Останніми днями в деяких павутинках Всесвітньої Павутини відгомін іде про незвичайне фото Бенедикта Камбербетча, зроблене на зйомках третього сезону «Шерлока».
Читаючи обговорення цього фотознімка, я не могла не згадати певної реакції на свій давній блог. На той, де я намагалася змалювати мовні труднощі священиків і поставити питання про «латинську» Месу, отримавши у відповідь чимало обурень і звинувачень, мовляв, як це так, ображати священика. Що одне до другого? А приблизно як із реакцією на це фото.
Ситуація виглядала так. Під час чергового дня зйомок актори і знімальна бригада працювали за планом; поруч стояла нечисленна зграйка відданих фанатів, які не заважали трудитися й чесно дожидали часу перерви, коли улюблені актори змогли би комусь дати автограф чи з кимось сфотографуватися. І ще був один настирливий папараццо, який всюди ліз зі своїм довгим об’єктивом, намагався виловити «смачненьке», перешкоджав роботі знімальної групи і взагалі поводився набридливо. Під кінець робочого дня дуже-всіма-улюблений містер Камбербетч, він же славетний Шерлок сучасного Лондона, написав оцю записку, яку папараццо вхопив в об’єктив і продав у пресу.
Люди, які вміють бачити виключно те, що вони хочуть бачити, чимало обурилися. Як це так! Що він собі дозволяє, цей актор! Він посилає нещасного-ні-в-чому-не-повинного фотографа у гарячу точку планети, він засуджує людину на смерть, і через що!!! через цікавість до його персони!!! через те, що його робить знаменитістю!!! Та де б він був, цей акторчик, якби не ті саме папарацці, які роблять публічним людям славу і поширюють відомості про них!..
Саме такі відгуки довелося бачити. Саме такий світ, поставлений з голови на ноги. Ніби не талант і не акторська праця заслужили Бенедиктові Камбербетчу нинішню славу, а виключно ті, хто в кожну шпаринку лізе з фотоапаратом…
Якщо хтось не дуже добрав ситуацію, то на цьому папірці Бенедикт написав: «Ідіть фотографувати Єгипет і покажіть світові те, що важливе».
Я довго намагалася оговтатися й дібрати слова. Для того, щоб висловити похвалу громадянській позиції актора, і щоб якось пристойно виразити несприйняття тих, хто образився за «посланого» папараццо. І щоб сформулювати свій захват тим, як цей молодий чоловік зумів дурну, світську, маловартісну, по суті, увагу до себе перетворити на засіб сказати світові про Важливе.
Але мене випередили, тож я поступлюся словом Девіду Крейгу, лондонцю, фахівцю з планування, сучаснику і співвітчизнику Бенедикта.
«Мені подобається Бенедикт Камбербетч, подобається у тому сенсі, в якому вам може подобатися хтось, кого ви ніколи не зустрічали, виключно за припущеннями, які ви робите на підставі його публічних з’явлень.
І я ненавиджу папарацці, який зробив фото, ненавиджу в тому сенсі, в якому ви можете ненавидіти когось, кого ви ніколи не зустрічали, виключно через їхню постійну паразитарну поведінку, яка непомітно роз’їдає багато з того, що ви цінуєте у суспільстві, у гонитві за ще одним необов’язковим і нав’язливим знімком.
Я можу почуватися ніяково, коли знаменитості демонструють підтримку якихось питань або схвалення якихось випадків.
Я знаю, що вони використовують свій вплив заради блага, але вони також можуть видаватися пихатими.
Але у вихідні я побачив це фото, й воно мені сподобалося.
Тому що ніщо в ньому не каже: «Я зірка і я роблю це, тому що можу собі це дозволити».
Воно каже: «Те, що це фото існує, — неправильно».
Воно використовує контекст фото й енергію моменту, які в іншому разі були би втрачені назавжди.
Воно примусило мене замислитися про те, що б сталося, якби й інші публічні люди почали робити щось подібне.
Уявіть, якби це фото стало початком тенденції протистояння папарацці?
Уявіть, якби їм ставало соромно за те, що вони роблять?
Я знаю, це малоймовірно. Якщо смерть принцеси Діани і злам телефона Міллі Даулер не змогли викликали обурення, достатнього, щоби протистояти прагненню насолоджуватися гнилими плодами вільної преси, то я не певен, що кілька написаних від руки повідомлень зможуть.
Але можливість — звільняє енергію великої творчої ідеї.
Тому що так є.
Камбербетч змінив діалог, зробивши несподіваний крок уперед.
Він використав втручання в його життя, обернувши зброю цього папарацці проти нього самого.
Він вирішив за краще не воювати з обставинами, які переважають, а використати їх у своїх інтересах.
Він перетворив потенційну енергію на створення нової картини — платформи, якої не існувало, доки він цього не зробив.
Це — прецедент, за яким можуть слідувати інші, шанс на створення нової норми.
Він навіть може змусити людей думати по-іншому, маючи на увазі інший, кращий серед можливих сценарій.
Він не просто захоплює увагу, він дозволяє людям думати самостійно.
Послання для однієї певної аудиторії може бути почуте аудиторією набагато більшою. Тією, якій насправді небайдуже.
Він не просто вийшов на бій із супротивником.
Він зробив так, що той виглядає дурним і нікчемним.
Такі ідеї, як ця, оточують нас.
(Настільки, аж я майже певен, що таке робилося раніше, але впізнаваність — ще одна ознака великої творчої ідеї.)
Вони ховаються у всіх на очах.
Великі ідеї не завжди потребують якісних змін, як вважають агентства та їхні клієнти.
Інколи їм просто потрібен незвичний творчий крок.»
Цей переклад я наводжу за текстом, зробленим колом шанувальників Бенедикта Камбербетча sherlock-series.livejournal.com.
…А що ж до самого «ображеного фотографа», то щойно це фото розлетілося світом, як він тут же спохопився й оголосив його своєю інтелектуальною власністю. Щоби ніхто не зміг його передрукувати без прізвища автора або принаймні посилання на фото.
Ну що ж, хай буде посилання. А для імені то честі забагато, як на мене.
фінансово.
Щиро дякуємо!
