Роман зі священиком

Любов зближує людей, а пожадання, романи і перелюб драматично віддаляють їх одне від одного. І віддаляють їх також від Бога, — каже психолог-священик о. Марек Дзєвєцкі.

Для одних Ви стаєте братом, для інших — отцем, а ще для когось — приятелем. Чи складно бути священиком у нинішньому світі?

Вочевидь це важке завдання. Настає клерикалізація мирян і лаїцизація духовенства. Чимало мирян намагаються заступати священиків у їхньому служінні та душпастирських завданнях, водночас вимагаючи, аби священики були до них подібні, мали схожий стиль життя, одружувалися і закладали сім’ї. Вершиною підступності є ті люди — політики, викладачі, сексологи й селебріті, — які на щодень підсміюються з подружжя та сім’ї, у власному житті керуються «орієнтацією» пожадання замість любові, а стосовно священиків роблять виняток і раптово стають великими захисниками подружжя і родини.

Тоді як священик, вірний своєму покликанню, — це той, хто від ранку до вечора піклується про мирян, зокрема про те, щоб вони жили у щасливих подружжях і щоби з любов’ю приймали та по-католицькому виховували потомство, яким їх Бог обдарує. Хороший священик — це той, хто підтримує подружжя і батьків, а їхніх дітей готує до укладення в майбутньому таїнства шлюбу, але не робить цього за рахунок власної дружини і своїх дітей. Целібат випливає не з того, що Церква недооцінює подружжя, а навпаки: з факту, що подружня і батьківська любов такі важливі й вимагають такого великого, повного дарування себе дружині й дітям, що важко це погодити зі священицькою любов’ю, яка також вимагає цілковитого дарування себе людям, яких Бог посилає.

Краса священства це одна сторона дійсності. Але інтернет-форуми переповнені темами романів зі священиками…

Романи у священиків, на жаль, трапляються; однак в інтернеті не знайти об’єктивних знань на цю тему. Там радше пікантні історії та подробиці, вигадані для того, щоб завоювати популярність на якійсь веб-сторінці або реалізувати чиїсь ідеологічні чи політичні цілі. Рідко коли в інтернеті можна знайти серйозні тексти на цю тему: наприклад, такі, коли хтось опише свої духовні сумніви і неспокій душі, пов’язані з романом зі священиком, свою боротьбу за те, щоби не піддатися пожаданню, зберегти чистоту або радикально навернутися після падіння. Свідчення таких людей існують, але головні інтернет-портали їх не те що проминають — навпаки, стараються приховати, маргіналізувати, осміяти.

Ці історії з інтернету можуть бути застереженням чи заохоченням спробувати такий зв’язок?

На одному великому порталі я недавно знайшов запис жінки, яка стверджувала, що мала роман зі священиком. Серед голосів інтернавтів був і такий: «Ви постійно вишуковуєте бруд! Що ж то за повідомлення, що хтось невірний ні Богові, ні людям? Пишіть про тих, хто вірний, хто може бути зразком. Досить уже бульварщини, досить скандалів… Не маєте про кого писати? Стільки важливих справ, тем. Тематика сторінки показує рівень тих, хто пише, і хто читає. Вітаю мислячих!» Ось реалістичне підсумування «розважального» чи скандального погляду на моральні падіння деяких священиків і жінок, що вступили у романи з ними.

Серйозні розмови на тему романів жінок зі священиками відбуваються «в чотири ока» у конфесіоналі, а не в інтернеті. В інтернеті ми ніколи не відрізнимо правдивих висловлювань від фіктивних.

" Серйозні розмови на тему романів жінок зі священиками відбуваються «в чотири ока» у конфесіоналі, а не в інтернеті. В інтернеті ми ніколи не відрізнимо правдивих висловлювань від фіктивних.

Якщо у зв’язку «жінка–священик» з’являється закоханість, то чи слід це зберегти виключно у своєму серці, чи краще сказати священикові про це?

Як принцип, я заохочую в таких ситуаціях дівчат чи жінок до того, щоб вони не відкривалися священикові, в якого закохані. Варто, аби про свою ситуацію вони сказали сповідникові та комусь із мудрих приятелів, аби не залишатися наодинці зі своїми переживаннями і щоб не наробити помилок. Варто також одразу ж припинити контакти з таким священиком, який своєю поведінкою провокує до роману. Від того, щоби вплутатися у поганий зв’язок, нас береже здоровий глузд і правда про те, що де маємо справу з романом, там не маємо справи з любов’ю. Роман — це болісне заплутування у стосунках, а любов це зв’язок, який провадить до радості і про який можна розповідати цілому світові! Входження у закоханість і буття парою має сенс виключно тоді, коли вона і він — вільного стану і готуються до щасливого подружжя.

З чого народжується прагнення ближчого зв’язку з духовною особою?

Приводом шукати надто близького, надто інтимного зв’язку зі священиком є не сама тільки цікавість, на підставі хотячки скуштувати заборонений плід. Частіше це наслідок складної життєвої ситуації певної дівчини чи жінки. Один зі священиків розповідав мені про те, що його надміру близький зв’язок із молодою жінкою почався від того, що якогось вечора вона прибігла до нього заплакана, бо п’яний чоловік знову збирався її побити. Ця жінка мешкала неподалік дому священика.

Так і дівчата, яким бракує доброї любові та присутності батька, або яких скривдили ровесники, у священика шукають утіхи та підтримки. Тоді легко захопитися священиком і прагнути бути біля нього як біля нареченого. В таких ситуаціях я раджу священикам скеровувати підлітків чи молодих жінок до формаційних груп, а індивідуальні контакти з ними обмежити тільки розмовою, в якій вказати зацікавленій особі напрямки праці над собою. Сам я маю звичку розмовляти з дівчатами і жінками у розмовниці духовної семінарії, де мешкаю, або прогулюючись довкола семінарського будинку.

А чи священик сам не може прагнути когось пізнати ближче, заприятелювати?

Священик має право на міцні, радісні зв’язки з вибраними особами. Також і Ісус, який з усіх поглядів є нашим взірцем, мав таких людей і такі сім’ї, з якими перебував особливо охоче і серед яких почувався як у себе вдома — наприклад, у Марії, Марти і Лазаря у Витанії. Священик навіть повинен мати з деякими людьми дуже сильні дружні стосунки. Тоді у нього є шанс зрозуміти, як виглядає щоденне життя мирян у наші часи. Однак духовна особа має дружити з цілими сім’ями, а не з окремими людьми. В жодному разі священик не повинен шукати ближчого контакту з покинутою дівчиною чи самотньою жінкою, яка нещаслива у своєму подружжі. Для таких жінок він може бути тільки сповідником. Може також підтримувати їх у рамках формаційних груп, які провадить. Натомість він не повинен сам себе обманювати, що замінить таким жінкам батька або чоловіка. Що більше нещаслива і поранена якась жінка чи дівчина, то більше священик не повинен зв’язуватися з нею емоційно ані дозволяти на виникнення ситуації, за якої вона може в нього закохатися.

А якщо вони попри це зустрічаються? Зв’язок стає щоразу тісніший. У мить, коли вона захоче поцілувати священика, — один відсторониться, а інший ще й заохотить…

У таких ситуаціях відповідальність безсумнівно лежить насамперед на священикові, бо ж то саме від нього ми за визначенням маємо право очікувати більшої зрілості та емоційної рівноваги, ніж, наприклад, від дівчини, якій бракує любові батька, чи від дружини, яку чоловік принижує і зраджує їй. Що більше священик помічає, як дівчина чи жінка під різними приводами шукає його близькості, то більш рішучо він повинен перервати особисті контакти з нею. Коли якась із жінок просить мене про чергову розмову, а я бачу, що попередні розмови результату не принесли, тоді я задля профілактики скеровую таких до інших священиків і виразно стверджую, що мої можливості допомогти вже вичерпано. Я беру «провину» на себе, аби тільки не дозволити на зв’язок, який уже не матиме характеру духовної підтримки.

Що може стати причиною того, що якийсь священик починає думати про спосіб життя, суперечний його покликанню?

Початком кожної кризи є брак любові та відмова від великих ідеалів, бо життя не зносить пустки. Там, де бракує добра, одразу ж з’являється зло. Священство не є невигідною професією чи вигідним буттям наодинці; воно, подібно до подружжя і родини, є зобов’язанням до великої, жертовної та відповідальної любові назавжди. Коли якийсь священик починає вигідно влаштовувати своє життя, коли перестає вимагати від себе жертовної та безкорисливої любові до людей, яких зустрічає, коли він занедбує молитву, коли абияк готується до Літургії, катехез чи провадження формаційних груп, — тоді з’являються стрес, пустка, розчарування способом свого життя. Така ситуація, зрештою, становить собою запрошення на шлях зла і гріха. Зло може набирати форми зловживання алкоголем, пожадливості або, власне, вплутування у романи, тобто форми перелюбу.

" Початком кожної кризи є брак любові та відмова від великих ідеалів, бо життя не зносить пустки. Там, де бракує добра, одразу ж з’являється зло.

Буває, що священик знайомиться з кимось, хто стає настільки важливим, що йому важко жити далі так, ніби цієї людини не було. Хіба це завжди щось погане?

Але ж це прекрасно, коли якась людина — також і особа іншої статі — стає для священика такою важливою, аж важко уявити собі радісне життя без неї. Ідеться тільки про те, щоб радість від цієї другої людини випливала з того, що я її люблю, жертовно і мудро підтримую в розвиткові, що ми обоє допомагаємо один одному зростати в любові. У фільмі «Марія Горетті» молодий хлопець, її майбутній убивця, запитує Марію, чи вона його кохає. Дванадцятирічна дівчинка відповідає: «Що за питання!»

Вона думала про любов, він же — про пожадання, роман і сексуальне співжиття. Ми знаємо, як закінчилася ця історія. То благословення для священика, коли він знайомиться з благородними жінками, з якими будує чисту приязнь, базовану на любові, сильнішій за смерть і людські слабкості. Натомість прокляттям є ситуація, в якій люди плутають любов і дружбу з пожаданням і романами. Якщо священик піддасться злу, то спершу він повірить, що цього разу знайшов «кохання свого життя», а потім образить ту людину і самого себе. Любов зближує людей, а пожадання, романи і перелюб віддаляють їх одне від одного драматичним чином. А в підсумку, віддаляють також від Бога і від радості життя.

Через близькість жінка немовби каже священикові: якщо з’явиться дитина, то я погоджуюся, щоб ти став її батьком. І він погоджується на батьківство. Хіба це чесно, коли пізніше жінка залишається сама з дитям, а священик повертається до свого життя?

Перед лицем роману, сексуального співжиття і безвідповідального батьківства не існує безболісних розв’язань. Немає в такій ситуації виходу, за якого всім дістануться самі плюси. Потрібно виразно пояснити, що жінка, яка зважується на роман і перелюб зі священиком, тим самим погоджується — хоче вона того чи ні — на факт, що може залишитися матір’ю, яка самотньо виховуватиме свою дитину. Якщо вона і він навернуться, то священик повинен повернутися до вірності своїй початковій обітниці, тобто до праці священика, а вона повинна зосередитися на вихованні дитини, яке будуть щонайбільше підтримувати аліменти з боку колишнього коханця. Деякі священики в такій ситуації вирішують полишити священство і поєднати життя з матір’ю своєї дитини. Важко визначити, чи вони це роблять через те, що аж так сильно кохають цих жінок, чи вчиняють так виключно з милосердя, почуття обов’язку або з переконання, що таким чином мусять відпокутувати за скоєний гріх. У жодному випадку перелюб не є шляхом приготування до подружжя ані способом виразити любов.

" Потрібно виразно пояснити, що жінка, яка зважується на роман і перелюб зі священиком, тим самим погоджується — хоче вона того чи ні — на факт, що може залишитися матір’ю, яка самотньо виховуватиме свою дитину.

Якщо попри суворі розмови та щирі заяви покінчити з романом надалі щось людей тягне до близькості, то що робити?

Велич людини проявляється в тому, що вона спроможна зробити висновки навіть зі своїх падінь, і що може рішуче навернутися. Прикладом тут може слугувати цар Давид, який із людини Божої став перелюбником і навіть наказав убити, скоїти злочин, але зумів також щиро визнати свої гріхи, гірко про них жалів, спромігся на сувору покуту, а зрештою знову став людиною чесною і люблячою. Хто не звільняється від роману, той вплутуватиметься у щораз то більше зло, слабкості й гріхи. Інколи окрім сердечної молитви, регулярної сповіді та рішучих розмов з тією другою особою ще потрібна допомога фахівця або виїзд до іншої частини країни, аби не провокувати свою слабкість. Святий Павло у таких ситуаціях питає: людино, а чи ти противилася аж до пролиття крові?

Марта Яцукевич, deon.pl