньої естетики: яскраве свідчення цього –виставлені в музеях картини. Також ми бачимо багато художників, які позбулися будь-яких обмежень і відкинули у своїй творчості як красу, так і духовність. Таким «творчим підходом» і появляються невелика мистецька цінність картин. А за гарними рецептами творчості дуже часто приховується брак художньої майстерності і вбогість духовного світу, їхніх авторів чи/і велика пиха(!): значна частина мистецької продукції ХХ ст. існує як яскравий доказ цього.

Які твої плани на майбутнє? Чи поміж ними є візит в Україну?

Мої плани? Бути вірним Христові впродовж усього мого життєвого шляху, який він мені приготував! Побачимо, можливо, на цьому шляху буде й Україна.

Уляна КУДЛА, Хрситиянин і світ

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

мистецтво

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity