У попередніх статтях про правильне пояснення Святого Письма я згадував, що тему про важливість Традиції, передання належало б іще поглибити чи пояснити. Одне з правил герменевтики – читати Писання в живій традиції Церкви – є дуже важливим елементом розпізнання справжнього наміру Бога, вираженого у священному тексті. Що ж це таке – Традиція? Чому вона така важлива? Яка різниця між Переданням з великої літери та традиціями з маленької?
Протестантська середньовічна реформа обрала за один із головних постулатів свого руху правило «Sola Scriptura» – «виключно Писання», відкидаючи Традицію. Аргументація противників Традиції має такий, навіть біблійний, фундамент: Ісус висловлювався проти традиції батьків: «Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання» (Мк 7,9; пор. Мт 15,3.6). Тому, на їхню думку, людське передання викривляє Писання, відводить від чистоти Божого Слова.
“ Ми народжуємося й виховуємося в певній традиції – своєї сім’ї, свого міста, держави, у якійсь особливій релігійній традиції. Чи можливо бути людиною без традиції? Відповідь проста – ні!
Що ж, цитата здається влучною. Ісус справді гостро критикував приписи, яких дотримувались євреї у Його час. А саме Ісус у цьому разі вказує на традицію обмивання посуду та рук – іншими словами, правила ритуальної чистоти, – і деякі особливі трактування заповідей (шанувати батьків). Яка велика небезпека перебільшити людську традицію та возвести її в ранг закону! Але чи на підставі цього уривка, описаного у двох Євангеліях, можна повністю відкидати всі людські традиції? А потім і передання Церкви? Вже сам Новий Завіт каже, що не можна спрощувати цієї справи, а слів Ісуса тим більше. Те саме слово «традиція» знаходимо в посланнях святого апостола Павла. Так, у Першому листі до коринтян: «Похваляю ж вас, браття, що ви все моє пам’ятаєте, і заховуєте так передання, як я вам передав» (11,2). Апостол хвалить віруючих грецького міста саме за пам’ять і збереження традиції! У тому само листі Павло включає себе в ланцюжок передання, яке він отримав від попередників і так само передає наступним поколінням: «Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб…», «Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що…» (1Кор 11,23; 15,3). А ось іще: «Отже, браття, стійте й тримайтеся передань, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посланням» (2Сол 2,15). Або ж: «А ми вам наказуємо, браття, Ім’ям Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням, яке прийняли ви від нас» (2Сол 3,6). Додам критичне висловлювання того ж таки Апостола язичників: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол 2,8). Як видно з наведених цитат, де у грецькому тексті вживається той самий термін «передання», Новий Завіт зовсім не засуджує його загалом, а лише звертає увагу на правильне до нього ставлення. А як каже ще одне правило герменевтики, Святе Письмо треба приймати як одне ціле, а не виривати окремі фрази і представляти їх як вираження думки всієї Біблії.
“ Новий Завіт народжений пізніше від традиції і черпає з неї
Погляньмо ще на наш простий людський досвід життя. Ми народжуємося й виховуємося в певній традиції – своєї сім’ї, свого міста, держави, у якійсь особливій релігійній традиції. Чи можливо бути людиною без традиції? Відповідь проста – ні! І не буде легко зрозуміти нас, українців, на підставі лише й виключно конституції нашої держави, а при цьому без знання наших звичаїв різного рівня.
Повертаючись до релігійного погляду на роль традиції, не можна забути про ще одну деталь. Коли були написані Євангелія? Біблеїсти погоджуються, що десь за 30 років по смерті-воскресінні-вознесінні Ісуса. Що було зі словами Ісуса протягом цих десятиліть? Вони передавалися від людини до людини, в Церкві. Першими творами Нового Завіту є листи, а не Євангелія, але в них ми мало що знайдемо зі слів Ісуса з Назарета, бо листи відповідають на нові нагальні питання християн. Саме ж слово Христове вони вже отримали усно, від наочних свідків. Тому Новий Завіт народжений пізніше від традиції і черпає з неї. Відзначте, що лише два Євангелія написані апостолами, Матеєм і Йоаном, а два інших – від Марка та Луки – написані тими, хто не був свідком усіх подій, описаних у їхніх книгах. Це прекрасно виражає святий Лука на початку своєї Євангелії: «Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився» (1,1-4). Якби не було впевненої традиції Церкви, не було б і цих Євангелій. Бо – ще одна історична нотатка із цього циклу становлення Святого Письма – саме на підставі Традиції, тобто спільного відчуття всіх віруючих в Ісуса Христа, виник список священних книг. Ті книги, чиє вчення відповідало науці Ісуса Христа і Його апостолів, збереженій у Традиції Церкви, і були прийняті як канонічні, а всі інші відкинуті.
“ Якби не було впевненої традиції Церкви, не було б і цих Євангелій. Саме на підставі Традиції, тобто спільного відчуття всіх віруючих в Ісуса Христа, виник список священних книг.
В богослов’ї передання поділяють на дві категорії: говориться про Традицію і традиції. Перша – це передання конститутивне, яке виражає віру Вселенської Церкви та зобов’язує всіх віруючих. Сюди зараховуються Символи віри, постанови Вселенських Соборів, важливі доктринальні істини (догмати). Другий вид традиції – це звичаї окремих помісних Церков, опрацьовані на підставі конститутивної Традиції, але створені вже після апостольських часів. Саме другого виду передання не можна абсолютизувати, бо кожна традиція має бути живою, тому й мінливою у своїх вираженнях. Формули догматичних постанов мають допасовуватися до нового життя, перекладатися на інші категорії, поглиблюватися для кращого їх зрозуміння та втілення. Так само Літургія: за незмінності головних ідей, залишаються змінними її зовнішні вираження, щоб вона була зрозумілою для людей усіх мов та культур. З’являються нові питання, постають нові виклики, і Церква не може зупинитися на якомусь, хай навіть високому, рівні свого розвитку. Як пише Катехізис Католицької Церкви: «Вони (традиції) є особливими формами, за допомогою яких велика Традиція виражається так, як це властиво прийнято для цього місця та цієї епохи. Саме під керівництвом Магістеріуму вони можуть зберігатися, змінюватися або ж скасовуватися» (83).
Церква живе і безустанно збагачується новою традицією, яка не повинна викривляти Боже Слово і має розвиватися в гармонії з повнотою таїнства Церкви.
бр. Патрик Оліх OFM
фінансово.
Щиро дякуємо!
