Пітер Пен і вічна дівчинка

Фото: Esther Gibbons / flickr.com

З часів Відродження ідеал чоловіка в європейській традиції зазнає девальвації та фрагментації. Сьогоднішній чоловік – заблукала вівця: кмітливість плутає з хитрістю і обманом, розум із маніпулятивністю, справедливість із насильством і юридичною бюрократією, почуття із забаганками, надутість із гідністю, шляхетність із пихою. Чоловічі ролі переймають на себе жінки, але вони впроваджують нові принципи, причому насамперед дівочо-незрілі, амбітні, що видно з руху радикальних феміністок.

Про синдром Пітера Пена і вічних дівчаток – розмова з психіатром Зеноном Вальдемаром Дудеком.

– Як розпізнати «Пітера Пена» – чоловіка, який не хоче дорослішати і прагне залишатися хлопчиком, як герой книжки Дж.Баррі?

– «Пітер Пен» затримується на дитячій, точніше кажучи, хлоп’ячій стадії розвитку. Вочевидь він набуває певні соціальні навички, знання, чітко орієнтується у світі, здатен спілкуватися і розуміє, що до нього кажуть. Принципова різниця, однак, у тому, що він надає розумінню світу і своєї ролі в ньому своє власне, егоцентричне значення.

Наприклад, замість обов’язку – розваги, замість підпорядкування реальному часу, що минає, – життя у світі фантазій і щедре користування свободою. Майбутнє для нього є не завданням, яке треба вирішити, працюючи «у поті чола», а непотрібними обов’язками. Час для нього – це виключно «тут і тепер» або, навпаки, широка вічність без початку й без кінця. Наслідки думок або дій розпливчасті: завжди можна відкласти те, що не подобається або не пасує до його потреб. Якщо робить помилки – вважає, що завжди знайдеться хтось, хто їх виправить. Бо помилка – це те, що «само сталося», не було заплановане. Або винен хтось інший – мама, тато, старший брат, дівчина, дружина, Бог, держава. У разі скрутного становища Пітер Пен упевнений у доброму розв’язанні, як ніхто інший, усупереч фактам.

Закони суспільства і закони природи у Пітера Пена керовані законом магії. Можна щось придумати, і воно збудеться. Світ магії відрізняється від світу надії та дорослої віри у майбутнє, у світ після воскресіння, який настане після цього світу – конкретного, в якому діють цілком певні писані й неписані закони: економічні, соціальні, моральні. Натомість магія обіцяє негайне врегулювання найменшим коштом, варто лиш побажати скерувати своє «замовлення» до Великого Мага. У фазі дитинства таке мислення є нормальним: у ролі мага виступає мама або інший опікун.

– Чи можна синдром Пітера Пена застосувати до жінок?

– Західна культура живе у міфі вічної молодості, який замінює собою традиційні релігійні уявлення про рай та вічне життя. Міф молодості знецінює не тільки старість і смерть, а й фазу дорослості як період, що передує останній фазі життя. Через це також і жінки повсюди керуються своїми дитячими, дівчачими уявленнями, свідомо чи неусвідомлено відмовляючись від прийняття обов’язків, типових для дорослої людини: використання отриманих дарів для особистого та суспільного блага, відповідальної праці, виховання дітей.

Жінки з цим синдромом психічно залишаються у дівчачій фазі: сексуальне життя для них – розвага, професійна праця – будування егоцентризму і кар’єри без огляду на обставини, народження дитини та її виховання – клопіт, а не реалізація материнства.

Маючи дитину, така жінка нерідко сприймає опіку над нею як надзвичайне завдання, як щось феноменальне. Замість відповідального підготування дитини до її подальшого життя така жінка захоплюється нею, мов божеством, «окупує» її, вирощує її для себе, не бачить її осібності та індивідуальності. Дитина продовжує її власне дитинство. Вічні дівчатка підносять значення свого тіла, сексуальності, розуму, креативності до рівня міфу, ідеалу, спеціальної місії. Вірять у свою чудесність, неймовірну красу, не помічаючи часу, що минає, і за будь-яку ціну намагаються залишитися молодими.

За моїми спостереженнями, синдром вічної дівчинки у жінок трапляється рідше, ніж синдром Пітера Пена у чоловіків. Це випливає як із культурних процесів, так і з фізіологічних передумов. Переживаючи місячний цикл, виношуючи дитину, народжуючи її, жінка мимоволі вчиться обмежень, покори, зречень. Хлопець набуває такий досвід у боротьбі, у змаганні, в перемогах і поразках. Сьогоднішня цивілізація, яка полегшує наше життя аж до того, що до дорослого віку можна дійти без будь-яких ініціацій, «консервує» дитячий, ігровий стиль мислення як норму.

Пітер Пен спроможний захоплювати жінок, як захоплюють і зачаровують діти. Але коли зв’язок «набирає обертів» (одруження, потомство) – жінки не можуть дати раду з таким чоловіком, бо на Пітера Пена не можна розраховувати.

З Пітером Пеном буде добре вічній дівчинці – але тільки доки вистачить молодості, пов’язаної зі свободою, сексом, задоволеннями. Коли виникають конфлікти, ні один із такого союзу не хоче брати на себе відповідальності й труду його вирішення. Ніхто не хоче платити втратою молодості.

Пітер Пен може бути чарівним у коханні, опікуватися дітьми – поки маленькі. А коли ті підростають, входять у свої проблеми, цей татусь зникає з дому. Коли обов’язки його примушують бути дорослим, він утікає від них у роботу, алкоголь або в обійми іншої жінки, яка буде ним захоплюватися. В реальності таких татусів заступають бабусі або мама. В наступному поколінні хлопчики спізнюються зі стартом у чоловічу дорослість, не дістаючи «чоловічих» завдань.

Що більше такий хлопець незрілий, то більше він шукатиме підтримки в алкоголі, наркотиках, самореалізації в азартних іграх, допроваджуватиме фірми до банкрутства, схвалюватиме утопічні проекти, захоплюватиметься дивними релігіями, енергіями, ворожбитами, духовними наставниками східних релігій, вбачаючи в гуру образ батька. Сьогодні чимало вічних хлопчиків вірять у небувалу міць тренінгу розуму, методи да Сільви, маніпулятивні форми коучінгу, силу піару. Саме такі люди піддаються маніпуляціям реклами, вірять у те, що написано на упаковці.

– Чи може Пітер Пен пробувати боротися зі своїми слабкостями?

– Буття Пітером Пеном – це не хвороба. Це стан, хлоп’яча фаза розвитку. Чоловіки з такими рисами приходять на терапію, коли життя їм допікає і з’являються неприємні наслідки в реальності: розлучення, фобії, депресії, проблеми з алкоголем, конфлікти на роботі. Незріла психіка не може подолати викликів дорослості.
Нерідко з цією проблемою приходять до терапевта дружини та інші члени сім’ї, які платять чимало ціну за незрілість їхнього чоловіка, батька, брата. Мусять сплачувати за них аліменти на дітей, задавнені борги, несплачені податки, кредити, витрати, завдані азартними іграми, страждають від невиконаних обіцянок і не завершених справ.

Вилікуватися від синдрому Пітера Пена означає подорослішати, набути здатність відповідального і самостійного мислення, вчинків і поведінки, а також спілкування на партнерських, по змозі, принципах: стільки само прав, скільки обов’язків. Це внутрішня переміна, а не поверхове покращення, що виникає зі страху перед соромом, самотністю, карою, ув’язненням абощо.

– А може, Пітер Пен має свої позитивні риси, що врівноважують його брак відповідальності?

– Безсумнівно: такі люди креативні, чутливі, емоційні, еластичні, легко пристосовуються до умов спільного буття. Пітер Пен – менш зрілий і менш виразний, але більше різнобічний. Допасовується до кожного і до різних ситуацій. Як для розмитої, релятивізованої культури наших часів, це доволі логічно.

По-друге, світ Заходу, який промує кар’єру і споживацтво, девальвує духовні цінності. Натомість багато вічних хлопчиків – це люди, які просто не беруть участі у цих «щурячих перегонах», вдивляються у себе. Їхня незрілість у контексті примітивних ігрищ сучасного світу може виявитися зернятком зрілості духовної: так з’являються чутливі артисти, радісні священики, ніжні татусі, схильні виховувати дітей і займатися кухнею.

Ми потребуємо нових взірців для будування чоловічості. Рештки «ідеалу чоловіка» в нашій культурі присутні як кінопостаті американського шерифа і кмітливого ковбоя з Дикого Заходу, і ще як англійського джентльмена. Попередником образу шерифа-ковбоя був середньовічний рицар, який не боявся смерті і шанував свою даму. Роль воїна і роль коханця тоді були однозначні.

Виховання до чоловічості у нас випадкове і фрагментарне. Як саме хлопець має пов’язати воєдино спортивні тренування, освіту через комп’ютерні ігри та релігійну ініціацію у вигляді Першого Причастя? А якщо до цієї ситуації долучаються насильство, алкоголь у сім’ї або легкодоступні порнофільми? Хто допоможе йому сформувати правильний взірець чоловічості? Шкільний учитель, фільм із Чаком Норрісом, дівчина – перше захоплення, приятель у дворі, священик, якого він інколи на Месі в храмі бачить?
Люди відваги, здорової дисципліни і чоловічої гордості сьогодні становлять меншість. Вони «не пасують до епохи». Доля сім’ї та суспільства, таким чином, залишається в руках Пітера Пена, і питання в тому, чи він зуміє подорослішати, дістаючи чергові завдання: сім’ю, дітей, очолення фірми, виграний конкурс, провадження проекту…

Етос чоловіка як відповідального батька – воїна, царя, коханця, провідника – потребує нового синтезу.

Довідка

Зенон Вальдемар Дудек – психіатр, має багаторічну клінічну практику в галузі неврозів, депресій, психозів і залежностей (Інститут психіатрії і неврології, Мазовецький центр нейропсихіатрії і реабілітації в Загужу, Польща).

Katarzyna Gajdosz, DEON.pl