1 травня помер Владімір Юкл. Разом із Сильвестром Крчмері він заснував католицьку опозицію в соціалістичній Словаччині. Саме вона зберегла християнську культуру країни і виховала покоління внутрішньо вільних людей.
Юкл народився 1925 року. Другу Світову і Словацьке повстання він пережив поруч із Томиславом Колаковичем – шаленим хорватським єзуїтом, який поривався дійти до Сталіна і навернути СРСР в істинну віру. 1951-го Юкла арештували, вирок – 25 років. Вийшов він до завершення строку, 1965-го: тоді у Чехословаччині почалася відлига, і вони з Сільво одразу взялися за своє: стали організовувати християнські гуртки серед молоді, як їх навчив Колакович. Почали зі студентів; потім студенти роз’їжджалися Словаччиною, і до кінця 1980-х у країни виникла незалежна від держави громадська мережа.
Єпископ-робітник Ян Хризостом Корець 1971 року висвятив його на священика; а вперше Владо Юкл публічно відправив св.Месу на початку 1980-х у Тбілісі.
Навернення Росії було метою життя Юкла. Тут і сьогодні працюють люди, яких він виховав.
У некролозі Ярослава Данішки написано: «Якби ми були поляками, то в середу 2 травня про Юкла кричали б усі перші шпальти газет. Якби ми були чехами, то ще звечора про смерть Владіміра Юкла повідомили б усі канали, й один із них тут-таки зробив би документальну передачу. Журналісти розпитували б істориків, політиків, колишніх дисидентів. І ті розповідали б про свого колишнього соратника як про людину, що змінила хід історії. Але про Юкла немає ані рядка у «Сме» (найпопулярніше видання Словаччини – прим.авт.). При тому, що для свободи у Словаччині цей малопомітний священик зробив більше, ніж Вацлав Гавел.
Владімір Юкл був великою фігурою, що натхнула тисячі наших християн, тисячі противників комунізму. Юкл був совістю словацьких католиків ХХ століття.
Він не був могильником Словацької держави. Він хотів, щоби країною керувала католицька еліта. Але коли побачив, що робить президент Тісо , то зволів залишитися зі своїм учителем Колаковичем, якого переслідували нацисти і якого Тісо не побажав навіть прийняти. Він бачив політичні помилки Тісо і розумів, що тінь від них ляже на всіх християн. Тому Юкл брав участь у Повстанні і ледь не втратив життя.
Юкл розумів природу не тільки нацизму, а й комунізму. Тому його переслідували ще до 1948 року, і тому його так швидко ув’язнили, а в тюрмі мучили і катували.
Юкл, а не єпископи того часу, показав світові, що тут живуть люди, десятки тисяч людей, які бажають свободи. Що вони голові скласти заради цього жертву і стати до боротьби з тоталітарним режимом. І не задля того, щоб у нас магазини були як в Австрії, а тому, що так їм казав Бог.
Завдяки вам, отче, наші потомки колись пишатимуться страшним ХХ століттям».
За свідченням юриста Яна Чарногурського, заснований Колаковичем католицький дисидентський рух «Фатіма», який перебував під покровительством єпископа Корця, був фактично керований Владо Юклом і Сильво Крчмері. Цей рух існує досьогодні, залишившись суто молитовним.
У книзі «Слідами Колаковича», яку написали разом Юкл і Крчмері, сказано так:
«З чого все починалося?
Починалося з горіння в ім’я ідеалу.
В’язниця навчила нас, як втілювати ідеали.
Самого лише горіння замало. Потрібне ще й смирення, бо ідеал, що його в людину вкладає Бог, завжди перевищує людину».
Slovenskypribeh / Novosibirsk.bezformata.ru / Urokiistorii.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
