Люди бояться святості, бо не знають, яка вона приємна
А знаєте, що таке різничка? Це результаточок відніманнячка. Ну, ніби так, але справжня, «серйозна» різничка – не те ж саме, що різниця. Подібно як не одне й те ж саме – «вода» і «водка». Але багато хто не бачить цієї делікатної різниці поміж одним та іншим, а потім мають проблеми. Ще більше проблеми постають через усезагальне нерозрізнення святості й лицемірства. Справа в тім, що християнин не має іншого вибору. Якщо не хоче бути святим – мимоволі буде святенником.
“ Християнин не має іншого вибору: якщо не хоче бути святим – мимоволі буде святенником
Вважається, що святенник стуляє долоні і з очима, зверненими у небеса, ворушить обвислою щелепою. Якби ж тільки так проявлялося лицемірство! Але, на жаль… Святенником є кожен, хто силкується свої гидоти прикрити виправданням: «Але ж я не святий». Ханжею є колекціонер довгого списку жінок, переконаний, що нікого не ображає. Ним є католик, якому «нема з чого сповідатися», хлопець, який живе з дівчиною, як із дружиною. Святенник – це чоловік, який зраджує дружину, і дружина, невірна чоловікові. Лицемір – це той, хто просто з церкви йде обирати до парламенту ворогів Євангелія або узагалі не голосує. Лицеміром є священик, який голосом бідного родича провадить молебень, а після молитов (уже нормальним голосом) розповідає непристойні анекдоти. Святенникомє кожен, хто не бажає «переборщити зі святістю», й тим не менше – перед оточенням – постійно веде власний канонізаційний процес.
“ Святенництво – це карикатура на святість
Святенництво – це карикатура на святість, а оскільки його, буває, сприймають за святість, – воно від неї відштовхує. Однак це все може змінитися за якусь секунду. Достатньо, щоб у полі зору з’явився хтось, хто зустрів Ісуса. Нещодавно я побував на зустрічі Чоловіків святого Йосифа. Це неймовірно: нормальні мужики, часто чоловіки своїх дружин і батьки дітей, ні з того ні з сього хочуть разом молитися! І то як молитися – прославляти Бога, співаючи з простягненими руками. Це явище захопило мене ще минулого року. Пригадалося заохочення св.Павла: «Я хочу, отже, щоб мужі молилися на всякому місці, зводивши до неба чисті руки, без гніву й суперечки» (1 Тим 2,8). Гостем спільноти був Дональд Тарбіт зі США, колишній пожежник, потім бізнесмен, а нині – проголошувач Христа, аніматор чоловічих спільнот. Він розповідав, що після того, як він навернувся кілька років тому назад, усі його брати і сестри разом із сім’ями прийняли Христа. І сталося це не тому, що він їх до цього змусив, а тому, що вони бачили його ентузіазм, який їх приваблював. Так це працює: коли людина бачить, що комусь щось смакує, вона сама хоче цього скуштувати.
Експансія секуляризму, що лізе з телевізора, – це волання святенників про справжніх святих. Святі будуть. Останнім часом – дивна річ! – збільшується число спільнот (не тільки чоловіків), які радіють Ісусові й переживають Його присутність. Дух віє, де хоче, алілуя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
