Коли я запитала в одного зі своїх пацієнтів, чому він п’є, відповідь була: «Бо моя жінка – педантка». Інший, навпаки, сказав: «Я п’ю, бо моя жінка – базіка». Хтось п’є, бо має восьмеро дітей, а ще хтось – бо взагалі їх не має.
Я працюю з алкогольною залежністю вже багато років, і бачу, що вона зустрічається дедалі частіше, а люди знають про неї зовсім небагато. Алкоголізм – це хронічна хвороба, яка розвивається поступово, а наслідки її – смертельні. Ця недуга доволі «демократична»: захворіти на неї можуть лікарі і журналісти, бізнесмени і робітники, люди різного віку та соціального статусу. Ця хвороба нищить людину з усіх сторін: здоров’я (як фізичне так і духовне), суспільне становище, сімейне життя; руйнує практично всі життєві сфери.
Спочатку вона є непомітною як для самого хворого, так і для його оточення. Саме це схиляє нас, терапевтів, до того, щоб якомога повніше інформувати і застерігати людей перед цією проблемою. Чому так відбувається, що людина з доброю освітою, якій, начебто, нічого не бракує, потрапляє в цю хворобу?
Лицар чи святий?
Людське життя – від народження до поминок – проходить під знаком випивки. Народжується дитина – батько має «виставитись». Далі хрестини, з’їжджається ціла родина, бенкет, а отже, – і алкоголь. Навіть під час обіду на честь першого Причастя, яке по суті є дитячим святом, дядьки потайки виходять до саду, щоб там хильнути. Ніколи не бракує приводу, щоб випити: чи виграв, чи програв, сталося щось добре чи лихе. Якщо лихе: треба зняти стрес, якщо добре – «закріпити» радість. Якщо ж пити, то обов’язково – упитися.
В залежність потрапляють передусім люди вразливі, нездатні нормально сприймати стресові ситуації, несміливі, невпевнені в собі. Алкоголь допомагає їм підняти настрій, після чарки вони почуваються краще. Якщо молодий хлопець після того як вип’є, вперше затанцює, заговорить із дівчиною (хоча досі боявся це зробити), то пересвідчиться, що алкоголь має «чудесну силу».
Коли 50 років тому я починала працювати із залежними особами, не йшлося про те, що алкоголізм може бути спадковим. Сьогодні це загальновідомо. Даний механізм полягає в тому, що кора головного мозку в людей, генетично «запрограмованих», інакше реагує на алкоголь – виділяються так звані «флюїди щастя», які дуже швидко опановують людину та поневолюють її (таку властивість мають не всі люди).
“ Людину, яка вирішила вилікуватися з цієї хвороби, яка мусить бути постійно тверезою, постійно здіймають на глум
Не менш важливим чинником, який сприяє тому, що люди потрапляють в залежність, є слаборозвинуте духовне життя. Не йдеться навіть про релігійність як таку, радше – про здатність до самоаналізу, роздумів, про невпорядковану систему моральності та засад (тобто, діє приблизно така логіка: «Не існує жодних правил, мені можна все»). В алкоголіка на все знаходиться пояснення і виправдання.
В Україні немає елементарної поваги до непитущої людини. Людину, яка вирішила вилікуватися з цієї хвороби, яка мусить бути постійно тверезою, постійно здіймають на глум: ото вже, мовляв, лицар чи святий знайшовся. Не п’є – хіба ж це чоловік?! Подібне ставлення ламає багатьох людей, які прагнуть вийти з цієї залежності.
«Велетенське похмілля» та кольорові метелики
Хвороба алкоголізму розвивається поволі. Зазвичай люди починають лікування у віці 30-40 років, хоча пити почали значно раніше. Ця хвороба має різні етапи та прояви.
Все починається від звичайної випивки. Людина відкриває, що алкоголь добре впливає на її психіку. Перша фаза триває близько двох-трьох років. На цьому етапі ще можна відмовитись від алкоголю, можна змінити середовище, можна знайти інші способи впливу на життєві проблеми, – тобто, можна обійтися без лікування. Якщо ж людина і надалі продовжує вживати алкоголь, то ця хвороба починає проявляти симптоми залежності, а саме, толерантне ставлення до алкоголю: « Я вже стільки випив, а мені й досі нічого». Однак така толерантність не може тривати безконечно.
Під час другої фази, яку називають застережливою, присутні характерні елементи – так званий «перерваний фільм», тобто тимчасове відключення свідомості. Часом такий стан триває лише декілька хвилин, а іноді: дві-три години. Людина не пам’ятає, де вона була, коли закінчилася вечірка, хто заплатив за випивку. Рідні помічають, що діється щось недобре і починають атакувати: « Ти знов пив, не зробив того, що обіцяв, знову перебрав міру, хоча обіцяв, що більше так не будеш». Алкоголік говорить своїй дружині: «Ти нічого не розумієш, у шефа був день народження, якби я не випив, не отримав би підвищення» або: « Ти якась дивачка, взагалі не розумієш чоловіків, всі ж п’ють!» Саме для того, щоб уникати подібних сцен, алкоголік починає ховати випивку і п’є лише тоді, коли нікого немає дома або коли всі заснуть. Такі захисні механізми мають сприяти тому, аби людина, яка п’є, почувалася гаразд сама перед собою: то, мовляв, оточення якесь ненормальне, увесь час до чогось присікується.
Третя фаза, яку ще називають критичною – це вже розвинутий алкоголізм. Саме тоді з’являється ще один елемент, характерний для усіх типів залежності – втрата відчуття міри. Алкоголік не мусить пити щодня, він навіть може не пити тривалий час, але коли бодай трохи вип’є, спинитись стає годі, питиме до кінця. П’є значно більше, ніж «планував». Наслідком втрати відчуття міри є похмілля (я його називаю «велетенським похміллям»). Зазвичай, коли людина забагато вип’є, то почувається розбитою, в неї болить голова, вона відчуває неймовірну спрагу.
«Велетенське похмілля» виглядає зовсім інакше. Алкоголік не може ані їсти, ані спати, увесь пітніє, не може втримати склянки в руці, тим більше донести її до вуст. І боїться. Відчуває просто-таки ірраціональний страх. Хоче витверезитись, бо ж завтра – на роботу. Що ж він робить? Звісно ж, згадує, що «клин клином вибивають». Надто ж, якщо якийсь доброзичливець радить: «Чого, старий, так мучишся: одне пиво – і все як рукою зніме».
І справді! Рученьки перестали труситися, можна спокійно заснути, зосередитись, все повертається до норми. Однак втрата відчуття міри знову дається взнаки: «Якщо одне пиво допомогло, то вип’ю ще…» Так починається ще один день пиття. І саме так виникає запій. Алкоголік настільки «натренований», що на чорну годинну має десь заховану «заначку». Він віддасть останні гроші, візьме монети з дитячої скарбнички, щоб купити пива чи чогось міцнішого.
Запій триває в середньому кілька днів. Після нього настає досить довгий період тверезості, адже людина пам’ятає, як страшенно мучилась і скільки справ завалила. Тому приймає рішення більше не пити. Однак невдовзі, коли вже почуватиметься добре, а всі неприємні спогади зітруться з пам’яті, говорить собі: «Тепер питиму по-розумному. Того разу так сталося, бо жінка на мене кричала» («Бо в мене був день народження» тощо).
Якщо хтось потрапляє в кількаденний запій, стає явним алкоголіком, залежною людиною, нездатною самостійно знайти вихід зі становищ. Тому шукати допомоги слід у лікарнях або на зібраннях Анонімних Алкоголіків.
У наступній фазі, яку ми називаємо хронічною, з’являються соматичні розлади, а також органічні зміни в центральній нервовій системі. Запої, щораз довші, тривають два-три тижні. Час абстиненції натомість скорочується до двох-трьох днів. Людина стає безвідповідальною. Трапляється, втрачає сім’ю, працю, входить у конфлікт з правом. Іноді стає бездомною, адже всі її залишили і ніхто не хоче рятувати. В деяких осіб можуть з’явитися приступи епілепсії – з піною, судомами, втратою пам’яті: це вже справжня драма. Час від часу з’являється марення, тобто алкогольний психоз. Ці психози дуже характерні, хоча проявляються не у всіх алкоголіків. На другий-третій день після перерви в пиятиці алкоголік чує голоси, які говорять до нього, немовби з-за вікна: «Ти, алкоголіку, ти загинеш, ми тебе знищимо». Він будить дружину і каже їй: «Вижени цих людей». Або включає радіо і чує, начебто з ним цілий час говорять. Це так звані слухові галюцинації, але можуть бути також зорові, наприклад, гарні великі метелики чи зелені чортики. Алкоголік говорить собі: «Я знаю, що таких в Україні немає, але я їх бачу». Зі страху ховається до шафи або залазить під стіл. В інших з’являються чуттєві галюцинації – їм здається, що їх обліпили черв’яки й намагаються задушити.
Сьогодні ми знаємо, що алкоголізм є хворобою, ба навіть більше – смертельною хворобою, але колись її вважали вадою характеру, проявом слабкої волі. Алкоголіком займалися лише тоді, коли в нього починалися галюцинації: у такому стані він потрапляв найчастіше до психіатричної лікарні. Це був надзвичайно травматичний досвід, бо після витверезення він ставав нормальною людиною, а навколо нього були душевнохворі. Світова Організація Здоров’я сформулювала алкоголізм як хворобу з досить характерними проявами. Крім тих, які вже я описала, є ще один: звуження всіх інших зацікавлень і вартостей, зосередженість виключно на своїй залежності (крім алкоголізму, те ж саме можна сказати про азартні ігри, наркотики чи еротоманію). Залежна особа не може відмовитись від поганої звички, незважаючи на те, що втратила сім’ю, працю, на реальну загрозу для здоров’я: все це немов обминає її свідомість.
Вся сім’я хвора
Коли хворіє алкоголік, хворіє вся його сім’я. Його життя обертається навколо пляшки, а життя родини обертається по ще більшому колу, навколо нього. План дня такої сім’ї залежить від того, в якому стані тато повернеться додому, принесе гроші чи ні, влаштує скандал чи ні. Сім’я соромиться цієї проблеми, приховує її. Не підтримує контактів із сусідами, знайомими. Діти почуваються винними в хворобі батька чи матері, говорять собі: якби я добре вчився, був слухняним, якби ми не сварилися – тато б не пив. Дружина «прикриває» чоловіка: нічого не говорить тещі, не ділиться проблемою з родиною. Мовчки обслуговує чоловіка: пере і прасує йому одяг, платить борги, переймає на себе всі хатні обов’язки. Проте, такою поведінкою вона по суті підтримує алкоголіка, створює йому комфортне існування, дає відчуття, що все нормально. Дім стоїть, діти вчаться, дружина поруч. Алкоголік не бачить того, що його дружина знищена, втомлена, передчасно постаріла. Навпаки, звалює всю провину на неї: не така, не так зробила, лається. Колись я запитала в своїх пацієнтів, чому вони п’ють, один сказав: «Бо моя жінка – педантка». А другий сказав: «Я п’ю, бо моя жінка – базіка». Хтось п’є, бо має восьмеро дітей, а ще хтось – бо взагалі їх немає.
Дружини алкоголіків немов потрапляють у пастку, чимало з них лікуються в Консультації Психічного Здоров’я від депресії чи тривожного стану. Вони – співзалежні особи. Саме тому, надзвичайно важливо, щоб така дружина усвідомила все це і змінила своє ставлення до ситуації. Адже якщо вона сплачує борги, приховує перед родиною проблему, бере на себе всю відповідальність за сім’ю, то таким чином допомагає своєму чоловікові пити. І це в той час, коли вона мусить піклуватися про дім і дітей.
Невдовзі їй доведеться визнати свою безпомічність перед ним. Звісно, вона може сказати: «Якщо будеш скандалити, битимеш, я викличу міліцію, я не дозволю, щоб ти нас знищував». Така дружина має повне право вигнати свого чоловіка з дому і не почуватись при цьому винною. Найкраще, якщо вона звернеться до організації Анонімних алкоголіків, там вона зможе зрозуміти хворобу чоловіка і свої власні помилки. У консультаціях для залежних і співзалежних осіб допомога надається не лише алкоголікам, але й їхнім сім’ям. Що швидше такі особи розпочнуть терапію, то краще для них. Алкоголік дуже швидко помітить, що вдома щось змінилося, почуватиметься «осиротілим». Дружина і надалі доброзичлива, але вже не платить його боргів, в холодильнику немає їжі, вона пояснює йому, що мусить сама піклуватися про себе й сім’ю. Тоді алкоголік починає розмірковувати і часом таки зважується на лікування.
Чоловіки залежних від алкоголю дружин рідко беруть на себе таку відповідальність. Найчастіше залишають дім, дружину і знаходять іншу супутницю життя.
Не чекай, втручайся!
Ще донедавна існувало правило, що алкоголік сам має дозріти до лікування, не можна нічого робити силоміць. На жаль, час від часу це закінчувалось трагічно: поки він вирішував, чи потрібне йому лікування, – приходила смерть. Останнім часом в Україні поширюється новий метод, званий методом інтервенції, який говорить: не чекай, поки пацієнт досягне дна, втручайся.
На практиці це виглядає так: у консультації зустрічається вся сім’я – дружина, мати, тесть, найстарша донька чи син, працедавець. У присутності психолога збирають докази ексцесів чоловіка – не старих, що мали місце двадцять років тому, а свіжих, найбільше тижневої давності. Згодом на зустріч запрошують алкоголіка – найкраще під час перерви в пиятиці. Його слід про це попередити: «Ми просимо, щоб ти сьогодні нікуди не виходив, бо маємо тобі сказати щось важливе». Якщо алкоголік погодиться, це вже великий успіх. Всі готові, на аркуші паперу написане все те, що, хочуть йому сказати. Це потрібно для того, аби не піддаватися емоціям, не іронізувати, а спокійно, доброзичливо і з любов’ю представити йому конкретні проблеми. Донька скаже: «Я запросила подруг на день народження, проте, хоча все було приготоване, мусила його скасувати, бо ти лежав на сходовій клітині». Працедавець скаже: «Я дуже тебе ціную, ти гарний працівник, але тебе не було кілька днів на роботі, ти завалив справу, яка мала важливе значення для фірми». Річ у тому, щоб ця інтервенція не перетворилась на перелік обвинувачень, які алкоголік досконало знає. Дана розмова повинна поставити його віч-на-віч з фактами із недавнього минулого. Добре, якщо сім’я заздалегідь призначить зустріч в консультації, оскільки під впливом потоку інформації алкоголік може погодитися на зустріч із психологом.
Потребуєш інших людей
Із залежності не вийдеш сам. Необхідною є допомога ззовні. У консультації домінує метод психотерапії, лікування словом. Спочатку відбувається індивідуальна психотерапія: пацієнт розмовляє з психологом. На підставі цієї розмови психолог ставить діагноз і пропонує метод лікування. Найчастіше це групова психотерапія, принаймні двічі на тиждень. Є одна умова: на зустріч з терапевтом пацієнт мусить прийти тверезий. Якщо це понад його сили, тоді його скеровують у детоксикаційний відділ, де після десяти днів досягається фізична рівновага і спроможність брати участь у терапії. Вступна терапія триває приблизно місяць. Алкоголік має час, щоб визнати свою хворобу і прийняти до відома, що є залежною особою. Через місяць він переходить до наступного етапу терапії – починає впливати на власні емоційні вади, вчиться давати собі раду з почуттями.
У світі з неймовірною швидкістю поширюється рух спільноти Анонімних Алкоголіків. Цей рух заохочує своїх пацієнтів, аби, йдучи на фахову терапію, вони одночасно брали участь в зустрічах груп АА. Адже терапія рано чи пізно закінчиться, а на зустрічі Анонімних Алкоголіків можна ходити скільки віку. Залежна особа мусить пам’ятати, що її хвороба триває усе життя, здатність поміркованого підходу до вживання алкоголю не повертається НІКОЛИ. Якщо хочеш бути тверезим, мусиш із цим погодитись і утримувати до кінця життя цілковиту абстиненцію. А це зовсім не просто. Тому дана модель співпраці професійного лікування з групами АА дає дуже добрі результати у всьому світі.
Сила спільноти
Рух Анонімних Алкоголіків розпочався у Сполучених Штатах. Його започаткували 1935 року два алкоголіки: біржовий маклер Білл і хірург Боб. Вони зустрілись випадково і вирішили: «Порятунок потопаючих – в їхніх власних руках». Організували зустріч для інших алкоголіків. Відчули силу спільноти. Через кілька років виробили дванадцять етапів лікування, Дванадцять Кроків Анонімних Алкоголіків. І це зовсім не вигадка, не «висмоктано з пальця». Це справжній біль, тому це спрацьовує. Не тільки щодо алкоголізму, але й щодо інших залежностей.
Перші три кроки говорять про те, що залежні особи мусять визнати свою безпомічність перед алкоголем і те, що більше не керують своїм життям. Поки алкоголік вважає, що має сильну волю і самотужки здатний порадити собі, – нічого не вийде.
1. Ми визнали, що безсилі перед алкоголем, — що наше життя стало неконтрольованим.
2. Повірили, що є Сила, могутніша за нас, яка може повернути нас до здоров’я.
3. Вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми Його розуміємо
Перші три кроки – це цілковита зміна світогляду. Хворий завжди вважав, що все може сам, що нікого не потребує. Часто конфліктував з Богом, адже це виникало з хвороби. Початково Більшою Силою може бути група, згодом шукає сили ще більшої – Бога, якого сприймає так, як вміє. Адже Анонімні Алкоголіки не є одновірцями, не належать до однієї релігії. Ця спільнота – одна для всіх.
“ Немає безнадійних алкоголіків. Є лише такі, які живуть в темряві незнання і втратили надію на одужання
Наступні кроки – це важка праця над собою, над виправленням своїх вад. Праця, яка вимагає чесності, покори і допомоги інших. У групі можна вибрати собі духовного наставника, провідника на шляху до одужання. Недостатньо лише припинити пити, потрібна ґрунтовна духовна переміна, яка триває безперервно – такою є умова тривалої тверезості. Ці кроки виглядають так:
4. Провели дослідження і безстрашну моральну оцінку своєї поведінки.
5. Визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок.
6. Були цілком готовими, щоб Бог усунув всі ці вади характеру.
7. Покірно попросили Його усунути наші недоліки.
8. Склали перелік усіх людей, яких ми образили, і виразили готовність відшкодувати завдані збитки.
9. Там, де це було можливо, відшкодували завдані збитки, за винятком тих випадків, коли це могло образити їх, або інших людей.
Кроки 10 і 11 – це своєрідне збирання плодів:
10. Продовжували здійснювати особисту оцінку, і коли помилялися, то швидко визнавали це.
11. Прагнули, через молитву і медитацію, покращити свій особистий контакт з Богом, як ми Його розуміємо, молячись лише за те, щоб дізнатися Його волю щодо нас і бути здатними виконати її.
Досягнувши духовного пробудження, до якого привели ці кроки, ми намагалися донести зміст наших ідей до інших алкоголіків і застосовувати ці засади у всіх наших справах. Протягом лікування і праці над собою в групах Анонімних Алкоголіків повільно, але впевнено наступає розвиток індивідуальності, іноді ще вищого ступеня, аніж перед хворобою.
Це неймовірно! Люди позбуваються егоцентризму, пихатості, емоційної незрілості. Починають жити розсудливіше, з гідністю, стають спроможні порадити собі з усім, що приносить життя.
З огляду на 40-ий досвід праці, я знаю, що немає безнадійних алкоголіків. Є лише такі, які живуть в темряві незнання і втратили надію на одужання.
Часто кажуть, що XXІ століття є століттям залежності: від сексу, азарту, їжі, шопінгу, ліків, наркотиків. Ми просякли наскрізь прагненням «мати» – багато і швидко: новий телевізор, нову ванну, новий швидкісний автомобіль. А якщо не маємо, то візьмемо кредит, обдуримо, зробимо все швидко, безболісно, без зусиль. Ми не вміємо тішитись тим, що у нас є, не розмірковуємо над щоденним життям. Так відбувається тому, що «мати» почало домінувати над «бути», а техніка – над етикою. Ми перестали прагнути бути кращими, ввічливішими, відповідальнішими, не чинити нікому кривди – щоб світ після нас залишився трішечки кращим, аніж був перед тим.
Марія Матушевська – психолог, терапевт. Понад 40 років працює із залежними особами. З терапевтичної групи, яку вона вела, 1974 р. виросла перша в Польщі спільнота Анонімних Алкоголіків (тепер діє 2100 груп). Зараз на пенсії, проте, як і раніше допомагає залежним. Живе у Познані (Польща).
«Прийди»
фінансово.
Щиро дякуємо!
