Три неочевидні прояви заздрості

Чи заздрісна думка — це вже гріх? Що робити людині, якій заздрять? Чи гріх заздрити святим або мученикам?

Про деякі неочевидні прояви заздрості розповідає бр. Олександр Могильний OFM Cap.

1.Чи заздрісна думка може бути гріхом?

Часто буває, що людина не винна у якомусь своєму стражданні. Наприклад, жінка, яку залишив чоловік, — якщо вона не була причиною цієї зради: чоловік закохався в іншу й пішов. Отож, вона приходить до храму, де відбувається благословення для подружжів — і переживає емоційний біль. Звісно, вона може відчувати й заздрість, бо так само хотіла би підійти на благословення разом зі своїм чоловіком. Вона ні в чому не винна; а її емоції, її біль, смуток говорять про те, що цього «немає». Вона може відчувати заздрість до цих благополучних пар. Важливо те, що далі: як людина це оцінює і що з цим робить. Бо така жінка може внаслідок заздрості почати осуджувати: «Це вони тільки на показ такі сьогодні. А якщо придивитися, то, може, і зраджують одне одного».

Рухи, які є в серці, можуть впливати на наше мислення. Важливо помітити їх, зупинитися: «Що це? Чи це народжується з якогось болю?» Страждання може вести — або не вести — до зла. Усе залежить від людини: від того, що вона з цим зробить.

2.Що робити людині, яка знає, що їй заздрять?

Ця заздрість у чомусь проявляється. Насамперед, у взаєминах. Хтось починає кривдити або пліткувати, обмовляти; хтось цинічний, хтось злий. Буває по‑різному.

Також це залежить від психіки людини. Якщо хтось психічно сильний, то його це не зачіпатиме. Комусь слабшому буде боляче. Що з цим робити? Можуть бути різні способи. Можна розмовляти; молитися; уникати. Важливо не йти за цими провокаціями. Бо провокація — це дотик до ран. А у людини завжди є і сильні, і слабкі сторони. Ми не можемо нічого зробити, щоби хтось перестав кривдити нас; не можемо зупинити людину, яка має мотив і робить це свідомо. Це так звана диявольська заздрість — коли людина робить зло, бо не може витримати, що хтось радіє. Якщо їй погано, то іншим теж має бути погано.

Коли хтось заздрить, це нагода відкрити правду про себе: заздрість показує, що в людині є щось добре, і це добро велике. Але це показує також, що в людині є і якесь зло, рани. Тут не потрібно калічити, гнобити себе: «Я не такий добрий, я поганий». Не впадати в гординю: «Я тільки цим живу, що я добрий». Бо диявол завжди знайде доступ, щоб показати зло, й людина відразу впаде. Варто жити в об’єктивності: «Те, що я добрий, — це заслуга Бога». Віддати Йому пошану. Так чи інакше, будь-які ситуації приводять нас до Бога.

3.Заздрити святим чи мученикам — це також гріх?

Чому заздрити? Варто запитати: «А яка їхня дорога до святості?» Якщо йдеться про мучеників, то це — мучеництво. Поставте собі запитання: «Чому я заздрю?» Якщо заздрити тільки кінцевому результату дороги — святості, — то це все одно, що Ісус Христос без Хреста. Хтось може заздрити, бо бачить результат, але не знає, яка ціна. Якщо дізнається, то скаже: «Ні, я такого не хочу».

Святі показують нам, що у кожного свій шлях. І на цій дорозі є Бог, який нас веде.

Тому, коли говорять про того чи іншого святого, то наголошують: «Пізнайте їхнє життя, їхню боротьбу». Пізнайте, звідки береться ця святість. Яку ціну вони заплатили? Що вони зробили? Якими були їхні вибори? Бо святість — це завжди ціна: ціна боротьби проти цього світу.

Якщо людина подивиться на своє життя, то побачить, що вона цю ціну також платить. Кожен із нас потенційно є святим. Якщо платиш ціну, тобто віддаєш своє життя за Бога, за Церкву, то це — шлях  святості.

Повністю етер з бр. Олександром Могильним дивіться тут.

Читайте також:
У чому полягає гріх заздрості?
Чи може заздрість мотивувати до нових звершень?
Чи можливо заздрити «по-доброму»?
Про що говорить заздрість?
Чи варто сприймати поразки як знак від Бога?