Особисто я не завжди можу профільтрувати те, що дивлюсь, реагуючи не зовсім адекватно в міру своєї чутливості. Проте скільки людей, більш слабкіших і вразливіших від мене сприймають все побачене настільки серйозно, що їм і не прийде в голову думка про те, що є хтось поза екраном, який має на меті такими людьми маніпулювати, впливати на їхню думку, міняти звичне розуміння речей і спонукати або до агресії, або до різкої переміни життєвої позиції, або до помилкового сприйняття дійсності.
Кілька днів тому натрапила на одну цікаву статтю, датовану 2006 роком. (Одну серед сотні подібних.). Стаття проти прогресивної гомофобії в світі і зокрема в Україні. Тема досить поширена останнім часом. Автор – Олександр Мостяєв. Так от. На думку автора, певна річ «підтверджену фактами», відсоток гомосексуалістів в світі настільки достатній, що їх просто необхідно суспільно визнати і захистити. Він наголошує на тому, що великий відсоток проявів гомофобії помітно саме з боку Церкви. Також сподівається, що саме Католицька Церква, яка в минулому зробила чимало жахливих помилок і вибачилась за це, в майбутньому обов’язково вибачиться перед гомосексуалістами та лесбіянками в свому гомофобському ставленні і прийме їх. Адже серед гомосексуалістів є чимало віруючих людей, що вірять всім серцем в Бога, хоч і не приймають те, що написано в Писанні. Також серед проявів гомофобії, на його думку, є недостатня кількість телепрограм для гомосексуалістів, фільмів для них. А коли і є, то в незручний для переглядів час, себто вночі, і без попереднього анонсу. А також бракує видань та перекладів книг українською мовою про гомосексуалізм. І взагалі, коли Україна налаштована на європейську інтеграцію, то має вжити заходів, що гарантуватимуть права гомосексуалістів як однієї з меншин нашого суспільства і запобігатимуть будь-яких проявів гомофобії та їх зросту в країні. Для цього просто необхідно включити ознайомлення з гомосексуалізмом в курс статевого виховання в старших класах усіх шкіл, а також необхідно впроваджувати його (ознайомлення) у вузах, працювати з держчиновниками і особливо з міліцією, з метою терпимого відношення до представників нетрадиційної орієнтації. І мало не забула. Ще просто вкрай необхідно прийняти закон про сексуальну дискримінацію. І ті, хто проявляє свою нетерпимість по відношенню до гомосексуалістів – то просто невігласи. Ну і ще багато подібного в цьому ж напрямку і стилі…
Прочитала статтю і задумалась. З часу її написання пройшло шість років і, думаю, її автор тепер має бути задоволений. Не знаю на рахунок книг, бо такі не читаю. На рахунок шлюбів, то молюсь і вірю, що Церква таки вистоїть в цьому антихристиянському натиску і свавіллі. На рахунок впровадження в школах виховання гомосексуального спрямування, так, дякуючи Богу до цього у нас, в Україні, і в багатьох інших країнах ще не дійшло… А от на рахунок телебачення та інтернету, так сподівання автора просто перевершили самі себе. Чого-чого, а пропаганди гомосексуалізму тепер не просто не бракує, а вже аж забагато. І що дивно. Я вирахувала одну закономірність: у всіх фільмах, де присутній бодай один представник гомосексуальної громади – він обов’язково має виявитись жертвою несправедливого, нетерпимого ставлення з боку інших. Особисто я за один лише день в період між 15 та 20 годинами мала нагоду переглянути аж три випадки проявів гомофобії та насилля над гомосексуалістами, яскраво описаної у фільмах. І оце «бомбардування» такою кількістю подібних програм та кінострічок має свої цілі, які осягає майже завжди і безпомилково. А саме: маніпулювання необізнаними в цій сфері представниками, поширення дезінформації, вплив на населення ну і сам факт пропаганди гомосексуалізму, як нормального і цілком природного явища. А ті, хто не приймає це явище – гомофоби, від яких слід захистити увесь гомосексуальний світ. Вони ж бо не роблять нічого поганого, окрім що содомського гріха. Але то все неважливо, адже вони не приймають Cвяте Письмо, хоч і мають «Бога в серці».
Я – християнка і будь-які прояви насильства, агресії по відношенню до інших чи дискримінації для мене не просто є гріхом, а неприпустимі. Проте і сам гомосексуалізм теж є великим гріхом. І люди, що правдиво вірять в Бога, це знають і усвідомлюють. А саме запевнення автором статті, що серед гомосексуалістів є чимало віруючих, для мене просто абсурдне. Не можна вірити в Господа і одночасно йти супроти Нього. І ще й заперечуючи Святе Писання.
Думаю, слід тепер добряче фільтрувати те, що дивимось і про що читаємо. Саме на вище згаданому мною «бомбардуванні» програмами та фільмами з проявами жорстокості та нетерпимості до гомосексуалістів хочу зупинитись. Цих три історії, про які хочу коротко написати, різні за змістом, проте ідентичні за цільовим спрямуванням.
Історія перша
В ній фігурує поліцейський, який належав до групи «християн-екстремістів». Під час нічного патрулювання він стає свідком смертельного поранення свого напарника. Замість того, щоб хоч якось допомогти тому, викликати швидку – залишається осторонь і чекає, доки той помре. І все тому, що поранений був гомосексуалістом. Обвинувачений полісмен та його друзі систематично знущались над напарником нетрадиційної орієнтації і навіть підкинули в шафу роздруковані слова з Біблії (Рим.1;26-27). Під час судового процесу обвинувачений мовчав, а потім спокійно додав, що така була Божа воля. Той помер через свій гріх. Обвинуваченого виправдали, оскільки не він стріляв і не виявили доказів того, що він навмисне не надав ніякої допомоги пораненому. Коли його арештовували, він попросив не надягати йому наручники, адже хотів вийти, як сам сказав, з честю і гордістю, з високо піднятою головою. І ніхто з його оточення не осуджував полісмена-ветерана. Вірили в його причетність до цієї справи чи ні, проте не осуджували і захищали.
Безумовно вбитого, як людину, шкода. І не має значення, якої він був орієнтації. Залишати потребуючого без допомоги через свою особисту неприязнь – то великий гріх. І екстремізм в будь-яких проявах є гріхом не меншим. І так, винного не посадили до в’язниці, отже, справедливість не знайшла свого чільного місця в правосудді. Обвинувачувачі переконані, що агресія до представників нетрадиційної орієнтації з боку поліцейських продовжиться, і тоді вони таки примусять їх заплатити за це насилля.
Історія друга
Жорстоко і нахабно вбито двох гомосексуалістів. Вбивцю відшукали майже одразу. Ним виявився ще один гомосексуаліст, який вважав за обов’язок звільнити світ від отих двох вбитих, оскільки вони були ВІЛ-інфіковані. Один з вбитих заразив брата обвинуваченого. В результаті чого хлопець помер. А ВІЛ-інфіковані геї продовжували існувати і наражати на небезпеку інших. Тож, щоб захистити інших, Алекс (так звуть вбивцю) вирішив позбавити отих двох життя. «Я зробив те, що мав зробити, щоб врятувати невинних, які могли стати їх жертвами…» На запитання обвинувачувача, чи вбив би він свого брата, коли б той виявився на місці одного з двох вбитих і теж наражав на небезпеку життя інших, Алекс розплакався і почав жалісливу промову на свій захист. Адже на цю жертву він пішов виключно заради безпеки інших гомосексуалістів. Піти, скажімо, в поліцію він не хотів. Тому вирішив розібратись з цією ситуацією самотужки. За що і поплатився п’ятнадцятьма роками свободи. Закон є закон. І що важливо, що глядач в основному схильний вбачати жертву саме в особі вбивці. Жертву ситуації. Переживши втрату брата, він був в не зовсім адекватному стані. Проте помсту (адже це була швидше помста, але ніяке там прагнення врятувати гомосексуалістів чи не всієї Америки) спланував ретельно і досконало.
Отак ця історія примушує задуматись над долею гомосексуалістів, які постійно стають жертвами чиєїсь ненависті. У цьому випадку з боку свого побратима.
І коли б хлопцю не замінили довічне ув’язнення п’ятнадцятьма роками позбавлення волі, він і його адвокат звинуватили б склад присяжних, прокурора та самого суддю в проявах гомофобії.
Історія третя
Тут все набагато складніше… Спробую розповісти, не заплутатись і не заплутати…
На лаві підсудних опинилась восьмирічна дівчинка Емма. Насправді ця дитина виявилась жертвою двох ненормальних матусь-лесбіянок, які думали-думали і врешті вирішили віддати дівчинку на навчання до престижної католицької школи. Що вже є цілковитим абсурдом. Директорка школи, дізнавшись про нетрадиційну ситуацію в сім’ї, одразу намагалась відмовити матусь від такого необдуманого кроку. В школі вивчається Біблія та Катехизм Католицької Церкви. І всюди сказано, що гомосексуалізм – то є гріх. А для дитини, яка виховується саме в такій сім’ї – це може викликати шок і стрес. Так можна просто пошкодити психіку дитини, адже після школи вона повертатиметься додому і бачитиме те, що в школі називають гріхом, за який після смерті люди потрапляють в пекло. Таким чином навчання буде нецілісним і неефективним, і викликатиме суперечності в свідомості дитини, в результаті чого дівчинка або зненавидить своїх матусь, або Католицьку Церкву з її вченням. Проте жінки не зважили на слова директорки і все ж вимагали прийняти маленьку Емму до школи. У разі незгоди хотіли звинуватити школу в дискримінації через їхню нетрадиційну орієнтацію. Адже їхня донька теж має право на виховання в престижній школі, та й прагнули її виховувати в католицизмі. (І як думали поєднувати навчання в одному середовищі і життя в іншому, що суперечить попередньому – на це не зверталась увага.)
І тут почалось… Діти, як ми знаємо, можуть бути досить жорстокими. Вони знущалися над дівчинкою, обзиваючи її маленькою лесбійкою. А одного дня вона запхала в спину одному з хлопчиків, який перед тим обрізав перед всією школою її волосся, ножиці, через що той мало не помер. Отак дитина через брак розуму своїх мам опинилась на лаві підсудних. Хоча, на мою думку, там мали б опинитись саме вони, її матусі. Проте оскільки біологічна мати Емми в результаті хвороби помирає, опіку над дитиною взяла її коханка. На запитання судді, чому та, коли хоче взяти опіку над дівчинкою не всиновлює її, жінка відповіла, що їй не потрібні ніякі документальні підтвердження своєї любові до дитини.
Батьки пораненого хлопчика, практикуючі католики, вимагають покарання для Емми, вважаючи її небезпечною для інших дітей через свою агресію внаслідок гріхів матері. Там про прощення навіть мова не ведеться. В цій третій історії знову саме християни виявились агресивними і нетерпимими до людей іншої орієнтації, саме вони виявились нездатними прощати і співчувати, хоч мали б. А жертва – знову гомосексулісти.
Суд відпустив дівчинку додому і її забрала ота друга мама, яка все ж визнала свою помилку щодо обраної школи. Скажу ще, що Емма мала також бабусю й дідуся, які так і не отримали права опікуватись онучкою, бо перед нею осуджували вчинки доньки та її коханки і говорили, що гомосексуалізм – то гріх, і мама Емми по смерті теж потрапить до пекла. А також обвинувачували коханку доньки в тому, що та прививає Еммі гомосексуальні навики і перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Отак після цього, на думку поліції і прокурора, прояву нетерпимості щодо гомосексуалістів на лаві підсудних опиняється бабуся і через те вона втрачає шанс отримати опіку над онучкою. На прохання бабусі не відбирати дівчинку жінка-лесбійка промовила:»Як я можу тепер вам довіряти? Ви налаштовували дитину проти мене.» І, мов нещасна жертва, вийшла з залу суду разом з Еммою.
Я, чесно кажучи, була шокована цією історією. Зрештою, коли бабусю засудили за те, що вона навчала онучку так як говорить Церква, намагалась їй прививати світобачення нормальної людини, де шлюб можливий лише між чоловіком та жінкою, а одностатеві стосунки – то великий гріх, то ненормально, то тоді поруч з нею варто було б прилаштувати усю Вселенську Церкву і всіх її представників. Бо, виходить, що саме Церква найбільше провокує таке явище як гомофобія.
Зовсім скоро саме слово «гомосексуалізм» стане синонімом словосполученню «невинна жертва» нетерпимості та гонінь.
Питання, хто ж є жертвою насправді, для мене має лише одну відповідь і не на їхню користь. Гомосексуалізм та його прогресивне пропагування – це не що інше як диверсія та провокація…
З ситуацій вище описаних можна зробити чимало висновків. Співчуття – це християнська і чисто людська чеснота, без якої складно уявити нормальне здорове суспільство. І прощати інших, молитись за них, співчувати їм – це наш християнський обов’язок. Засуджувати чи виправдовувати гомосексуалізм і «злочини» супроти нього, подібні до описаних мною – то справа кожного особисто. Проте для християнина однозначно не має бути компромісів в питанні, чи це гріх. Це гріх. Особисто я знаю точно і вважатиму так завжди: гомосексуалізм – це зло проти природи, проти сім’ї, проти моралі. І наслідки його жахливі, і щодня то масштабніші.
Не знаю, можливо це з мого боку прояв нетерпимості до гомосексуалістів, але скажу, що їхня позиція тепер в світі в мене асоціюється з певного роду диверсією, яка сіє сумніви, дезінформує, породжує хаос, укріплює помилкове бачення світу, викривлює і принижує саме поняття та спрямування любові і провокує справжню війну супроти інституту сім’ї.
То хто ж все таки жертва?
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
