Блог Оксани Попової

Невіруюча суддя Еммі

19 Липня 2012, 13:29 1256

Люблю переглядати американський серіал про одну жінку-суддю: розумну, справедливу і безкомпромісну, що, здається, для судової системи будь-якої країни була б скарбом. (Не маю на меті критику судової системи взагалі)…

У цьому багатосерійному фільмі немало протиріч і суперечливих моментів. Не з боку американського правосуддя, з цим там все гаразд і оте правосуддя завжди перемагає. Маю на увазі суперечливість з чисто людської точки зору. Пригадується особливо остання з переглянутих мною серій, яка викликала в мені на початку не лише суперечливість, але обурення і навіть гнів. Саме це і примусило мене сісти за комп’ютер і написати про побачене, поділитись думками і відчуттями, що викликали хвилю обурення всередині. Сіла писати, повна бажанням критикувати, викривати, кричати і провокувати гнів по відношенню до фільму. Але всередині процесу поволі мій гнів втих і я подивилась на головну героїню знову ж таки з людської сторони. Зрозуміла, що в цих рядках я не маю права провокувати ні гнів, ні лють, ні інші агресивні почуття, а жаль і співчуття, яких у теперішньому християнському світі так бракує. Нажаль…

Фільм називається «Суддя Еммі».

В одній з останніх серій, мною переглянутих, Еммі зовсім випадково на вулиці зустріла свою подругу, яку давно не бачила. Подруга хворіла на рак і надії на видужання було мало. Під час їхньої останньої зустрічі та була у важкому фізичному та емоційному стані. Та сьогодні вона була щаслива і сяюча, ніби про хворобу і не згадувала, ніби її і не було. «Не думала, що ти так швидко розквітнеш і повернешся до нормального існування», – радісно промовила Еммі. Подруга ж відповіла, що сама не сподівалась, але сталась одна подія, яка змінила її життя: в лікарні вона познайомилась з одним рабином, який відкрив їй багато таємниць, про які раніше не задумувалась. Він відкрив їй Бога. «Бога?!»- з насмішкою вимовила суддя Еммі і подивилась на подругу, мов на божевільну.

Потім в розмові зі своїм колегою пожалілась на свою подругу: «Але ж вона завжди була такою розумною і раціональною…». І захитала головою, ніби шкодуючи, що її подруга раптом повірила в Бога. Вірогідно на думку такої ж завжди раціональної і розумної Еммі віра в Бога була явною ознакою втрати того ж розуму і тієї ж раціональності… Проте колега-помічник теж виявився віруючи і сказав про це. А у відповідь почув ще більш здивований вигук:
– Як?! І ти еж?!

– Так. Я католик. Ти думаєш, чому щоп’ятниці тікаю раніше з роботи? Щоб піти на Месу. Ходжу з дитинства. Відвідував навіть недільну школу.

– І постійно був між тими сестрами-монахинями?—з неприхованим знущальним сарказмом виприснула Еммі і скривилась так, ніби з’їла лимон або ж побачила щось таке, що існує, хоча б не мало існувати, щось абсурдне і неприпустиме. І ті, хто в це вірять, очевидно божевільні.

– Гірше, – відповів колега напівжартома, – Я був між єзуїтами. А ти ніколи не ходила до церкви?

– Ходила в дитинстві до протестантської,–махнула рукою Еммі ,- але лише на Різдво та Пасху… А потім якось оте відійшло з нашої сімейної практики. Навіть не знаю чому і не пам’ятаю коли.

І на запрошення колеги в цю п’ятницю піти разом з ним на Месу Еммі розсміялась і відмовилась, вигукнувши лише на прощання:

– Розважся там гарно!

– Я не йду грати…- відповів той серйозно.

Отак до кінця серії і бідкалась Еммі своєю наверненою до Бога подругою і практикуючим католиком колегою-помічником. Дивувалась і не могла зрозуміти як Бог може допомогти, зцілити. Не йняла віри, ніби всі розповіді подруги були чимось фантастичним і нереальним, в що вірять лише маленькі діти. Адже вона, Еммі, вірила лише в речі, які піддаються логічному поясненню і підлягають її особистому, можливо суб’єктивному розумінню світу в цілому. Вона вірила лише в те, що знаходилось в рамках певних правил, законів, встановлених людьми, в те, що можна побачити і пояснити.

Еммі в стінах залу судових засідань і в своєму кабінеті – це розумний, сильний, справедливий суддя, що сумлінно виконує свій обов’язок перед своєю країною. Всередині ж свого дому – це розгублена, самотня, щойно розлучена жінка, яка сама виховує доньку і ще чекає, що все колись зміниться на краще і вона не залишиться довіку наодинці зі своєю палко-коханою роботою. І коли дивишся цей багатосерійний фільм, поволі роздвоюється твоя думка по відношенню до героїні. Адже з одного боку – це лише слабка жінка, засмучена своєю самотністю, яку так вперто прикриває роботою, з іншого – це безкомпромісний суддя, що виносить вироки згідно із діючим законодавством, хоч вони іноді дещо жорстокі і заперечують її істинні переконання, думки і бажання. І ота критична оцінка подруги, а потім і колеги по роботі щодо їхньої приналежності до спільноти Божої, яка яскраво виражається в агресії, то, на мою думку, та сама захисна реакція, якою хоче заперечити свою слабкість і потребу в будь-чиїй допомозі. Хоч в глибині єства Еммі усвідомлює потребу в підтримці і на кінець серії пригадує моменти, коли будучи маленькою дівчинкою молилась навколішки в церкві. Під час цих спогадів вже доросла жінка сумно, з жалем всміхається.

Минув мій гнів і все, що відчуваю тепер до цієї героїні, це правдивий жаль і співчуття. Адже безліч таких людей, як суддя Еммі, для яких попросити допомогу – це те ж саме, що визнати свою поразку, які соромляться і бояться своєї слабкості, які вважають, що не мають на неї права. І тепер переконана в тому (принаймні, мені дуже хочеться в це вірити), що і сценаристи, і режисер не хотіли висміяти віру в Бога позицією Еммі, а навпаки, прагнули показати: на прикладі її подруги, як оця віра витягує з депресії, дає надію, виліковує, а на прикладі головної героїні, як примушує задуматись, пригадати, зважити пережите. Чи є ще щось більш дієвіше, ніж віра? І чи не про силу віри так красномовно говориться в Біблії? (Матея 8:5-13, 9:20-29, 15:21-27. Марка 11:22-24. Лука 18:41-43. І ще безліч моментів, які трапляються чи не на кожній сторінці Святого Письма). І не гнів мають викликати всі ті, хто своєю думкою схожий до Еммі, не бажання покритикувати, доказати їхню неправоту, висміяти у відповідь їхню позицію. Але терплячість і ласкавість (часами – дійсно титанічні), щоб допомогти відкрити Бога, чи відродити те, що було знайоме, але забулось. Хоч через наш егоїзм, амбіції і відсутність елементарного вміння чекати це виявляється справді нелегко!

_________________________________________________________


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
132664грн
5749грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
3дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: