Майже всі католицькі ЗМІ обговорюють нині призначення о. Радослава Змітровича ОМІ єпископом-помічником Кам’янець-Подільської дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні. За тиждень до своїх єпископських свячень отець Радослав розповів про своє покликання, священницьке служіння та майбутнє єпископське рукоположення.
Слава Ісусу Христу, отче Радославе! Розкажіть, будь ласка, коли Ви відчули у своєму серці покликання до священства? І що порадили б тим юнакам, які ще прагнуть розпізнати Господню волю щодо них?
Розпочну з того, що я раджу зі свого власного досвіду. Щоб розпізнати волю Бога, потрібно бути вільним. І Бог подарував мені таку волю. Маючи 17-18 років, я не був таким чемним хлопцем, але Бог знайшов мене. Я почав читати у вільний час книжку «Ісус з Назарету», яку подарувала мені моя тітка, і вона зачепила мене за живе. Я відчув благодать Божу і зрозумів, що це правда, і що Ісус – це Син Божий. І так зав’язалися більш глибокі відносини з Богом. Закінчуючи школу, я був переконаний, що коли прийде час – буду знати, що робити далі. Але ніколи не думав, що стану священиком. І якось та сама тітка, коли мене питали «а куди далі?», трішки жартома, трішки всерйоз сказала: «А Радек буде місіонером!» І я в своєму серці вирішив стати місіонером. Це покликання з часом дозрівало. Ще було питання: «Бог є чи Його немає?». Якщо ж Він є, то Йому треба присвятити все. Щодо покликання, ніколи не маємо 100 % впевненості. Її отримуємо, коли йдемо вперед. І тоді розуміємо, що це справді наше життя. Тому треба робити кроки вперед. І навіть коли помиляєшся, наприклад, ідеш до семінарії і розумієш, що це не твоє і в тебе немає покликання, [тому відходиш], то в такому розумінні немає жодного гріха. Головне, щоб ти був щирий.
Отче, Ви протягом трьох років працювали у Туркменістані. Чим умови душпастирської праці на Середньому Сході відрізняються від українських?
По-перше, українські умови теж дуже різні. Останні дванадцять років я працював у районах України, де дуже мало католиків. Це інший світ, порівняно з Поділлям, де їх набагато більше. Тому важко порівнювати Україну з Туркменістаном. Адже там не було католиків узагалі, не було віруючих. Якщо говорити про Католицьку Церкву, то ми справді починали все від початку. Перші три роки ми майже не відправляли Служби Божої для людей, тому що вони до цього не були готові. Їх треба було готувати до Євхаристії, до таїнств. Перші півроку не зустріли жодної людини, яка б могла хоча б по-католицькому перехреститися, не рахуючи іноземців-католиків: американців чи навіть арабів, які туди приїхали працювати. Досвід там подібний трішки до того, про що читаємо в Діяннях Апостолів. Бог підготовлював тих людей, які були відкриті. Одного разу від певної жінки я почув таке прохання: «Отче, говоріть нам про Бога». Отець Анджей Мадей, який там працює досі, розповідав про іншу жінку, яка побачила ікону Діви Марії з Ісусом, але не знала, хто це. І вона відчула, що потрібно молитися. І лише згодом дізналася, що це Божа Мати. Отже, Бог діє дуже цікаво. Це дуже гарний досвід. Коли живеш там, у маленькій спільноті, – хоча й живеться важко, але сильніше відчуваєш Божу благодать.
Ви належите до Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. Що є харизмою цієї чернечої спільноти і чим займаються облати в Україні?
Нашою харизмою є проповідувати Євангеліє вбогим. Зрозуміло, що є багато різних вбогих. Ми, місіонери, несемо Євангеліє, живемо у спільноті, де між нами має бути любов. Для нас важливою є також Непорочна Діва Марія. В Україні облати спершу займалися відновленням Церкви, парафій, християнських спільнот, після багатьох років переслідувань і безбожжя. Чимало заснували нових парафій на Сході і Півночі. Але тепер настали нові часи. Праця в парафії теж важлива, але ми відкриваємо для себе, що є потреба іншого служіння. Наприклад, мої браття євангелізують через ЗМІ. Спільнота з трьох монахів у Києві займається лише євангелізацією через засоби масової інформації. Вони опікуються Католицьким медіа-центром і Телебаченням Віковічного Слова. Велика заслуга в цьому вашого земляка з м. Бара о. Павла Вишковського ОМІ. Також проводимо реколекції, місії. Один священик займається допомогою сиротам. Наступна справа – формуємо молодіжний центр і відновлюємо Санктуарій Матері Божої у Тиврові, що належить до Кам’янець-Подільської дієцезії.
Як Ви сприйняли той факт, що Святіший отець Бенедикт ХVI призначив Вас єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії?
З радістю і боязню.
Розкажіть про свій єпископський герб і девіз.
Герб – дуже простий. Святе Сімейство, яке виражає любов, даровану Богом, і правду. Адже найбільша краса на світі – це любов між людьми. Взірцем цієї любові є Свята Сім’я. Ця любов можлива завдяки Жертві Ісуса на Хресті. Тому на гербі буде також хрест і три літери – О М І, що означають абревіатуру згромадження облатів. І буде хрест, який ми носимо. Наш засновник Євген де Мазенод сказав, що він за ним відрізнятиме нас від інших священиків. А гаслом будуть слова з Євангелія: «Правда вас визволить». Здається, один французький журналіст, Андре Фроссар, в інтерв’ю з Йоаном Павлом ІІ запитав, що є найважливішим фразою Євангелія. Папа відповів, що, на його думку, це: «Пізнайте правду – і правда вас визволить!» (Йн 8,32).
Чи маєте конкретний план свого пастирського служіння в нашій дієцезії?
Не маю. Я помічник, тому повинен допомагати нашому ординарію Леону Дубравському. Це моя програма.
Які риси, на Вашу думку, мають бути притаманні єпископу?
Має бути віруючий. Який молиться. Від віри все: любов, служіння. Все інше є другорядним. Зрозуміло, що повинен вміти читати, писати, мати знання з богослов’я. В Кодексі Канонічного Права написано, що має бути охрещеним чоловіком (посміхається). Повинен мати як мінімум 35 років і п’ять років священицького служіння.
Хто для Вас особисто є прикладом у житті, в тому числі й у священицькому?
Прикладів чимало, зокрема – мої вихователі з семінарії, а серед святих – св. Франциск Ассізький, св. Євген де Мазенод, св. Йосиф, св. Ігнатій Лойола, св. Тереза з Лізьє, св. Тереза Авільська, св. Йоан від Хреста, які мали на мене вплив через свої книги. Серед сучасників – це папа Йоан Павло ІІ, а також Бенедикт XVI, який для мене є гарним прикладом покірного і мужнього служіння Церкві.
Минулого року завершився Синод єпископів Католицької Церкви, присвячений новій євангелізації. Що Ви розумієте під «новою євангелізацією» і яким чином вона має здійснюватися?
У висловлюваннях Папи є більш-менш окреслено, що Нова Євангелізація – це нести Євангеліє людям, які були охрещені, але втратили віру в Бога. Проповідувати їм Боже Слово. Бог нам вірний, як і в кожну епоху. Сьогодні також Святий Дух діє та створює різні форми життя Євангелієм, рухи та спільноти, як колись бенедиктинців, домініканців, францисканців, єзуїтів, які теж були свого часу новими формами євангелізації та відповіддю на конкретні потреби суспільства і Церкви. Так само місіонери-облати виникли після революції у Франції. Нині Бог теж створює щось нове. На Синоді кард. Вуерт з Вашингтона, який доповідав про мету Синоду, говорив про дію Святого Духа і вказав декілька прикладів: Опус Деі, Фоколярі та Неокатекуменальна Дорога.
Щоб жити вірою, людина повинна мати відповідне християнське середовище. Проблема в тому, що всі речі, які мають стосунок до людського життя, нині нам тлумачать не по-християнському. На роботі, в школі, підручники, журнали, програми – це вже майже не християнський світ. Тому дуже важко бути віруючою людиною. Того, що ти приходиш у неділю на Святу Літургію, а навіть двічі на тиждень, вже недостатньо. Людина потребує спільноти, спільноти Церкви. Був такий відомий канадський теоретик ЗМІ, Мак-Логан. Він пояснював, що відбувається у світі, за допомогою такого прикладу: «Що потрібно зробити, аби сьогодні зловити рибу: взяти вудочку чи сплести сіті?» На його думку, потрібно просто змінити воду. Адже рибу, виловлену з брудної води, їсти неможливо. Наше середовище, як і згадана вода, вже не християнське. Без відповідного середовища важко бути справжнім християнином, майже неможливо. Ось чому потрібна спільнота Церкви. Сучасній людині мало лише отримати інформацію про Бога. Їй потрібні умови, щоб засвоїти цю «християнську їжу».
Хто здійснить Ваші єпископські свячення 9 лютого у нашому кафедральному храмі свв. Апостолів Петра і Павла?
Найкращий варіант – це коли висвячує єпископ-ординарій, у нашому випадку – єп. Леон Дубравський. Співконсекраторами, найвірогідніше, будуть Львівський митрополит архиєпископ Мечислав Мокшицький, та, якщо Господь дозволить приїхати, єпископ-помічник Кам’янець-Подільської Дієцезії, якого ви знаєте, єпископ Ян Нємєц.
Чи маєте Ви певні вподобання у літературі, музиці, живописі?
Таких особливих не маю. Слухаю спокійну музику. Люблю милуватися красивими речами. Останнім часом читаю багато української літератури, щоб краще пізнати історію, культуру українського народу.
Просимо про Ваше отцівське благословення і пастирське повчання для католиків Поділля та всіх людей доброї волі.
Бог є любов. Я бажаю відкритості на реальність, таку, якою вона є, у якій присутній Бог. Віра є здатністю розпізнати Господа, увійти у відносини з Ним. Це найважливіше. Цього всім бажаю. Щирості, відкритості, яка провадить до віри, а віра провадить до Господа, який дає свого Духа, великий Дар.
Вам і всім, хто читатиме це інтерв’ю, уділяю своє благословення. В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Дякую, Отче, за щиру розмову.
Олександр Бучковський, Ольга Комарова, kphistory.com.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
