Серед моїх друзів (а також френдів – не плутати) в Інтернеті є люди різних віровизнань і різного рівня публічності. Відомо, що Інтернет – це місце для вільних висловлювань. Те, що «не дійде» до різного роду священноначалія, і найчастіше з простої причини, що віруючі не вірять у можливість це сказати ієрархам, озвучується у Всесвітній павутині.
Нерідко соціальні мережі виступають таким собі свистком для відводу пари: пошуміли, вихлюпнули емоції, заспокоїлися і розійшлися, бо «футбол є футбол, м’яч круглий, поле квадратне», а проти єпископів, як кажуть, не попреш. Ти – всього лише мирянин.
Однак безумовні зміни світу нинішнього проявляються як у тому, що дедалі більше священиків освоюють медіа-простір, так і в тому, що «мережеві хом’ячки» починають виходити в реал зі свого віртуального простору вихлюпування емоцій. Саме таким «єднанням» поміж намірами щось робити і спробами таки зробити бодай щось є нещодавня (4 квітня) зустріч блогерів із прес-секретарем Предстоятеля УПЦ (МП), яка відбулася в Лаврі. Клопотів у цієї Церкви не бракує, а надто зараз, коли митрополит Володимир сильно хворіє. Що відбувається з вірними, коли у верхах виникають певні напруження? Найчастіше Інтернет сповнюється бурхливими коментарями, а то і просто сварками. Бо так насправді мало хто що знає, а запитати – і важко (суто технічно), і страшнувато.
Тим більше можна радіти зусиллям тих, хто узяв та й зібрався на розмову. Люди мають питання – і люди мають право їх поставити. І почути відповідь. І вони це зробили. А про результати зустрічі розповідають (і ще будуть розповідати) в тому ж таки Інтернеті.
Подія нібито не історична, усього лиш кілька блогерів-киян – приїжджих наразі не запрошували – пішли зі своїми питаннями до голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрея Георгія Коваленка. Однак ця зустріч може дати поштовх численним подібним ініціативам – адже далеко не всі віруючі задовольняються черговою проповіддю про «молитися-поститися». Зрештою, набагато краще обговорити питання, що непокоять вірних, аніж заганяти проблеми десь у глибину душі й серця. Це підточує довіру до Церкви як структури, до Церкви, в якій ієрархи повинні представляти вірним Бога.
Із цієї зустрічі випливає, само собою, питання: а чи не було би змоги у наших настоятелів приходити на такі зустрічі з вірними? Теоретично – так. Якщо самі блогери-католики всерйоз цього захочуть, організуються і домовляться. Вочевидь клопіт буде тільки в тому, чи хтось насправді хоче такої зустрічі.
Ще ІІ Ватиканський Собор говорив про важливість використання засобів масової комунікації. Блаженний Йоан Павло ІІ назвав їх «сучасною агорою». Папа Бенедикт XVI просто й недвозначно заохочує священиків опановувати можливості, які надає Інтернет. А це означає – не тільки благопристойні офіційні розмови на пригладжені теми. Офіціоз завжди має тенденцію бути мертвородженим. А Церква має бути живою.
Як на мене, лаврська зустріч показує, що шанси на живе спілкування віруючих з «офіційними особами» Церкви – цілком реальні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
