У неділю 21 жовтня 2012 року на площі св.Петра перед ватиканською базилікою Папа Бенедикт ХVІ очолив Месу, під час якої зарахував до лику святих сімох мучеників та подвижників віри.
Святіший Отець проголосив святим о.Жака Бартью SI, місіонера-мученика на Мадагаскарі. Отець Жак народився 27 листопада 1838 року в Мулюжі, що у Франції. У віці 15 років вступив до малої семінарії, після закінчення якої перейшов до Вищої духовної семінарії. 21 травня 1863 року прийняв священницьке рукоположення, і впродовж 9 років виконував служіння вікарія при одній із французьких парафій. У цей час о.Жак відчув поклик до богопосвяченного життя та місійної діяльності, отож 1873 року вступив до єзуїтів. І вже у вересні 1875 року відплив на місію до Мадагаскару. У своєму служінні отець-місіонер присвячувався стражденним, навчаючи їх катехизму та уділяючи їм святі Таїнства. Його убозтво, відірваність від матеріальних статків, ревність і готовність поспішити на допомогу вмираючим і потребуючим, а особливо його жива віра, з надзвичайною силою приваблювали місцевих людей. 8 червня 1896 року під час нападу на місцевість, де французький місіонер здійснював своє священницьке служіння, бунтарів, які вимагали від нього зректися віри, о.Жак закінчив своє життя мученицькою смертю, засвідчуючи перед Богом і людьми свою вірність і любов до Господа й непохитність у вірі.
Наступним канонізованим цього дня став мирянин-катехит Педро Калунґсод, народжений на Філіппінах 1655 року. Він був одним із тих хлопців, хто разом із місіонерами, іспанськими єзуїтами, подався аж до Маріанських островів, щоб нести Добру Новину про Ісуса Христа місцевому населенню. Їхня місія принесла добрі плоди, оскільки багато людей увірувало в Ісуса та охрестилось; але один китайський цілитель, мешканець тих околиць, розніс чутку серед народу, що свячена вода, якою хрестили місіонери, була отруєна і саме тому діти, які вже на час хрещення були хворими, незадовго після хрещення померли. Багато хто повірив у ці наклепи зловмисника й почали переслідувати місіонерів. Молодий Педро Калунґсод не захотів залишати місце своєї місійної праці та своїх друзів-єзуїтів, і за це поплатився життям, не ховаючись від ворожої стріли та шаблі. Тіла вбитих місіонерів, катехита Педро та священника-єзуїта Дієґо вкинули в океан. 6 жовтня 1985 року папа Йоан Павло ІІ беатифікував отця Дієґо, а 5 березня 2000 року — Педро Калунґсода.
Ще одним святим Католицької Церкви став італійський блаженний, вихователь молоді, отець Джованні-Баттіста П’ямарта, народжений 26 листопада 1841 року в місті Брешії. На християнське виховання великий вплив мала його побожна мама, яка перейшла до вічності, коли Джованні-Баттісті виповнилось лише дев’ять років. 23 грудня 1865 року в катедральному храмі Брешії він отримав священницькі рукоположення і в наступні 20 років активно душпастирював у різних парафіях своєї дієцезії. Під час свого відданого священницького служіння окрему увагу звертав на бідну молодь. Саме тому, разом із монсеньйором П’єтро Капретті, 3 грудня 1886 року заснував заклад професійної підготовки для бідної молоді, де також дбали про загальнолюдське та християнське виховання молодих студентів. 1900 року заснував чоловіче Згромадження Святого Сімейства з Назарету, а 1911 року став співзасновником жіночого Згромадження Покірних Слугинь Господніх. Через заснування типографії та видавництва «Queriniana», зробив великий внесок в утвердження католицької преси у Брешії. 25 квітня 1913 року Господь Бог покликав свого вірного сина по вічну нагороду. Підсумовуючи, можна сказати, що життя отця Джованні-Баттісти П’ямарти було цілковитою відданістю Богові й людям, життям глибокої молитви та подвижництва.
Серед новопроголошених святих є також іспанська монахиня Марія Сальєс-і-Баранґерас, монаше ім’я якої — Марія з Гори Кармель. Ця засновниця Згромадження місіонерок-учительок народилася 9 квітня 1848 року в Барселоні, Іспанія, у побожних батьків, які подбали про добре християнське виховання для своєї дочки. Вже в сімейному колі Марія навчилася молитись і шукати у всьому волю Божу. Вже змалку вона мала особливу побожність до Пресвятої Діви Марії. Відчувши, що Господь кличе її до богопосвяченого життя і до праці у виховній сфері, 1870 року вступила до згромадження сестер-домініканок, де присвятила 22 роки праці з дітьми, молоддю і робітницями. Після довгої молитви, у 1892 році залишила домініканок і разом з іншими сестрами заснувала 13 Домів Непорочної Діви Марії, трудячись у царині виховання дітей та молоді. На сьогоднішній день Згромадження діє у 16 країнах світу та з ревністю продовжує місію, яку розпочала його засновниця. 25 липня 1911 року в Мадриді сестра Марія віддала свого духа у Божі руки. А 15 березня 1998 року папа Йоан Павло ІІ проголосив її блаженною.
Сестра Маріанна Барбара Копе також цієї неділі була зарахована до лику святих Католицької Церкви. Вона народилась у німецькому місті Геппенгаймі, але проживала зі своєю родиною в Нью-Йорку, США. 1862 року розпочала богопосвячене життя, вступивши до Згромадження Сестер Францисканок із Сіракуз і прийнявши ім’я Маріанна. Окрім праці у виховній сфері, заснувала й адмініструвала дві лікарні. 1877 року була обрана Генеральною настоятелькою згромадження і під час цього служіння позитивно відповіла на прохання короля Сандвічевих островів (сьогодні Гавайї) вислати сестер-монахинь для праці серед його знедоленого народу. Спочатку с.Маріанна планувала вислати для праці на ці острови шість своїх сестер-волонтерок, але, стурбована ситуацією народу, що страждав від прокази, вирішила особисто податись на місію серед того народу. Ще на початку місії сестер-волонтерок серед знедолених сестра Маріанна пообіцяла своїм співсестрам, що жодна з них не захворіє на цю недугу через працю серед хворих — і так залишається донині. 9 серпня 1918 року на півострові Калаупапа, пропрацювавши понад 30 років, с.Маріанна упокоїлась у Бозі. 14 травня 2005 року була зарахована до блаженних Католицької Церкви.
Папа Бенедикт ХVІ канонізував також Катері (Катерину) Текаквіта, північноамериканську мирянку-індіанку, що прийшла на світ у племені ірокезів 1656 року в регіоні Оссерненон (тепер штат Нью-Йорк). Залишившись сиротою, була віддана опіці свого дядька, що був ворожий християнській вірі. Проте початкове виховання глибоко віруючої матері та Божа благодать не дозволили жодним ворожим силам пригасити в серці дівчини розпаленого вогника християнських цінностей. 1867 року на своєму життєвому шляху Катері зустріла трьох отців-місіонерів Товариства Ісусового, що мали неабиякий вплив на її подальше християнське життя. Після хрещення у 1676 році Катері, натхнена любов’ю до Ісуса, почала віддалятись від традиційних практик ірокезів та відмовилась від заміжжя з хлопцем, якого для неї обрали вожді. Це принесло чимало труднощів дівчині та викликало погрози з боку місцевого люду. Напружена ситуація змусила її переїхати до віддаленого місця, до одного села на території теперішньої Канади, де Катері прожила свої роки в любові до Бога та людей, даючи добрий приклад християнського подвижницького життя. 25 березня 1679 року, з благословення свого духовного провідника, склала Господу Богу довічний обіт чистоти. 17 квітня 1680 року, зі словами: «Ісусе, люблю Тебе», віддала свого духа у Божі руки.
Останньою в списку канонізованих, але не менш важливою для християнського світу, є Анна Шеффер, німецька мирянка, народжена 1882 року, яка засвідчила свою віру в бідності й тілесних стражданнях, що їх зазнала внаслідок драматичного нещасного випадку. Анна дуже прагнула бути сестрою-місіонеркою, однак, прикована до ложа страждань, із любові до Бога прийняла свою «місію страждання». Як вона сама засвідчила, найбільшою силоюв її нелегкому житті був Євхаристійний Ісус, який зміцнював її у перенесенні важких фізичних страждань. Покірно і без нарікань несла життям свій важкий хрест разом із Господом Ісусом, який покликав її до себе 5 жовтня 1925 року. У своєму житті Анна дала свідчення того, що навіть невиліковну фізичну недугу, яка завдає великого страждання, з Божою допомогою можна знести, — але для цього необхідно повністю ввіритись у руки Всемилостивого Бога.
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
