Дорогі вірні УГКЦ і РКЦ, улюблені в Христі вірні інших християнських Церков та церковних спільнот і всі люди доброї волі, яким не байдужі гідність людської особи та доля України і її народу. Звертаємося до вас у дуже важливій справі, що стосується загрози життю ще не народженої людини.
Кожна людина є плодом Божої любові та носієм Божого образу і подоби (пор. Бут. 1, 27). Людське життя – священне і недоторкане, оскільки походить від Бога і Йому єдиному належить. Творець високо цінує людину і для її охорони дав окрему заповідь: “Не вбивай” (Втор. 5, 17). Людина вже в лоні матері належить Богу, бо Він є Той, хто все звідав і знає, і дні її вже пораховані, а призначення записане в книзі життя (пор. Пc. 139 (138), 1. 13-16). Саме тому Священне Передання однозначно забороняє аборт, незалежно від терміну вагітності. Від своїх початків і до сьогодні Церква вважає знищення людського життя шляхом аборту гріхом умисного вбивства людини. Той, хто свідомо чинить аборт, намагаючись різними способами обґрунтувати його необхідність і неминучість, лицемірить перед Богом і перед собою.
Недопустимість знищення зачатого, але ще не народженого життя випливає не лише з богословських підстав. Така позиція знаходить своє підтвердження завдяки прогресу сучасних природничих і гуманітарних наук.
З точки зору філософської антропології людина є особою, тобто істотою, яка наділена розумом, почуттями та свобідною волею, – істотою, що здатна свідомо здійснювати своє буття, “володіти собою” та визначати своє свобідне ставлення до себе та всього іншого. Тому вона посідає незрівнянну гідність та недоторканні, непорушні права. Як особа, людина радикально відрізняється від всього неособового буття: неможливо, аби щось стало особою, що не було нею від початку. Тому вже з моменту зачаття людині притаманна специфічно особова гідність та недоторканні основні права – такі ж, як їх має кожна людина. Саме тому особа посідає недоторканне право на життя від початку свого існування, тобто зачаття, і до його природного (біологічного) закінчення.
Як вказують наукові дослідження, життя людини починається з моменту зачаття, тобто злиття статевих клітин її батьків. Відтоді і надалі на кожному етапі внутрішньоутробного розвитку ця неповторна людська істота вже має в зачатковій формі всі властивості людської особи. Саме тому не існує принципової різниці між убивством ще не народженої та вже народженої людини.
З погляду теорії права легальне проведення абортів є узаконеним запереченням права на життя – першого й засадничого з усіх основних й невідчужуваних прав людини; звуженням гарантованого Конституцією України “права кожної людини на життя” (див. стаття 27 Конституції України). Тому аборт слід прирівняти до злочину людиновбивства – зі всіма наслідками у вигляді покарань, передбачених Кримінальним кодексом, до якого слід унести відповідні зміни.
Жоден людський закон не може перекреслити Божественний закон. Держава, яка своїм законодавством надає “право” через аборт відбирати життя незахищеній людській особі, чинить всупереч Божій заповіді “Не вбивай!”, а тому позбавляє себе Божого благословення. З погляду політичної теорії завданням держави є дбати про загальне добро своїх громадян та боротися зі злом, незважаючи на ступінь його поширення. Якщо держава погоджується зі злом та легалізує його, оправдовуючи себе тим, що через його поширення неспроможна з ним боротися, то вона ототожнює себе з цим злом, стає на його бік і, відповідно, втрачає свій сенс як держава. Цивілізація, у якій здійснюють легальне та безкарне вбивство ненароджених дітей, стає “цивілізацією смерті”, котра поступово починає ставити на “конвеєр смерті” щоразу нові соціальні групи слабких і незахищених людей – хворих, старих, представників інших рас та національностей…
Згідно з медичними даними (зокрема результатами ультразвукових досліджень і внутрішньоутробних оптичних зйомок), дитина, яку вбивають в утробі матері, зазнає таких самих страждань, як і вже народжена людина, котру тортурами доводять до смерті. Окрім того, аборти мають згубні наслідки для психологічного і фізичного здоров’я всіх задіяних в них осіб (постабортний синдром у матерів, членів їхніх сімей та лікарів, які проводять аборти, втрата репродуктивної здатності, різні інфекції, смертність жінок під час і після абортів, синдром уцілілих від аборту в дітей, які народжені до чи після вбивства в утробі матері їхніх братів і сестер…). З позиції медичної етики аборт є оскверненням та спотворенням високого покликання лікаря, завдання якого – лікувати і рятувати життя людини, а не нищити його прямим втручанням.
На превеликий жаль, злочин вбивства ненароджених дітей в Україні є дуже поширеним. Українське суспільство боляче відчуває на собі згубні наслідки абортів. За різними дослідженнями, мільйон подружніх пар в Україні є неплідними, з них 868 тисяч – через неплідність жінки. Причиною жіночої неплідності у 80 відсотках випадків є аборт. Згідно з даними Держкомітету статистики, смертність в Україні перевищує народжуваність, у деяких областях майже утричі. Як наслідок, останніми роками населення України зменшилося на п’ять мільйонів осіб (з 52 до 47 мільйонів). Якщо взяти до уваги статистику про те, що від моменту легалізації абортів Микитою Хрущовим у 1955 році і дотепер в Україні проводилося в середньому від 400 до 900 тисяч абортів на рік, то за останні 57 років народ України втратив біля 40 мільйонів своїх громадян, що втричі перевищує число жертв Голодомору. Якщо така динаміка збережеться, то через кількадесят років українська нація постане перед небезпекою зникнення. Далеко не останньою причиною таких невтішних демографічних тенденцій є легалізоване державними законами вбивство невинних людських осіб, тобто аборти.
З позиції економічної теорії та національної безпеки довготривалий і стабільний ріст економічних показників можливий лише там, де спостерігається демографічний приріст. Тому здоровий глузд підказує, що ріст виробництва і добробут суспільства залежать від народження дітей. Це майбутні молоді працівники, зміна на робочих місцях людей пенсійного віку, сплати в пенсійний фонд, соціальне забезпечення… Україна зможе стати потугою світового значення, якщо відмовиться від легального вбивства дітей у лонах матерів.
Ми, єпископи УГКЦ і РКЦ в Україні, переконані, що слід виправляти цю загрозливу ситуацію, яка через аборти склалася в нашій державі. Нагадуємо, що перед християнською спільнотою лежить велика моральна відповідальність за тих, хто вважає аборт способом виходу зі скрутного становища – треба невтомно роз’яснювати християнську позицію щодо цього гріховного і ганебного вчинку, а зламаним відчаєм простягати руку допомоги. Перестерігаємо, що відповідальними за скоєння гріха аборту є не лише матір, а й батько дитини, лікарі, фармацевти, особи, котрі спричинилися до легалізації абортів та уможливили використання абортивних засобів. Вимагаємо від Української держави на законодавчому рівні підтвердити право ще не народженої, але вже зачатої людини на життя, заборонивши аборти. Оскільки жінки часто наважуються на аборт через складне матеріальне і соціальне становище, то закликаємо українське суспільство виробити дієві механізми для захисту материнства, сприяння та допомоги сім’ям, одиноким матерям, надання субсидій для народження і виховання дітей, а також створення умов для всиновлення дітей, яких мати не може самостійно виховати, але яких очікує велика частина з того мільйона подружніх пар, що не можуть народити своїх дітей.
Просимо всемилостивого Господа, щоб Він простягнув усім нам руку допомоги та щедро благословив зусилля, спрямовані на викорінення жахливого явища вбивства ненароджених дітей.
Львів-Брюховичі, 09.02.2012 р.Б.
фінансово.
Щиро дякуємо!
