Слова, які мене найбільше зачепили у дні Трідууму, – «Ісус побачив свою матір і учня обік Неї, що його любив Він».
Йоан писав про себе. Без непотрібних пом’якшень.
Могти так сказати… не підписуватися паспортними даними, а зворотом: «той, кого Він любить». Теоретично це можливе. І однак…
Кілька років тому, сидячи забарикадований у домі, я катував себе думкою, що я – остання на землі людина, на яку Бог захоче поглянути. Несподівано прийшов СМС від о.Августина Пеляновського: «Бог вдивляється у твоє обличчя з величезною радістю і тішиться тобою».
Я впіймав себе на тому, що впродовж кількох хвилин шпортався у думках, гадаючи, чим же таким я заслужив на похвалу «згори». Що я такого зробив? Щось написав? Сказав? Перевів бабусю через дорогу?? Я старався викопати якісь свої добрі учинки у спогадах. Не був спроможний повірити в те, що Ісус мене любить «за просто так». І потім ще багато разів ловив себе на такому способі мислення. «Пощастило моєму синові…» Кому? Мені???
Дивлюся ось на чотиримісячного Никодима, який лежить агукає. Він нічим не спроможний заслужити любов. Ще не знає всіляких способів, приколів і не має патентів на заслуги (мої старші діти вже досконало опанували це мистецтво). Він не може заслужити. Може, тому Ісус сказав, що як не станете мов діти, то не увійдете до Царства?
До кінця життя пам’ятатиму хвилююче, зовні абсурдне пророцтво, яке ми отримали у спільноті кілька років тому. Коли почали молитися на Розарії, Бог дав нам чіткий образ: Обличчя Христа. Примружені очі. Ми виразно побачили: Ісус промовляв разом із нами першу частину «Аве». Шепотів, благословляючи свою Матір: радуйся, Маріє, Господь з Тобою, – і до слів: «плід лона Твого, Ісус». Думка видалася такою абсурдною, що я її відкинув. Однак вона поверталася. Як бумеранг. Особливо ж зачіпали слова Сина Божого, який завершував молитву так: «І благословенний плід лона Твого, Ісус».
І тоді прийшло осяяння. Але ж це абсолютна згода на своє життя! Якби ж то тільки я сам був спроможний вигукнути: «Благословенний плід лона Твого», дякуючи за те, що Марія народила мене для віри…
«Учень, якого любив»? А може, «учень, який невпинно заслуговує на любов»? Син – чи постійно ще тільки найманий працівник?
Мартін Якімович, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
