Провідний український релігієзнавець, президент Української асоціації релігійної свободи, доктор філософських наук Віктор Єленський про роль церков у Майдані.
— Вікторе Євгеновичу, на Майдані дуже помітна активність Української Греко-Католицької Церкви, яка обгрунтовується волею народу, соціальною доктриною та досвідом підпілля. Чи мають ці пояснення спрощений характер, чи вони справді віддзеркалюють мотивацію УГКЦ?
— Гадаю, по-перше, що після подій в ніч з 29 на 30 листопада зло виглядає настільки таким дистильованим, зло стало такого інфернального типу, існує таке чітке розділення між добром та злом, що Церкві важко не стати на одну із сторін. По-друге, тут знаходяться вірні УГКЦ, і причому суттєвий відсоток. Якщо у пік Майдану проводили дослідження і 50% тих, хто стояв, були із Західної України, то тут значуща частина вірних УГКЦ, і Церква не може їх залишити без духовної опіки, якої вони потребують. Власне, вони цього просять, щоби в неділю зі сцени була служба Божа. Одна літургія, бо друга вже не можлива. Потім, коли починається політичний мітинг, люди переходять у капличку біля пам’ятника Незалежності і моляться там.
Що стосується досвіду підпілля, то це інакша ситуація, і цей досвід тут не дуже в нагоді. Але якщо йде мова про високий рівень організації, може це і має якесь відношення до підпільного досвіду, але опосередковане. Рівень організації справді високий. В УГКЦ парафія — це не розмита субстанція, а чітка одиниця. З кордонами, центром. Скажімо так, з сильним центром та слабкою периферією.
— Чи є небезпека розколу на різні ідентичності, якщо так активна Західна Україна, якщо від імені всіх українців говорив Любомир Гузар?
— Хоча 50% учасників майдану із Західної України, але 50% і з інших місцевостей. І, безумовно, Любомир Гузар має загальний великий авторитет в українському суспільстві як цілому.
Що стосується ідентичності, то це і є ключове питання української нації. Бо у нас є дві крайності: одні говорять, що Захід є Заходом, а Схід є Сходом і їм не зійтись повік, а інші говорять, що усі є однакові. Якби ці ідентичності переплавились у загальноукраїнську ідентичність, то у нас не було би дуже багатьох проблем, у т.ч. і проблеми міжправославного розколу.
— Чи впливає Майдан на церкви? Чи змінюється роль церков у громадянському суспільстві, у формуванні нації?
— Як казав колись Шептицький, «нація не постає єдиним зривом». Очевидно, що потрібно кілька таких сплесків, як ці протести у 2004 та 2013 роках. Але очевидно і те, що це дуже сильно змінює суспільство. Якщо навіть не було б активності церкви у суспільстві, то змінюються миряни. А якщо змінюються миряни, то це не може не змінювати Церкву, це абсолютно очевидні речі. Те, про що ми не можемо зараз говорити, так це те, наскільки церкви готові бути в авангарді. Вони дуже різні, дуже різне бачення ситуації. Але мене особисто надихає те, що множинність уже переросла в плюралізм. А це значить, що раніше було просто багатоманіття релігій, яке з часом перетворилось у існування множинності. З часом церкви визнали існування «іншого». Визнали, що вони повинні будувати з ними комунікацію і навіть здійснювати спільні проекти.
— Непомітна позиція Римо-Католицької Церкви в Україні. Вона остання зробила комюніке і воно досить загального характеру, попри те, що римо-католицькі священики були присутні на Майдані, вони активно там брали участь. Два дні тому владика Широкорадюк сказав в ефірі радіо правильні речі. При тому, що він не є представником усієї Римо-Католицької Церкви. Чи не є це показником того, що Римо-Католицька Церква є до певної міри відчуженою від українського суспільства?
— Римо-Католицька Церква вже досить тривалий час позиціонує себе як церква меншості. Яка трохи збоку дивиться на те, що відбувається в Україні. Але це було дуже довго. Це не у 2013 році почалось. Але, знову ж таки, якщо говорити про те, що мене надихає, то владика Мокшицький підписав листа звернення з закликом виконати рішення Європейського суду щодо Юлії Тимошенко.
Є й інші церкви, які прагнуть трохи відсторонено дивитись на те, що відбувається зараз. Але є Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка виносить консенсусне рішення. І все ж таки у заявах ВРЦіРО ясно сказано про засудження насилля, йдеться про необхідність покарати винуватців, про необхідність припинити силові розгони та провокації. І у цю Раду входить і Римо-Католицька Церква. Загалом всі церкви зайняли відповідальну позицію, і це не можна не помітити.
Євгеній Білоножко, religion.in.ua