Під час загальної аудієнції, яка відбулась 15 лютого, Папа Бенедикт ХVІ запропонував зібраним роздумати над молитвою Господа Ісуса на хресті, яку описав у своїй Євангелії святий апостол Лука. Святіший Отець зазначив, що євангеліст передав нам три речення, які Спаситель промовив, будучи розп’ятим на хресному дереві; перший і третій вислів – це молитва, звернена до Отця, натомість другий – обіцянка розкаяному злочинцеві, що був розп’ятим поруч Ісуса.
Папа заохотив присутніх у залі призадуматись над тими трьома реченнями-молитвами Ісуса. Відразу після розп’яття, в той час, як солдати кидали жереб на одежу Ісуса, Спаситель промовив першу молитву до Свого Небесного Отця: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Господь просить прощення для тих, які завдали Йому страшного болю, здійснюючи в першій особі Своє повчання, висловлене під час Його прилюдної діяльності: «Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять» (Лк. 6, 27). Для тих, які прощатимуть своїм зловмисникам, Христос пообіцяв: «Велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами» (Лк. 6, 35). Ісус не лише прощає своїм кривдникам, що Його розіп’яли, але й заступається за них перед Отцем, стає на їх захист. Наслідування цієї поведінки Ісуса можемо спостерегти також під час каменування святого Стефана, першого християнського мученика, який, під час того, як у нього кидали камінням, молився: «Господи, не постав їм цього за гріх» (Діяння Ап. 7, 60).
Порівнюючи молитву Ісуса і молитву святого Стефана, Папа Бенедикт ХVІ зазначив, що Стефан скеровує своє звернення до воскреслого Спасителя і просить, щоб вчинок його каменування не був на осудження для тих, які це робили; а Ісус звертається до Отця і не лише просить прощення для своїх вбивць, але й вказує, що вони не свідомі того, що чинять. Спаситель ставить те незнання, несвідомість, як привід Свого прохання про Отцеве прощення, бо ж це незнання залишає відкриту дорогу до навернення.
Друге речення Ісуса, яке нам передав святий Лука, є словом надії, відповіддю на прохання одного із розбійників, що були розп’яті поруч Ісуса на Голготі. Злочинець, маючи перед очима Ісуса, розкаявся у своїх злочинах, зрозумів, що перед ним не звичайна людина, а Божий Син, тому й звертається до Нього з проханням: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство» (Лк. 23, 42). А відповідь Христа перевищує саме прохання: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23, 43). На думку Папи, цією відповіддю Месія дарує розкаяному грішникові «міцну надію на те, що Божа доброта може доторкнутись до нас також і в останній миті життя і щира молитва, навіть після неправедного життя, зустрічає відкриті обійми доброго Отця, Який чекає повернення сина».
Далі Святіший Отець окремо зупинився над останніми словами Ісуса на хресті: «Отче, у Твої руки віддаю Мого духа» (Лк. 23, 46). Ці слова, сказані у час хресного страждання, є сильним криком цілковитого ввірення себе Богові. Зверненням «Отче» Ісус пригадує нам подію, коли він як дванадцятилітній хлопець залишився на три дні у храмі без Марії та Йосифа, й Свій постійний глибокий стосунок з Небесним Отцем. На хресті Спаситель в повноті, в любові, переживає той синівський зв’язок з Богом-Отцем, Який надихає Його молитву. А словами «у твої руки віддаю духа мого» Христос засвідчує про те, що Він повністю та беззастережно ввіряється у руки Отця. Цей вислів, за словами Бенедикта ХVІ, є молитвою сповненою довіри в Божу любов. Молитва Ісуса перед лицем смерті є драматичною, як і молитва кожної людини в останній момент її життя на землі, але, одночасно, позначена глибоким спокоєм, що родиться з довіри до Отця і з бажання цілковито Йому ввіритися. В Гетсиманському саду Ісус віддався в руки «синів людських», які прийшли, щоб Його схопити, а тепер, повисши на хресті, Він звертається до Отця, вказуючи на ті руки, у які Він насправді хоче повністю віддатись.
«Дорогі брати та сестри, слова, які Ісус промовив на хресті в останній момент Свого земного життя, подають нам зобов’язуючі вказівки для нашої молитви, але також відкривають її на спокійну довіру і на міцну надію. Ісус, Який просить Отця простити тих, які Його розпинають, запрошує нас до важкого акту молитви також і за тих, які нас кривдять, які нам пошкодили, вміючи завжди прощати, щоб світло Боже могло просвітити їхнє серце; тобто, запрошує нас в нашій молитві жити такою ж самою поведінкою милосердя та любові, яку має Бог щодо нас», – сказав Папа, процитувавши також слова молитви «Отче Наш»: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». А на закінчення Папа наголосив на тому, що Спаситель, ввіряючись в останні хвилини Свого земного життя в руки Отця, передає впевненість у тому, що, незважаючи на страшні випробування та всі страждання, ніколи не випадемо з Божих рук, тих рук, які нас створили, нас підтримують і нас супроводжують на шляху нашого життя, бо ж керовані безмежною та вірною любов’ю.
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
