У день проведення І Всеукраїнського Євхаристійного конгресу в Києві, 26 травня, його відкривав і завершував Львівський митрополит РКЦ архиєпископ Мечислав Мокшицький.
Після рефератів, підготовлених для конгресу, були запитання до доповідачів, але на всі питання-відповіді часу забракло. (Так частенько буває, коли офіційний захід стає нагодою поговорити про те, що для людей важливе на щодень. Шкода тих, хто обмежився урочистою частиною заходу: де вони знайдуть свої відповіді і як шукатимуть єпископів?) Тому архиєпископ Мокшицький люб’язно погодився сказати кілька слів для CREDO по закінченні програми.
– Ваше Преосвященство, у рефераті єпископа Маркіяна Трофим’яка пролунали слова, що Церква за часів гонінь вистояла завдяки «тісній співпраці» священиків і мирян. Скажіть, будь ласка, як на сьогоднішній день Ви – архипастир Католицької Церкви в Україні – оцінюєте місце мирян?
– Церква – це не тільки ієрархія, не тільки владики та священики, але також і «загальне священство», до якого належать миряни. Вони можуть включатися в діяльність Церкви через участь у різних формах: карітас – тобто справи милосердя; служіння Слова; різноманітні церковні рухи.
Найважливішою роллю Церкви є не тільки проголошення Слова, а також – обік цього проголошення – любов милосердна, обов’язок турботи про іншу людину, й не тільки християнина, але того «ближнього», про якого нас навчав Христос. Ми стараємося охопити їх своєю турботою через різні душпастирства: в’язничне, студентське, душпастирства лікарів чи вчителів, міліції, військових тощо.
Цей рік є роком віри, нової євангелізації. Ми маємо в особливий спосіб залучати молодь, щоби йшла і зустрічалася з людьми, проголошувала Христа, говорила їм про віру. На сьогодні ми тут ще не маємо змоги піти до шкіл, аби навчати катехизму або християнської етики – це можна робити тільки при парафіях, при храмах. А робити це можуть також і миряни, які навчаються в богословських закладах, яких на сьогодні в Україні чотири: у Львові, Києві, Городку, Одесі.
При парафіях діють різні осередки: психологічні та сімейні консультації, передшлюбні курси, оази. Ми стараємося у своїх конференціях порушувати теми, які стосуються сьогоднішнього життя України: говоримо про християнську модель сім’ї, про зло абортів і загрозу евтаназії. Тобто ми порушуємо проблеми, до яких маємо обов’язок викликати небайдужість наших вірних, згідно з християнською доктриною, вченням Церкви.
– Можливо, раніше певною мірою достатньо було «бути» – попри всі труднощі й загрози, – аби це вже становило допомогу Церкві та вірі. А в яких проблемах сьогодення наші священики (на Ваш погляд) потребують мирянської підтримки, чого чекають від вірних сьогодні?
– Сьогодні наша Церква бореться з труднощами отримання місць для побудови нових святинь, і є проблема нагромадження фінансових засобів – аби ці святині поставити, аби душпастирські осередки провадити… Спільноти наших храмів не такі вже й великі, отож самі ми тут ради не дамо. Через це сподіваємося доброзичливості з боку різних організацій, насамперед з інших країн, які підтримають нас у будуванні структур для розвитку Церкви.
А щоби участь мирян у Церкві була активна, ми запрошуємо їх як волонтерів у різні справи. Я вже згадував про Карітас як основний напрямок такої діяльності: любов, свідчення людям любові. Багато хворих потребують нашого свідчення любові – по лікарнях, а також і по своїх домівках. Ми запрошуємо молодь до волонтерської праці в дитбудинках, до відвідування ув’язнених, аби наближати їм Христа, бути з цими людьми, які потребують саме присутності поруч іншої людини. Тобто завдання душпастирів – це заохочувати мирян бути активними в їхньому світському житті, аби вони виходили зі свідченням християнства до людей різних верств.
фінансово.
Щиро дякуємо!
