«Європі загрожує занепад; її громадські суспільства і Церкви старі та змучені. Ми повинні радикально переосмислити себе», – говорив в інтерв’ю для італійської газети «La Stampa» архиєпископ Мілану, кардинал Анджело Скола. Про релігійну свободу, державний секуляризм та важливість бідності в Церкві він спілкувався з ватиканістом Андреа Торніеллі.
Чи протести в Туреччині є останньою главою в «арабській весні»?
— Це цивільний протест, викликаний низкою факторів, включаючи спробу ісламізувати країну та зростаючий авторитаризм. Це ще один тривожний знак, який Європа повинна дуже серйозно взяти до уваги.
Захід хотів експортувати демократію, але тепер виглядає безпомічним перед обличчям різанини, що триває у Сирії…
— Дуже важливо вміти слухати: єпископи Близького Сходу є проти збройного втручання і вважають, що ми, на Заході, не коректно інформували про так званих «повстанців», багато з який належать до груп фундаменталістів. Звичайно, що серйозну відмінність, яка розділяє мусульманських шиїтів і суннітів на цій території, усі можуть легко бачити.
Чому християни у цих країнах часто сумують за старими режимами?
— Бо під цими авторитарними режимами їм завжди була гарантована свобода і захист. Проте це не виправдовує диктатури і звірства, які вони чинили. І ми, представники Заходу, повинні боротись із спокусою просто розмовляти про це за чашкою чаю в наших кімнатах, думаючи, що ми можемо висувати якісь судження про ситуацію, про яку в переважній більшості нічого не знаємо. «Експорт демократії» – це нереальний вибір. Потрібно більше часу, терпеливості та іншої концепції відносин між цими народами і Європою».
Чому Європа стоїть осторонь і спостерігає як західні християни втрачають право голосу?
— Європейське громадське суспільство і наші Церкви старі та змучені. І це зрозуміло: на наших плечах тяготять століття складних ситуацій та питань. Ми не хочемо цього визнавати, але Європа знаходиться на грані занепаду. Нам потрібен новий синтез. Провидіння дарувало нам велике пробудження з новим Папою, котрий пропонує нам почати з початку, повернутися до основ людського досвіду. Церквам Європи слід віднайти відвагу побачити це як відправну точку.
Якими, на Вашу думку, є відносини між секуляризованим суспільством і релігіями?
— Як християни, ми не очікуємо якогось особливого ставлення. Але це не означає, що інституційна влада має нейтралізувати релігії і культури, створюючи щось на кшталт нічиєї землі. Позитивний нейтралітет слід проявляти тоді, коли хтось має справу з релігіями і культурами. Вони є природного характеру і повинні мати змогу виражати свою природу, а також порівнювати себе з іншими баченнями реальності, з урахуванням досягнення взаємного визнання.
Дехто каже, що християни мають своє бачення сім’ї, а інші мають право дотримуватись свого бачення.
— Це так. Однак якщо це означає, що ми, християни, не маємо шансу висловлювати свою думку у цьому питанні, то тоді це помилково. Якщо я переконаний, що сім’я, яка базується на подружжі між чоловіком і жінкою та є відкритою на життя є доброю для суспільства. і не ділюся цим баченням, тоді я позбавляю суспільство чогось важливого. Це дуже важливо, хоча і досі не до кінця розуміється. І спроби нейтралізувати певні принципи, які є головними для Церкви, демонструють відсутність розуміння динамізму плюралістичного суспільства. Для того, щоб мало місце ефективне законодавство, першочерговими є помірне і послідовне порівняння.
Ведуться постійні розмови про визнання одностатевих союзів…
— Гарантувати окремі права усім – це одна річ. Нападати на сім’ю, прямо чи опосередковано, — це цілком інша річ.
Ви не вважаєте, що у політиці християни зосередились лише на певних цінностях, які «не піддаються обговоренню», нехтуючи інші?
— Принципи мають порядок важливості: спочатку бачення людини, а потім соціальне життя, яке виходить звідти. Однак навіть Св. Тома говорив, що блага призначені для усіх, тому усі блага, навіть приватні, даються нам у користування. Якщо я справедлива людина, коли вирішую щось купити, то не можу ігнорувати проблему голоду в світі. Європейцям слід переосмислити складне питання фінансів у ставленні до продукції. Ми розглядали відносини між етикою і політикою, а не відносини між економікою і політикою. Ми дозволяємо собі підпорядковуватись капризам ринку наче вони є природною необхідністю, а не предметом культури.
Яким є Ваше враження після перших трьох місяців понтифікату Франциска?
— Я вражений силою його свідчення, його стилю життя і ставлення до людей. Я вважаю, що це великий дар. Виглядає на те, що він усвідомлює важливість прийняття рішень і цілком здатний їх приймати.
А як щодо запальної промови Папи до Єпископської конференції Італії? Ви не вважаєте її недооціненою?
— Франциск є великою провокацією для усіх вірних, а тим більше для єпископів. Провидіння дало нам це пробудження. Кожен з нас намагається слідувати за Папою у свій спосіб. Це займе якийсь час…
Папа говорив про хворобу егоцентризму, закликаючи нас вийти з себе самих…
— Це серйозна проблема. Ми дійсно занадто егоцентричні на усіх рівнях. Від жовтня минулого року ми працюємо над новим пастирським проектом під назвою «Il campo è il mondo» (Поле – це світ), бо ми усвідомлюємо, що велика життєдайна сила наших спільнот часто є зосередженою на самих собі. Ми беремо участь у багатьох ініціативах, проте не завжди є здатними бути істинними свідками. Однак вийти на зовні не означає створювати нейтральний простір, це означає свідчити, що Ісус є доброю звісткою для сучасного людства, якому важко любити, яке зранене відносинами, для демографічного застою, який нам загрожує, для неспроможності будувати справедливість і створювати місця праці для молоді, а також для поверхневого міркування, присутнього у політиці.
Що Ви думаєте з приводу заклику Франциска до бідної Церкви?
— Причиною того, що наші Церкви не є бідними є наша складна історія: згадайте лише важливість, яка надається бюрократії у різних церковних органах. Бідність має на увазі баланс між засобами і метою. Церковне життя має повернутись до основ, воно має бути тверезим і зосередженим на проголошенні Євангелія, відкладаючи осторонь усе зайве.
А яка Ваша думка стосовно рішення Папи призначити вісьмох кардиналів-радників?
— Рішення Бенедикта XVI піти у відставку також було закликом до пробудження: одна людина не спроможна дати раду завданню, яке має настільки важливе значення. На обговореннях, що передували Конклаву, ми вирішили – не маючи на меті підривати примат Папи – що було б доречно для нового Папи знайти нові шляхи управління Церквою. Створення такої групи є позитивним, і я вважаю, що в цьому напрямку можна приймати й інші кроки.
Vatican Insider / Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
