Що мають знати батьки про Ювенальну юстицію

На жаль, вимушені констатувати, що під тиском ЄС та інших західних структур, ювенальна юстиція в Україні все глибше запускає своє коріння. Влітку 2012 року вийшло розпорядження С.Тігіпка про прийняття на роботу 12 000 соціальних праців­ників, які вже сьогодні ходять по домівках і збирають відомості про сім’ї. У народі їх назвали «соцполіцаї», тому що вони вишукують проблеми, випитують умови проживання, доходи та іншу конфіденційну інформацію, на основі якої потім можна буде пред’явити претензії до сім’ї. У жовтні 2012 р. на Форумі сім’ї С.Тігіпко заявив, що планується збільшити кількість соцпрацівників до 46 000(!), щоб вони «досліджували кожну родину»! Тобто в планах ювенальних служб зробити кожну сім’ю, у якої є діти, підконтрольною та підзвітною ювенальним органам.

Хоч багато батьків знайомі з цією проблемою, але все ж переважна більшість наших громадян все ще не усвідомлюють, що відбувається. Багато з цього приводу запитують: «А хіба закон про ювенальну юстицію прийнято?» Але мова йде не про один закон, а про цілу систему, яка пронизує усі державні відомства, які працюють з дітьми, у тому числі школи, лікарні та дитсадки. Саме через них ювенальні служби найчастіше отримують сигнал про те, що сім’ї можна пред’явити претензії.

Але давайте простежимо за процесом введення ювенальної юстиції з самого початку. Як тільки після проголошення незалежності іноземні структури отримали вплив в Україні, однією з перших вимог було введення ювенальної юстиції. Наші діти завжди були талановитими і красивими, тому міжнародні структури дуже зацікавлені в їх безперервному «потоці» за кордон. Багато хто запитує: «Кому вони там потрібні?» Але досить згадати хоч би мільйон американських гомосек­суалістів, які, як відомо, самі не розмножуються. А практика вилучення дітей з нормальних сімей і передання в одностатеві – це дуже поширене явище за кордоном. Є й інші замовники наших дітей, тому потік українських дітей за кордон зростає.

Таким чином, ще за президента Л.Кучми було ухвалено ювенальний закон «Про попередження насильства в сім’ї».

Ще раніше на законодавчому рівні була прийнята підміна понять захисту самої дитини на захист так званих «прав дитини». Якщо раніше держава захищала саму дитину, то тепер через це лукаве формулювання захищає його абстрактні права, Тому насправді ніяких прав дітей ювенальна юстиція не захищає. Навпаки, реальні серйозні проблеми, що стосуються дітей ігноруються: зубожіння батьків, нестача дитячих садків, відсутність гуртків та спортсекцій, платна освіта, дитячий алкоголізм і наркоманія, погана якість продуктів для дітей тощо – усе це свідомо замовчується та ігнорується, зате найголовнішою проблемою проголошується «проблема насильства в сім’ї».

Чому в сім’ї? Тема «насильства в сім’ї» є голов­ною темою, під гаслами якої вводять ювенальну юстицію. Мета – закріпити в суспільстві образ родини як місця небезпеки для дитини, звідки її потрібно «рятувати» та вилучати. Серед громадськості активно пропагується ідея необ­хідності захищати дітей від непридатних і жорстоких батьків.

Ця кампанія проводиться в країнах, де вводиться ювенальна юстиція для того, щоб підготувати свідомість суспільства до масового вилучення дітей із сімей. А вилучення дітей відбувається в усіх країнах, де введено систему ювенальної юстиції.

Насправді ж сім'я є найбезпечнішим місцем для дитини

Саме сім’я може захистити дитину в сучасних умовах від різних бід – наркоманії, алкоголізму, розтління і маси інших небезпек. Тому ювенальна юстиція націлена на послаблення захисної ролі і впливу батьків на дитину.

Хочете захистити дітей від порнографії в Інтернеті? Згідно з Конвенцією ООН про права дитини вони мають право на доступ до будь-якої інформації; хочете захистити їх від компанії наркоманів – вони мають право на свободу спілкування; хочете привчити до праці (а в сучасних умовах без цього не вижити) – ви не маєте права його примушувати до роботи, а ще у них є економічні права і ви ЗОБОВ’ЯЗАНІ забезпечити їх, незважаючи на затримку зарплати або інші фінансові труднощі.

Таким чином, ювенальні технології проникають все глибше в наше повсякденне життя: вже сьогодні в школах наші діти заповнюють різні анкети, де їх запитують, які зарплати у батьків, чи застосовуються в сім’ї тілесні покарання, розповідають, як подати до суду на дорослих. Вже зараз в школах скрізь проводять лекції про «права дитини», на яких дітям вселяють неповагу і недовіру до батьків та пропонують запам’ятати телефон, по якому вони можуть скаржитися на «поганих» татів і мам. Вже сьогодні педіатри, учителі, соціальні педагоги зобов’язані з найменшого приводу доносити на батьків в соціальні служби і органи опіки. У кожній школі ви можете побачити стенд з переліком прав дитини і, якщо батьки не забезпечують права дитини, то держава береться це виправити. У деяких школах планується ставити «ящики Павлика Морозова», в які діти повинні кидати свої скарги на дорослих. Окрім того планується ввести посаду омбудсмена – фахівця з прав дитини, який контролюватиме, як вами дотримуються права вашої дитини. Батьків штрафуватимуть та притягатимуть до адміністративної відповідаль­ності, а якщо раптом щось не так, їх викликають в різні інстанції і диктують свої умови або погрожують позбавленням батьківських прав. Усе це – ювенальні технології, які є елементами цієї системи.

Яким чином ювенальна система просувається у нашому суспільстві?

По-перше, активно впроваджуються базові законодавчі акти, які надають можливість створити систему ювенальних органів державної влади і надають їм відповідні повноваження. При ретельному аналізі з’ясовується, що у нас перероблено під ювенальні технології усе законодавство, що стосується дітей. Окрім згаданого закону, це Закон України «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми і молоддю», Сімейний Кодекс. Також прийнято інші нормативно-правові акти, наприклад, Конвенція про кримінальну юстицію для неповнолітніх.

20 жовтня 2012 р. увійшов в силу новий Кримінально-процесуальний кодекс, в якому вводяться поняття спеціалізованих (ювенальних) судів та слідчих для неповнолітніх, а також такі ювенальні технології як «медіація» і «пробація». Таким чином, ювенальна юстиція на законо­давчому рівні прийнята майже повністю.

Паралельно міністерства розсилають інструкції для соціальних працівників, педагогів (наприклад, «Методичні рекомендації для роботи педагогічних працівників з питань попередження насильства над дітьми»), в яких подано інструкції для відстеження випадків «порушення прав дітей» та їх вилучення із сімей. Постійно розширюється кількість ювенальних структур – кримінальна міліція для неповнолітніх, різні соціальні служби, кризові центри, служби медіації, БОБ-містечка для дітей, яких відібрали від батьків, тощо.

Але окрім законодавства потрібні ще й виконавці. Наші чиновники здебільшого ще не мислять західними категоріями – ще не всі готові відбирати дітей і тероризувати батьків. Тому серед українських чиновників проводять масові семінари і тренінги, які організовують добре профінансовані міжнародні фонди. На цих тренінгах людей усіма можливими методами обробляють ювенальною ідеологією: «Батьків треба контролювати, дітей не можна карати, права дитини над усе». Потім такі чиновники ходять по сім’ях і випитують у дітей: «А чи не кривдять тебе батьки?» і «А чи не хочеш ти поговорити з психологом?» І якщо, не дай Боже, дитина скаже щось зайве, то проблеми цій сім’ї гарантовані.

В одній з київських шкіл завуч на лінійці прямо заявила: «Хто не ходитиме у формі, на того поскаржимося в ювенальну юстицію, і вас відберуть у батьків».

Але вилучення дитини у батьків – це не найстрашніше, нормальні батьки у нас завжди відвоюють свою дитину. Найнебезпечніше інше – це обробка самої дитини цією аморальною ідеологією: знищення поваги до батьків, руйнування довіри всередині сім’ї, настроювання проти батьків, коли дитина спекулює своїми правами. Така дитина, хоч і перебуває в сім’ї, але вона вже чужа людина, яка може у будь-який момент зрадити, наскаржитися, подати до суду на маму і тата. Наприклад, у США 9-літній хлопчик заявляє своїй бабусі: «Якщо ти зараз же не вибачишся переді мною, я подзвоню в поліцію, і ти сидітимеш у в’язниці!» Подібні приклади, на жаль, все частіше трапляються і в Україні.

Ще одним найважливішим руйнівним постулатом ювенальної юстиції є безкарність дітей і підлітків. Підліток, знаючи, що залишиться безкарним, може собі дозволити будь-які «розваги». Наприклад, в деяких країнах Європи за вбивство перехожого підліток може відбутися півроком дитячого ізолятора, більш схожого на санаторій. Таким чином, повсюдні молодіжні погроми у Франції, Англії та інших країнах – це результат багаторічної роботи ювенальної юстиції. Якщо ці норми все- таки будуть прийняті на Україні, то нас теж чекає стрімкий зліт підліткової злочинності та інших соціальних проблем. Таким чином ювенальна юстиція – це каральний орган, спрямований супроти батьків та вчителів, які хочуть виховувати нормальних і розумних дітей.

Ювенальна юстиція вводиться в країні проти волі народу, сотні тисяч звернень проти її введення були надіслані у Верховну Раду, до Міністерства юстиції й інших структур. Така ж ситуація відбувається в Росії та інших пост­радянських країнах. Батьки протестують, об’єднуються у батьківські громадські організації і захищають свої сім’ї, міста, суспільство.

Нам також треба переймати вже накопичений досвід. У зв’язку з цим цитуємо звернення російських колег: «Судячи з фактів, невдовзі ми отримаємо уповноважені каральні команди опіки з вилучення дітей. Отже, єдиним засобом самозахисту може бути тільки екстрене формування мобільних груп із захисту прав сім’ї.

Після надходження сигналу необхідно тер­міново проводити розслідування ситуації. Якщо сім’я бідна, то завезти всім світом все, чого їм не дістає, в т.ч. для забезпечення зйомки умов життя сім’ї. Показати, що в цій сім’ї все нормально, і що т. зв. опіка спотворює ситуацію, чим порушує конституційні права громадян.

Важливо проводити акції і пікети на ЗАХИСТ СІМ’Ї, ДИТИНСТВА І МОРАЛЬНОСТІ, на яких роздавати листівки для інформування громадськості з контактами Батьківського комітету.

Коли ваш Батьківський комітет (який, до речі, може вільно працювати без реєстрації) два – три рази дасть таким чином «опіці» відсіч, коли ви підніматимете шум по кожному втручанню в справи сім’ї і привертатимете увагу громад­ськості та ЗМІ, коли ви покажете, хто господар становища у вашому місті, і усвідомите, що не вони, а ви – батьки є господарями на своїй землі, що саме ви платите за дитсадки, школи, меди­цину і так далі, що не ви, а до вас віроломно вторглися непрошені гості-найманці, коли дасте їм зрозуміти, що перш ніж полювати за чужою головою (сім’єю), краще зберегти свою – тільки тоді потреба у т. зв. опіці відпаде, а точніше ВИ ВІДІБ’ЄТЕ У НИХ ВСЯКЕ БАЖАННЯ ЛІЗТИ У ВАШІ СІМ’Ї».

Чим більше людей знатиме про це зло, тим більше опору виявлятиметься цій системі. Інформуйте усіх про небезпеку ювенальної юстиції. Особливо важливо інформувати чиновників і державних службовців – адже саме від них залежить її просування. Поширюйте матеріали, диски, листівки, пишіть звернення, протести, беріть участь в акціях – люди повинні знати і бути налаштовані допомагати один одному в разі виникнення проблем.

Отже, правило перше – допоможи іншим, і вони допоможуть тобі. Одному завжди важко захиститися – тому заздалегідь потрібно дізнатися, куди в разі чого можна звернутися. Найпростіший варіант – група знайомих батьків з аудіо-, відеоапаратурою, які які домовляються між собою про взаємодопомогу. Така домовленість має бути у кожного батька та матері. Після прочитання цих рекомендацій відразу створіть таку групу швидкого реагування серед знайомих. Ще краще створити Батьківський комітет із захисту прав сім’ї – при храмі, організації, в місті або селі.

У кожному місті чи селі ми, батьки, повинні організувати такий комітет або організацію, яка не дасть вкоренитися у своєму населеному пункті ювенальному беззаконню. Якщо раптом виникають проблеми, то по дзвінку збираються усі, хто в даний момент може, та їдуть захищати сім’ю. Наприклад, в соціальну або опікунську службу, чи, якщо забрали з школи, їдуть повертати дитину з притулку або з лікарні; чи, якщо прийшли додому, то додому; чи в кримінальну міліцію, прокуратуру і т д. Принцип ювенальної юстиції – спочатку відібрати дитину, а потім розбиратися, що сталося, тому важливо відразу добитися повернення дитини, а потім доводити, що все гаразд.

В ідеалі у такому комітеті мають бути журналісти, юристи, психологи т.д. Спершу буде досить шумних мам та бабусь і серйозних батьків. При захисті незнайомих сімей потрібно об’єктивно оцінювати обстановку, якщо батьки наркомани, а родичі відмовляються від опіки, то в такому випадку без будь-якої ювенальної юстиції дітей забирали в усі часи.

Правило друге – нікому не давайте інформацію про свою сім’ю; забороніть анкетування дітей в школі; попередьте учителів, що ви не даєте дозволу на збір інформації про сім’ю і дитину, про що треба подати заяву в школу, садок.

Нині в школах активно ведеться збір персональних даних як школярів, так і членів їхніх сімей з метою створення повних автоматизованих інформаційних досьє на усіх громадян. Будь-яка інформація, яку про нас збирають, завжди може послужити приводом для пред’явлення претензій до сім’ї. Часто збір даних здійснюється за допомогою тиску на дітей: «Вчителька сказала, що, якщо ми не дамо згоду на збір даних, у дитини почнуться проблеми». Ви повинні знати, як грамотно скласти заяву, запит і як довести законність своєї відмови. По можливості потрібно уникати конфліктів, ввічливо і твердо обґрунтувати свою відмову, посилаючись на існуюче законодавство.

Правило третє – проведіть бесіду з дитиною. Діти мають знати, що вони не повинні нікому нічого розповідати про сім’ю! Ніяким соціальним педагогам, психологам і т. д. Якщо діти старші – показати їм фільм «Стіна», щоб дитина реально усвідомила небезпеку і знала як поводитися. Навіть твір на тему «Моя сім’я», «Як я провів канікули або вихідні» може стати джерелом інформації, яка може негативно позначитися на вашій сім’ї. Тому потрібно пояснити дитині, які наслідки можуть бути, якщо він буде відвертий або ще гірше поскаржиться на батьків. Дати настанови, як поводитися, якщо все-таки дитину забрали із сім’ї (всіляко намагатися вийти на контакт з батьками, родичами, вивчити напам’ять телефон батьків, ніяких опитувань, анкет не підписувати, про батьків не давати ніякої інфор­мації, вимагати батьків, адвоката і так далі). Вчіть дітей молитися, щоб дитина у будь-якій ситуації могла попросити допомоги у Бога.

Правило четверте – в разі, якщо у вас реально хочуть відняти дитину, в жодному випадку не впадайте у відчай і не робіть необдуманих вчинків. Україна не Фінляндія і, слава Богу, захистити свою дитину може кожен батько, якщо діятиме адекватно й грамотно. Боріться з усією силою вашої бать­ківської любові, з молитвою, з вірою. Ми – батьки, тому захищати свій дім, сім’ю і дітей – це не лише право, надане нам Конституцією, але й обов’язок, покладений на нас Богом.

Звичайно, коли є загроза вилучення дитини або якщо дитину вже забрали, у батьків настає психологічний шок. Його складно перебороти, але, як показує практика, багато батьків в такий момент навпаки мобілізуються, підтягують родичів, знайомих, журналістів, громаду. Попросіть, щоб за вашу сім’ю помолилися в церкві. Моліться до Матері Божої про допомогу – Вона перша Помічниця в подібних справах, бо знає, що означає втратити сина!

Особливими нагодами для претензій ювенальщиків є віруючі люди. Це і дотримання постів, і часта відмова від вакцинації або від шкільної «секспросвіти» тощо. Тому ви завжди повинні уміти пояснити, що виховання дитини в традиціях свого народу – це право, гарантоване вам Конституцією, Конвенцією про права дитини та іншим законо­давством, а згідно з Сімейним кодексом України «Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини» (ст. 1) та «Батьки мають право вибирати форми і методи виховання, окрім тих, що суперечать закону, моральним основам суспільства» (ст.З).

Не дозволяйте чиновникам на себе кричати. Накричати на батьків, щоб ті відчули себе винуватими – улюблений прийом ювенальщиків всього світу. Хамство і зневага – так вони часто захищають своє беззаконня. Тому у вас має бути тверда позиція – «Я не розмовлятиму в такому тоні! Заспокойтеся і тоді продовжуватимемо розмову».

Будь-який чиновник, наче за помахом чарівної палички, стає ввічливим, тільки-но ви дістаєте записуючий пристрій (чи відеокамеру), яким маєте право користуватися, оскільки на вас чинять тиск та ображають. Домагайтеся звільнення і покарання чиновників, які неправомірно відбирають дітей або шантажують вас їх вилученням.

Якщо ви впустили чиновників додому, то акт обстеження житла підписуйте тільки після його узгодження і підпису усіма членами комісії. Усі виправлення повинні бути завірені на полях підписом і датою виправлення. Підписи з датою мають бути на кожній сторінці акта. Зворотну сторону пере­креслюєте хрестом або буквою 2. Відразу ж зробіть копію акту, сфотографувавши його на фотоапарат. Якщо вас не влаштовує зроблений акт, – не підписуйте його і зробіть тут же свій акт обстеження житла, підписаний сусідами, друзями, громадською організацією. Ваш акт потрібно обов’язково прикласти до справи, а копію залишіть собі.

Якщо пропонують поїхати на медичний огляд – можна погодитися (іноді кращий варіант – «забезпечте візит лікаря додому»), але дитини з рук не випускайте, до лікаря заходьте разом з нею («я маю право бути присутнім при усіх медичних маніпуляціях з моєю дитиною»), при спробі відвести силою дитину в кабінет одну – розвертайтеся та йдіть геть. У подібні поїздки краще брати з собою групу підтримки – родичів, друзів, громадськість. По-перше, дитину не зможуть відняти, по-друге, складніше буде чинити на вас тиск, лякати, змушувати і т. д.

Краще не чекати загострення ситуації і з самого початку дати зрозуміти, що дитину забрати у вас не вийде. Часто такі випадки відбуваються, коли в сім’ї дійсно є якісь тимчасові проблеми (наприклад, у мами апендицит, а тато у відрядженні), але проблеми завжди можна вирішити, а діти мають бути з батьками.

Якщо у когось в сім’ї проблеми з алкоголем чи наркотиками, необхідно терміново лікуватися; якщо батьки не справляються із залежностями і дитині загрожує реальна небезпека, потрібно заздалегідь потурбуватися про передачу дітей родичам – бабусям, сестрам під тимчасову опіку на час лікування та реабілітації батьків.

Якщо ви не маєте поряд із собою прибічників, готових створити свій Батьківський комітет, цілком можливо, що у вашому населеному пункті вже є люди, готові захищати сім’ї та допомагати один одному. Тільки спільні дії батьків допоможуть зупинити антисімейні технології не лише у вашому місті, а й припинити їх на законодавчому рівні.

Рекомендації юриста

Питання про відбирання дитини завжди пов’язане з втручанням органів державної влади у приватне сімейне життя.

1. Відбирання дитини, так само як і позбавлення батьківських прав, вимагає збору органами ювенальної юстиції доказів про те, що батьки не виконують обов’язків по вихованню дітей, ставлять під загрозу життя і здоров’я дитини (ст. 170 і 164 Сімейного кодексу України). Збір таких доказів вимагає від органів влади виконання роботи з огляду житла, збору висновків зі школи, лікаря за місцем проживання сім’ї, міліції (за наявності конфліктів). Саме подібна інформація кладеться в основу рішення про відбирання дитини.

Тому слід обмежити збір такої інформації цими службами. Зокрема, проникнення в житло громадян згідно зі ст. ЗО Конституції України допускається тільки на підставі рішення суду. При відвідуванні житла з боку будь-яких осіб можна заявити їм, не відкриваючи вхідних дверей, що ви не бажаєте впускати їх у квартиру. Це є повністю законним правом, гарантованим Конституцією України.

В деяких випадках, наприклад, якщо у будинку у вас все гаразд – ви можете допустити перевіряючих у будинок, при цьому завжди проводьте аудіо-, а краще відеофіксацію розмов і їхніх дій. Відкрийте і направте на них відеокамеру. Присутність свідків також може виявитися стримуючим чинником.

Якщо все-таки необхідно їх впустити, то корисно написати заяву про те, щоб вони заздалегідь попередили про прихід в слушний для вас час. Перевіряючі не мають права вимагати відкривати шафи, діставати предмети, оглядати холодильники – оскільки ці дії є обшуком і можуть проводитися у встановленому законом порядку.

Також слід пам’ятати, що жоден державний орган або чиновник не має права чинити психологічний тиск (ст. 288 Цивільного кодексу України), тобто погрожувати відбиранням дитини, позбавленням грошової допомоги, вимагати, а не просити відкрити двері у будинок за відсутності рішення суду; вимагати, а не просити, в добровільному порядку пред’явити певні предмети у квартирі (будинку).

2. Якщо стосовно якої-небудь сім’ї виникає інтерес з боку ювенальних органів – необхідно максимально усунути ті претензії, які є обґрунтованими.
3. Якщо конфлікт не вирішується, звертайтеся до кваліфікованого юриста, який практикує у галузі сімейного права.
4. Часто просто необхідним є підключення до конфліктної ситуації місцевих правозахисних організацій, депутатів місцевих рад, журналістів, інших впливових людей, які можуть допомогти.

Слід пам’ятати, що рішення про відбирання дитини приймають органи опіки і опікування або прокурор, тому громадські діячі, депутати та й просто громадяни можуть вимагати скасування крайніх заходів по відбиранню дітей (або позбавлення батьківських прав).

Громадські організації, релігійні громади можуть офіційно звертатися до органів опіки, служб у справах дітей і просити відтермінувати прийняття і виконання рішень про відбирання дитини, приймаючи на поруки яку-небудь сім’ю. Для цього треба терміново організувати надання конкретної допомоги нужденним або проблемним сім’ям.

Газета «Світ духовності»: №8, серпень 2013 р.