Канонізація

Канонізація (лат. canonizatio) – акт, за допомогою якого Церква  проголошує померлого члена Церкви святим. У теперішньому часі в Католицькій Церкві урочистий акт кононізіції здійснює Папа Римський; процес зарахування до лику святих має два ступені – беатифікацію (зарахування до лику блаженних) і власне канонізацію, що виносить остаточне судження про святість раніше беатифікованої особи. Канонізація запроваджує офіційне шанування святого в усій Церкві, яке полягає у внесенні його імені в літургійні календарі, в літургійні тексти Міссалу і бревіарій, у можливому посвяченні йому храмів, у шануванні його мощей і сакральних зображень і т.д.

Віруючі ранньохристиянської  Церкви шанували мучеників і називали  їх святими, тому що вони дали досконалий приклад любові до Христа і вірності Йому, віддаючи життя за Христову віру.  Тому перші християни звертались до мучеників з молитвами про заступництво. Місце і час загибелі мученика, а також його мощі й гробниця вшанувались  не тільки його родичами, а й усією Церквою, а день його смерті вносився до церковного календаря.
До кінця періоду переслідувань християн у Римській імперії церковне шанування поширилося також на тих, хто, не прийнявши мученицької смерті, показав своїм життям зразок християнської досконалості, на Отців і Вчителів Церкви, видатних місіонерів і тих, хто робив справи справами милосердя, а також на старозавітніх патріархів і пророків.

Починаючи з  VI ст., коли з прийняттям Медіоланського едикту шанування мучеників та їх реліквій стало дуже поширеним. Єпископи почали складати каталоги мучеників, організовували і проводили урочисті  церемонії перенесення мощей для того, щоби покласти їх під вівтар в одному з храмів, часто присвячених даному святому. На синодах у Франкфурті 794 року і в Майнці 814 року була визначили процедуру, що санкціонувала шанування святих, і встановлені правила дослідження їхнього земного життя і посмертної слави.
З часом вірні з єпископами все частіше почали звертатися до Папи Римського для додання більшої урочистості шануванню місцевих святих. Першим випадком участі Папи  в канонізації, який донесла до нас істрія, це канонізація Папою Іваном XV Ульріха Аугсбургского  у 993 році. Під час канонізації  Франциска Ассизького у 1228 році  була випрацьована   канонізаційна процедура, яка в основних рисах  зберігається і донині.

У 1969 році Папа Павло VI створив Конгрегацію канонізації святих. у 1983 році було завершено  перегляд канонізаційних процедур , результатом чого стало  оприлюднення Апостольської конституції Івана Павла II «Divinae perfectionis Magister» і правил «Normae servandae», які утворюють чинне законодавство у сфері канонізації.

Відповідно до сучасних норм канонізації., проведення розслідування і кваліфікована думка про святість померлого християнина знову перейшли головним чином до компетенції дієцезіальних (єпархіальних )єпископів і тільки на другому етапі – до компетенції Святого Престолу. Мета дієцезіально (єпархіального) розслідування полягає в тому, щоб зібрати всі можливі свідчення і документи, що стосуються святості або мучеництва кандидата. Єпископ зобов’язаний проінформувати інших єпископів своєї церковної провінції і попросити їх висловити у письмовій формі свою думку з цього питання, сповістити  Конгрегацію канонізації святих (яка має дати попередній дозвіл розпочати справу), і створити два органи попереднього розслідування: богословську комісію, мета якої полягає в тому, щоб перевірити відсутність серйозних помилок в опублікованих творах кандидата (якщо такі були), та історичну комісію для оцінки достовірності наданої документації, а у випадку необхідності – і для пошуку інших документів.

Далі повинен бути призначений  трибунал під головуванням єпископа або уповноваженої ним особи; головним завданням якого є проведення опитування свідків. 

Документація, зібрана в дієцезії (єпархії), передається Конгрегації канонізації святих, яка перевіряє дотримання процедур і видає декрет про їхню дійсність.  Після цього справу вивчають консультанти-історики, які повинні висловитися щодо достовірності документації з історичної точки зору. Далі справа передається консультантам- богословам, які оцінюють існування дійсної посмертної слави про святість або мучеництво. Слава про святість – це  явище суто релігійного характеру і полягає в глибокому переконанні  віруючих в тому, що та чи інша особа, відповідно до свого християнського життя, вже дійсно перебуває в тріумфуючій в Небі Церкві та заступається за людей перед Богом. Потім уся зібрана документація представляється Папі, котрий завершує справу визнанням героїчних чеснот або мученицької смерті кандидата і оприлюдненням відповідного декрету.

Для канонізації  потрібно чудо, що сталося після беатифікації і відповідним чином доведене. Процедуру його доведення розпочинає ординарій дієцезії (єпархії) в якій це чудо відбулось. Завдання ординарія полягає в тому, щоб організувати дослідження події експертами відповідної галузі (напр. медичних, якщо йдеться про чудесне зцілення),    для збору необхідної документації.створюється спеціальний трибунал.  Розслідування у випадку чуда передбачає опитування тільки прямих свідків події, тоді як у розслідуваннях відносно чеснот і мучеництва у випадку необхідності можуть бути вислухані і непрямі свідки, за умови, що вони надійні. Якщзо йдеться про чудесне зцілення,  важливе значення мають свідчення лікарів, що лікували людину, яка зцілилась у чудесний спосіб, а також лікарська документація у разі шпиталізації або операції. Далі уся зібрана документація передається Конгрегації канонізації святих. Справу про чудо зававершує папський декрет  про визнання його дійсності.

У давнину урочисті обряди канонізації збігалися з перенесенням мощей святого та встановленням їх під вівтарем храму. Починаючи з XIII ст., церемонії папських канонізацій відбувалися, зазвичай, всередині римського собору Св. Петра. Нині такі обряди звершуються на площі св. Петра, щоби  якомога більше людей могли взяти в них участь. Під час Апостольських подорожей Папи церемонія канонізації нерідко відбувається в тому місці, звідки походить святий. 

Перелік імен святих і блаженних, шанованих Католицькою Церквою, знаходиться в Римському мартиролозі. Оскільки з часу останнього видання Римського мартирологу (2001 рік) були звершені нові канонізації. та беатифікації, треба мати на увазі, що навіть і це видання не дає вичерпної інформації про всіх шанованих в Католицькій Церкві святих.