Як поглянеш на обкладинку видання Яцека Пекари «Слуга Божий», так і хочеться втекти далеко-далеко, аби лиш отакі «слуги» залишилися позаду у страшному сні. Як почитаєш біографію, так іще дивніше робиться. Мене, наприклад, сильно «напружують» фрази на кшталт «дебютував у фантастиці у серпні 1983 року оповіданням “Всі лики сатани”». Якось насторожено я дивлюся на таких письменників. Регулярно у пам’яті зринає геніальна фраза честертонівського отця Брауна: «Це не єдиний твір мистецтва, який вийшов із майстерень пекла».
На запитання «якщо це таке погане, то навіщо про нього писати?» відповім: бо конкурс, проведений на фантлабі на знання творчості Пекари, показав дуже цікаву річ.
Який там світогляд і тим більше віра п.Яцека – не знаю. Але знаю, що письменники здатні вгадувати, вхоплювати і виражати те, що у мас людських перебуває неусвідомленим або напівусвідомленим. У цьому, як на мене, роль і завдання митців у нашому світі. І варто врахувати, що митець (якщо це таки митець, нехай і в тому честертонівському розумінні, а не чергова дарьядонцова із клепанням текстів методом контрол-це – контрол-ве) завжди може виявитися пророком для своїх часів. У тому числі й не замислюючись над цим, отака дивина цього дару.
Отже, на фантлабі провели конкурс на підставі одного циклу повістей Яцека Пекари. Завданням конкурсу було дати правильні відповіді про подробиці світу, створеного автором. Цикл описує події з життя інквізитора Мордімера Міддеріна, який живе у світі, де Христос зійшов з хреста і став володарювати.
Звісно, я не раджу користувачам CREDO читати цей «присмерк душі» і взагалі забивати голову різними малохристиянськими вигадками. Я про самі підсумки конкурсу. Бо мимоволі й мимохіть письменник Пекара став своєрідним пророком, показуючи силою свого письменництва, чого варте християнство без Хреста.
Яким може бути світ, де Спаситель не віддає себе у жертву викуплення, а реагує на шпичку «нас спасав, тепер нехай себе спасе», а заодно й відповідає – фактично – своїм сходженням з хреста на запрошення «поклонись мені, й дам Тобі всі царства світу».
У цьому світі:
– у молитві «Отче наш» закликається не прощати тих, хто нас образив;
– Ісус є Дволиким: Ісус-Стражденний та Ісус-у-Гніві;
– зрадника Юду, зійшовши з хреста, цей Ісус особисто стяв мечем;
– після пацифікації Єрусалима цей Ісус зруйнував Рим і особисто заколов імператора;
– Матір Божу в світі Мордімера Маддеріна звуть Безжалісною.
Як на мене, цей цикл повістей прекрасно ілюструє те, на що спроможне перетворитися християнство як релігія, коли з нього забрати Жертву.
Читаючи про фантлабівські новини, я не знала, чи в певних місцях сміятися, чи ридати. Бо – замисліться чесно, і можете навіть нічого не писати в коментарях, але замисліться! – чи справді для кожного з нас «Отче наш» завжди звучить як «прости їм»? Чи в серці щось бунтує: ні, так не можна, не неправильно, нелогічно, мене образили, мені зробили боляче, цій людині нема як прощати!!! Чи не молимося ми до Ісуса Стражденного, водночас ставлячись до подій у своєму житті так, ніби вони сформовані Богом-у-Гніві? Хіба не вимагаємо час від часу, щоб того чи того паскудника Господь нарешті особисто кинув під автомобіль, отруїв, зарізав, забив у землю по саму маківку, бо ж то погань, а не людина? І навіть щодо Матері Божої. Знаю одного священика, який сказав: «Я тривалий час боявся довіритися Богородиці, мені все видавалося, що Вона поведе мене на жертви, до труднощів, а я цього страшенно боявся…»
Письменники спроможні створити пекло силою своєї уяви. Справжнє пекло, без любові, жертви, хреста, без Спасіння. На це варто подивитися поглядом віри. Щоб іще раз усвідомити: якщо Бог прийшов на землю саме так і вчинив саме так, то Він таки був правий.
І залишається правий.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
