«Горе вам!»

До коментарів про Соборність на УП

20 січня 2012 року на «Українській правді» була опублікована моя невеличка стаття під назвою «Моя мрія про Соборність». Деякі читачі прокоментувати цю статтю. Здебільшого вони написали, що годі жити мріями – треба діяти, а один навіть зауважив, що в 1991 році був зроблений живий ланцюг від Івано-Франківська через Львів аж до Києва.

За ці коментарі дуже дякую. Дозвольте тепер стосовно них щось сказати.

Слово «мрія» можна зрозуміти по-різному: або як щось уявне чи вигадане і далеке від дійсності. Але його можна також зрозуміти як щось реальне, щиро бажане, – як бачення, мету. Хочу підкреслити, що це слово я вжив у другому значенні, як мету, що її ми бажаємо осягнути, візію, котру я (чи тільки я?) хотів би бачити здійсненою – щоб усі громадяни України були відкриті одне для одного, почувалися спільнотою.

Цього я особливо бажаю як член Ініціативної групи «Перше грудня».

Живий ланцюг 1991 року – це прекрасний приклад того, що я мав на думці, хоча, може, лише частково, і про це скажу нижче. Підкреслю тут, що живий ланцюг, який маніфестував злуку міст Західної України зі столичним Києвом, не знайшов відповідників у подібних заходах інших регіонів України та їхніх головних міст. А, власне, цього бракувало, і таку недосконалість треба виправити, хоча, може, в інший спосіб.

Те, чого нам сьогодні бракує, є відчуття єдності всіх громадян, підкреслюю – всіх громадян!

І такого відчуття не буде, якщо ми не сприйматимемо іншу особу як таку саму, як я – з такою самою гідністю, з такими самими потребами, з такими самим правами.

Основний поділ у нашому народі полягає саме в тому, що ми механічно всіх ділимо за категоріями, наприклад: всі, хто при владі, – злі, всі не при владі – добрі, всі багаті – злі, всі убогі – добрі, – і ще є декілька подібних стереотипних поділів.

Така класифікація зручна: та чи правдива? Бо бувають сумлінні чиновники, які вболівають за справедливість, і трапляються убогі самолюбні чиновники, які більше прив’язані до матеріальних благ, ніж деякі багачі.

На думку автора цих рядків, основною реформою, яку повинен пережити наш народ, має бути усвідомлення, що всі ми однаково люди, всі сини і дочки України, а наша людяність залежить від нашої особистості та нашого характеру.

Ще одна важлива прикмета цієї реформи – добрим людям допомагати стати ще кращими, а тим, які заблукали, – знайтися. Законовчителеві, який зрозумів приклад доброго самарянина, Ісус сказав: «Іди і ти роби так само» (пор. Лк. 10, 25-37), – а жінці-блудниці – «Іди і більше не гріши» (пор. Ів. 8, 1-11).

Тепер, напевно, хтось скаже, що Ісус на фарисеїв і книжників, які на нього нападали, казав: «Горе вам!». Такий вислів в українському та інших перекладах з грецького оригіналу звучить дуже жорстоко, майже як прокльон.

Арамейською мовою, якою говорив Ісус, ці слова мають дещо інше значення: «Жаль мені вас». Такий переклад більше відповідає ментальності Того, хто молився за тих, що Його розпинали.

Ісус не приховував вини чи поганих намірів тих, які перекручували Божий закон чи старалися Йому зашкодити, Він їх не вибілював. Він їх картав, але як Той, що прагнув їх навернути.

Так ставитися до людей, які нас кривдять, не легко. Для людини, яка не вірить у Бога, це майже неможливо, однак в Україні є велика кількість християн і взагалі добрих людей.

Ми не змінимо ситуації на краще тільки засуджуючи та проклинаючи. Справжнє відродження нашого народу, з бажаним усіма справедливим правопорядком, може здійснитися лише тоді, коли між нами запанує справжня людяність.

З християнської чи просто з людської точки зору, «тверде слово» дає протилежну реакцію: людина починає боронитися і цілком не готова виправитися. Натомість слова співчуття «жаль мені тебе» роззброює навіть когось дуже злобного.

Немає певності, що він виправиться, але це ймовірно. Як каже часто вживаний тепер образний вислів, краще будувати мости, як мури.

Знову, можливо, хтось скаже, що автор вищенаведених рядків – великий мрійник, далекий від дійсності. Мені не важливо, що про мене думають, говорять чи пишуть, але розчарованим читачам, які сподівалися «твердого слова», раджу прочитати книгу Євангелій.

+ Любомир

Архиєпископ Любомир (Гузар), Українська правда