Коментарі

А чому, власне, християн переслідували?

19 Травня 2013, 14:30 2997
Міланський едикт

1700 років тому, 313-го року, імператори Константин і Ліциній, співправителі Римської імперії, видали указ, який увійшов в історію як Міланський едикт.

Після кількох століть гонінь, які то затихали, то знову спалахували у різних кінцях Імперії, після останнього найжорстокішого гоніння, коли імператор Діоклетіан 303 року наказав арештувати весь клір, а 304-го велів усім жителям Імперії скласти жертви язичницьким богам під страхом смерті, – християнам нарешті дозволялося безперешкодно практикувати свою віру. Із в’язниць виходили не зламані тортурами єпископи і священики, багато з них – скалічені. З пустель та інших глухих місць поверталися ті, хто втікав туди, аби не складати ідольських жертв. Повертались у свої домівки ті, хто переховувався у друзів, знайомих. А чимало з тих, хто склав жертви, аби отримати libellum – довідку про благонадійність, і тих, хто дістав таку довідку за хабара, тепер приходили до єпископів, каялися і просили прийняти їх назад у церковне спілкування.

Тривалий час історики не могли втямити, у чому ж полягала причина гонінь на християн у Римській імперії. Адже язичники – і римляни тут не виняток – зазвичай відзначаються релігійною толерантністю. Римлянам було байдуже, кому моляться їхні співгромадяни: Юпітеру Капітолійському, Аполлону, Серапісу, Митрі… та хоч і крокодилові! Чимало людей, які зробили блискучу кар’єру, які досягли у римському суспільстві багатства, впливу і високих посад, – поклонялися іноземним або своїм родовим богам. Чи можемо  ми уявити, щоб індіанець у США став губернатором штату і при цьому публічно складав жертви тотемному звірові свого племені? А в Римській імперії це було звичною справою.

Розгадка криється в тому, що участь в імперському культі і в культі богів – покровителів Рима була тестом на політичну лояльність. Зверши обряд, і ніхто тебе й не спитає, у кого ти віриш, кому і як молишся в інший час. У протоколах судів над мучениками часто можна прочитати: суддя, співчуваючи християнинові, каже йому – та ніхто не заважає тобі вірити у цього вашого Христа! Давай, склади жертву Юпітеру, а потім, якщо хочеш, я з тобою разом помолюся до Христа так, як це прийнято у вас.

" У Римській імперії християни зазнавали гонінь не тому, що нетерпима більшість ненавиділа їхню віру. А тому, що суспільство, терпиме і байдуже до всього, вимагало від них провадити такий само образ життя.

 

Вдумаємося в цей парадокс: у Римській імперії християни зазнавали гонінь не тому, що нетерпима більшість ненавиділа їхню віру. А тому, що суспільство, терпиме і байдуже до всього, вимагало від них провадити такий само образ життя.

Чи не з цією спокусою стикаються християни і в наші дні, особливо – в США, країнах Європейського Союзу, але також і в Україні, Росії, та й по всьому світу? Як християнин ти можеш вірити у що тобі завгодно, але як політик, журналіст, громадський діяч, учитель, та й просто як людина, у себе в блозі чи фейсбуку, – підтримуй аборти, гомосексуальні «шлюби», евтаназію, щоб суспільство бачило: ти прихильник «прав людини» у тому сенсі, в якому воно їх розуміє, ти лояльний до панівних порядків. Віруй, у що вважаєш потрібним, але як лікар ти не маєш права відмовитися робити аборти; як працівник державного закладу, ти зобов’язаний зареєструвати гомосексуальну пару; як працівник агентства з усиновлення – допомогти цій парі всиновити дитину. Так, у наші дні в так званих «цивілізованих» країнах християн не підвішують на дибі, не кидають на розжарені решітки. Але ось далеко не повний список тривожних  новин за останні роки: у Хорватії черницю оштрафували за те, що на уроках катехізису вона сказала, що, згідно з католицьким катехізисом, гомосексуалізм – гріх; у Великобританії працівницю аерокомпанії звільнили, бо вона відмовилася зняти хрестик – уніформа компанії не дозволяє сховати його під одягом; у Литві студентам-медикам відмовилися видавати дипломи, якщо вони на студентській практиці не виконають аборту; у Франції демонстрацію, яка виражала незгоду з законопроектом про реєстрацію гомосексуальних «шлюбів», розігнали сльозоточивим газом, а священика, який у сутані молився навколішках перед будівлею парламенту, забрали до поліцейського відділку. Чи заборонено у цих країнах бути християнином? – Так само, як і в Римській імперії до Міланського едикту: вір у що хочеш, але поводься, як усі.

У Римській імперії 313 року налічувалося близько 10% християн. Їх була меншість, але вони були міцні у своїй вірі – й перемогли. Держава не змогла «переварити» християнство у великому плавильному казані, й перестала забороняти християнам практикувати свою віру.

Євген Розенблюм,
член координаційної ради Una Voce Russia,
спеціально для  CREDО

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
1980грн
77115грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
13днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: