У мене був добрий знайомий, який дуже любив допомагати – щиро, безкорисливо і будь-кому. Але в тій допомозі була одна особливість: чомусь він завжди з’являвся з пропозицією допомогти саме тоді, коли праця була майже завершена. Цей знайомий, назвемо його Стьопа, був дуже задоволений, бо вважав себе «істинним альтруїстом». Іншої думки були ті, кому він приходив на допомогу, однак їхня думка Стьопу не цікавила.
Буває так, що людина щиро вважає себе добровольцем, волонтером, але діє на власний розсуд, не приймаючи до уваги ані специфіки того, кому допомагає, ані обставин, її сенсу та наслідків.
Варто було б зрозуміти ще перед тим, як розпочнеться волонтерська діяльність, чи дійсно є потреба в допомозі, зокрема, саме тієї особи – фізичної чи юридичної, а ще – якими будуть наслідки цього волонтерського доброчинного втручання. Бо якщо допомагати ледащеві, тобто робити за нього те, що він сам спроможний зробити, але не робить, бо ліньки, – тоді це не буде допомога, а участь у чужому гріху лінивства і допомога у прогрішенні.
Пам’ятаю, як у давні роки газета «Піонерська правда» розповідала про смішну і сумну ситуацію, коли премудрі піонери, які дуже хотіли бути зразковими «тимурівцями» (по-нашому волонтерами), допомогли незнайомим особам навантажити вантажівку дровами. Останні були дуже задоволені, привітно ставилися до «тимурівців», сказали їм багато добрих слів. Одна ж біда: виявилося, що вони ці дрова вивозили незаконно – вкрали, а піонери їм у тому гарно допомогли.
Питання «Кому допомагаємо?» мусить випереджувати питання «Що робимо?». Бо якщо ми не дослідили особливостей адресата допомоги, тоді наші дії можуть стати участю в чужому гріху.
Допомагаємо сиротам. Це дуже добра і спасенна справа, бо Священне Писання сповнене Божими закликами допомагати сиротам та вдовам. Але ми живемо у країні, в Конституції якої записано, що утримання та виховання сиріт є виключно державним обов’язком. Це не відокремлює нас від сиріт, бо держава здійснює свій обов’язок саме за наші гроші – ті, які ми відраховуємо з усього, що напрацювали в поті чола. Якщо ми дійсно відраховуємо – бо там, де отримуємо приналежну нам оплату «по-білому» – там і про сиріт дбаємо через державу, яка є – увага! – нашим інструментом щодо піклування про сиріт, немічних, злиденних та тих, хто не є спроможний себе забезпечити і про яких в Конституції написано, що держава, тобто всі ми, громадяни, які сплачують податки, зобов’залася прийняти їх «на повне державне забезпечення». А якщо зобов’язалася конституційно, тоді і забезпечення повинно бути дійсно повним, тобто достатнім, без «нема коштів і нема де взяти, тому шукаємо, хто би допоміг».
Чи є потрібною волонтерська допомога там, де громадяни через державу коштом сплачених податків утримують потребуючих так, як це зазначено в Конституції?
Відповідь мусить бути простою: доки в законі задекларована монополія державної опіки і не визначена участь суспільства, через яку би та монополія була ліквідована, волонтерська допомога є абсурдною. Бо або державні органи недопрацьовують там, де мусили би, або кошти, зібрані платниками податків на сиріт, розподіляються безчинно, немудро і несправедливо, або ж ці кошти розкрадаються. Доки в Конституції існує стаття про «повне державне забезпечення», говорити про «бюджетну нестачу коштів» є рівнозначне із заявою про неможливість виконання Конституції країни. Так само, якщо зненацька суспільство доведе, що діти в сиротинцях голодують або не мають належного одягу чи інших необхідних засобів, тобто не мають повного державного забезпечення, тоді суспільство викриває злочинне невиконання державного обов’язку, про який йдеться в Конституції держави.
І якщо волонтерська праця «допомагає вирішити проблеми з сиротами», тобто прикрити маніпуляції з законом і сирітським забезпеченням на рівні державослужбовців, тоді волонтерська праця перестає бути такою і стає звичайним прикриттям їхньої організованої злочинності.
Що може забезпечити волонтерська праця там, де держава забов’залася зробити «все»? Волонтерська праця може забезпечити надмір дібр, що не буває зайвим для тих людей, які є завжди голодними і спраглими людської уваги і тепла зі сторони своїх рідних співгромадян.
Але надмір може забезпечуватися тільки там, де відомо про те, що законні зобов’язання досконало виконанні.
Хтось скаже: та де ж там, якщо в країні майже ніхто не отримує платні «по-білому», але всі працюють на платню «по-чорному» і податки видурюються з тих мізерів, які відкриваються, щоби податківці не бісилися?
Але ж якщо саме так, тоді кожному, хто отримує платню «по-чорному» повинно бути достеменно відомо, що невнесені до державної скарбниці гроші вкрадені саме у тих, хто конституційно підлягає повному державному забезпеченню. І волонтерською доброчинністю цього не компенсуєш та не виправиш, бо знову ж таки це буде вже не волонтерство, а прикриття загального тріумфу тіньового обігу грошей і неспроможності криміналізованої держави виконувати свої конституційні зобов’язання.
Варто про це пам’ятати, щоби доброчинність і волонтерство не перетворювались у загальному протиправному контексті в технологію «рука руку миє».
Варто про це пам’ятати саме перед Різдвом, днем Святого Миколая та іншими зимовими святами, під час яких кожному хочеться бути людиною доброї волі і допомогти саме дітям-сиротам, саме знедоленим, саме тим, хто перебуває в потребі, бо є охоплений повнотою державного забезпечення.
Так. Вони часто є голодні і голі.
Але цей голод і нагота не можуть бути засобом державного полювання на «благодійних лохів» на живця, як кажуть професійні рибалки.
І волонтерською жертовністю в такій ситуації буде не погодитися з існуванням такого демонстративного «рибальства» і перетворення саме сиріт та інших знедолених на «живців».
Вміння не погоджуватись з безладом і вміння заявляти свою незгоду та при ицьому осягати результат часто буває найбільш ефективним громадським діянням і проявом волонтерської мужності, самопосвяти, результативнішою волонтерською дією ніж пригорща святкових цукерок.
о. Олександр Чумаков, ДивенСвіт
фінансово.
Щиро дякуємо!
