Спомин: 9 липня (римо-катол.)
Буває – амбітні люди переоцінюють привабливість влади. Вчорашній семінарист бачить себе настоятелем столичної парафії, або рветься в єпископи. Тим більше переживань викликає крісло Єпископа Рима… Варто перечитати лист св.Бернарда з Клерво, написаний до Римської курії після обрання Папи Євгенія ІІІ.
Трошки історії. 1145 року на престол св.Петра було обрано настоятеля монастиря св.Анастасія-при-Трьох-Джерелах. Сталося це тому, що ніхто з кардиналів не бажав «лягати грудьми на амбразуру»: попередник новообраного папи помер від рани під час невдалого штурму Капітолію, де зачинилися республіканці-повстанці. От і висунули кандидатуру тихого цистерціанця, за яким був один авторитет – його духовного вчителя, Бернарда з Клерво. Обраний підкорився рішенню, а ось його наставник написав до кардиналів, як кажуть, усе, що він думає і про них, і про кандидата, і про саме папство.
«1.Нехай вас Бог помилує, – що ж ви наробили? Людину поховану знову прикликали до людей; того, хто втікав від натовпів, знову втягнули в турботи і нав’язали йому тлум. Останнього зробили першим, і ось, нинішній його стан набагато небезпечніший від попереднього. Розіп’ятий для світу через вас воскрес для світу… Для чого ви внесли сум’яття у розум дитячий? Для чого ви засмутили розум людини вбогої, нікчемної, скрушеної серцем? Він добре йшов, так для чого ж вам знадобилося заступити йому шлях, викривити його дорогу, зв’язати ноги? Подібно до того, хто спускався з Єрихону, – замість того, щоб дійти до Єрусалима, опиниться він серед розбійників; той, хто з такою силою вирвався з рук диявола, від спокус плоті, від мирської слави – ваших рук уникнути не зумів. Невже для того він полишив Пізу, щоби прийняти Рим? Невже тому, хто в одній церкві не зніс бути другим за володарством (був вікарієм у дієцезії Пізи – авт.), треба в усій Церкві стати владикою?
2. Хто ж це мав стільки розуму або гадок, щоби по смерті Верховного Понтифіка раптом накинутися на людину безкультурну, покласти на нього руки, вирвавши сокиру і кельму або мотику, притягти його у палац, звести на престол, зодягти у пурпур та вісон, оперезати його мечем, аби він вершив кару над народами, усмиряв племена, зв’язував царів їхніх оковами? Хіба не було поміж вами чоловіка мудрого та вмілого, якому б це краще пасувало? Справді, смішно це бачити – як обірвану людинку возносять до володарства над князями, до панування над єпископами, до повелівання королівствами та імперіями. Смішно чи дивно? Не заперечую, не сумніваюся, що й це може бути ділом Бога, який один творить великі чуда. (…)
3. Та все ж таки я непокоюся, бо син цей тендітний, і нерішучість його ніжна, звична радше до спокою і тиші, ніж до керування сторонніми; і варто боятися, що він не виконуватиме обов’язків свого апостольства з належною величчю… Якщо не підставить йому Господь руку свою – неминуче впаде він і буде розчавлений тягарем, незвичним для нього й непомірним… Одначе якщо це зроблено – і, яка каже багато хто, зроблено Господом, – вам важливо, улюблені, своїми ревними зусиллями і вірним послухом турботливо допомагати тому, що зробили ваші руки… Все, що є істинного, все цнотливе, все справедливе, все святе, все, що можна любити, все, що має добру славу – те підносьте йому, те радьте, те робіть; і Бог миру хай буде з вами.»
Чудовим є не тільки ставлення св.Бернарда до виборів, що відбулися, а й те, як він викладає суть папського служіння.
Понтифікат Євгенія ІІІ тривав вісім років. Він не раз пробував повернутись у Рим, заручившись підтримкою того чи того монарха, але безрезультатно. Не досягли успіху зі проповідуваним ним Другий хрестовий похід (1147-1149), ні переговори про унію, які він провадив з візантійським імператором Мануїлом І. Але до самої смерті він носив під папським вбранням грубу білу рясу цистерціанця, і навіть його політичні супротивники визнавали його непідробне благочестя.
Він помер у Тіволі, під Римом, так і не дочекавшись обіцяної допомоги і не повернувшись у Вічне Місто за свого земного життя. Але похований був за участю численного вірного люду, в базиліці св.Петра, і його гробниця стала місцем паломництва.
Вчора, 9 липня, був його літургійний спомин. Добра нагода подумати про Папу і його помічників. Публікація листа св.Бернарда з Клерво, хоч це вельми «інтимний» лист про внутрішні куріальні справи, не є викриттям таємних документів…
фінансово.
Щиро дякуємо!
