Аналітика

Феномен Франциска. До річниці інтронізації

21 Квітня 2014, 11:28 1639
Папа Франциск

«Ми знали, що обираємо людину бідних,
ми знали, що обираємо доброго менеджера.
Але ми не знали, що ми обираємо рок-зірку»

        Кардинал Тімоті Долан (Нью-Йорк)

З часу обрання єпископом Рима кардинала Хорхе Марії Берґольйо дуже часто можна почути вислів: «феномен Франциска». Безперечно, всі статистичні показники, починаючи від кількості бажаючих приступити до Таїнства сповіді чи зростання симпатій до Католицької Церкви у світі в цілому, свідчать про те, що цей чоловік робить певний переворот і оновлення в Церкві. Роль особи єпископа Рима, який є очільником спільноти, що налічує на сьогодні більш ніж 1 мільярд 214 мільйонів людей по цілому світі (17,5% населення планети) є надважливою, оскільки він задає імпульс найбільш фундаментальним процесам в цілій Церкві, і не лише в Католицькій. Зрештою, саме йому присвячені ці рядки. Але не варто надто відривати Папу від загального церковного тла, особливо розвитку Католицької Церкви у другій половині ХХ століття. Тому на початку цих роздумів, хочу звернути увагу на те, що обранню нового Папи передували тривалі роздуми та бродіння в Церкві. Всі сьогоднішні аналізи ситуації останнього десятиліття для Католицької Церкви свідчать, що питання «Що робити далі?» звучало все голосніше на всіх рівнях. Безперечно, його собі ставив і Папа Бенедикт XVI. І питання не в тому, що він не знав відповіді, оскільки багато з того, що робить Папа Франциск було започатковано в часи понтифікату Папи Бенедикта. Але Бенедикт XVI, як він і сам щиро зізнався, вже не мав сил форсувати будь-які події.

Швидкість, з якою новим єпископом Рима було обрано кардинала Берґольйо свідчить, що симпатії князів Церкви були більш-менш усталені вже до початку конклаву. Можна зважати на те, що, за свідченнями деяких ватиканістів, Берґольйо мав вагому підтримку серед кардиналів на попередньому конклаві, але скоріш за все ключову роль у обранні зіграли його виступи на передконклавних консультаціях кардиналів. Вочевидь, єпископам сподобались його відповіді на запитання: «Що робити далі?». Цікаво, що за сім років, які минули з часу останнього конклаву, Берґольйо «списали з рахунків». Після того як кардинал Туран оголосив прізвище нового Папи, навіть фахівці у ватиканських справах зависли у протяжному: «Хто-о-о?». Лише один-два експерти змогли прокоментувати світовим медіа – хто ж такий цей кардинал «з кінця світу».

Не варто також вважати понтифікат Франциска «перехідним». На це є дві причини. Перша – сьогодні Католицька Церква не має часу на «перехідні» понтифікати. А по-друге, історія ХХ століття свідчить, що такі дії не виправдовують сподівань тих, хто їх проектує. Папа Іван ХХІІІ, якого невдовзі проголосять святим Католицької Церкви, був обраний саме як «перехідний». Проте саме він скликав ІІ Ватиканський вселенський собор, який докорінно змінив обличчя Католицької Церкви в сучасному світі. Змусивши понервувати прихильників «заморожування» і цвинтарної стабільності в Церкві.

 

Францисканський єзуїт

Першим промовистим рішенням нового Папи, після того як він прийняв своє обрання, був вибір імені. І те, що він вперше за історію Католицької Церкви взяв ім’я надзвичайно шанованого святого – Франциска з Асижу, свідчило відразу про кілька речей. Перш за все, що це буде більше «харизматичний» понтифікат, ніж «структурний». Розуміння харизми святого Франциска серед католиків абсолютно не пов’язане з такими речами як «управління», «структура» чи «влада». Франциск це жебрак, символ простоти і смирення, водночас людина, яка слова Євангелія втілювала в життя радикально, без «літеплості». Окрім того він був реформатором, але не «структурним», а через приклад власного життя. Вибір імені Папою, це не просто данина гарній древній традиції, це фактично декларація програми дій. Те, що нинішній Папа Франциск пішов на певний розрив і не взяв собі ім’я когось з попередніх Пап, додавши до нього лише відповідну порядкову цифру, свідчить, що він вирішив внести в історію папства нову барву. Не слід це сприймати як протиставлення себе попереднім понтифікатам. Але всі наступні Папи, які будуть обирати собі ім’я Франциска так чи інакше будуть нагадувати всім про понтифікат Франциска Берґольйо.

Другий важливий момент цього понтифікату, який досі не мав прецедентів, полягає в тому, що це перший Папа-єзуїт. В Україні, завдяки численним міфам, слово єзуїт досі має негативну конотацію. Навіть у наших тлумачних словниках одне зі значень слова «єзуїт» це підступна, хитра людина. Проте Товариство Ісуса, засноване св. Ігнатієм Лойолою, має цікавішу харизму і історію, ніж ту, яку подавали нам в радянських підручниках з історії. Виховання єзуїта передбачає глибоку багаторічну освіту та постійну духовну формацію на основі «Духовних вправ», поданих засновником ордену. Тому не слід сприймати Папу Франциска, як такого собі веселого «простачка». За завжди усміхненим обличчям Папи є дуже проникливий розум, високий інтелектуальний рівень та постійна духовна праця над собою. Слід також додати, що за правилами ордену Єзуїтів його члени не мають права бути єпископами, тобто займати керівних посад в структурі Церкві, виключення робляться тільки в окремих випадках. В світлі цього Папа-єзуїт, це подія екстраординарна.

Саме через єзуїтський принцип «contemplatio in actio», тобто «споглядання в дії» можна зрозуміти цілий етос Папи Франциска. Він небагатослівний, більше, ніж його короткі повчання, промовляють його дії: починаючи з відмови від папських апартаментів, із вмивання ніг ув’язненим напередодні Великодня, серед яких були й мусульмани, запрошення безпритульних людей на обід, із вшанування загиблих біженців на острові Лампедуза, особлива увага до вбогих тощо.

Папа Франциск

Зміна акцентів

Хто глибше слідкував за процесами навколо Католицької Церкви протягом останніх десяти років, не міг не зауважити, що її порядок денний формували суспільні тижневики та випуски новин. Що я маю на увазі? Не встигла вона розібратись із одним скандалом, як на неї навалювався інший. І проблема полягала не скільки в тому, що Папа Бенедикт XVI погано керував Церквою (до прикладу мало хто згадує, що активну протидію сексуальним зловживанням у Католицькій Церкві розпочав саме він), чи в тому, що в неї була погано випрацювана комунікаційна стратегія взаємодії із суспільством – як у специфіці характеру Бенедикта XVI, який себе краще почуває за письмовим столом чи у бібліотеці. Зі свого боку світські медіа не надто симпатизували Бенедикту XVI, вважаючи його таким собі «Божим ротвеллером», чи як називали його ще у бутність кардиналом: «Panzerkardinal» (броне-кардинал). Мабуть через свій скромний і смиренний характер Бенедикт XVI не наважувався розпочати радикальні переміни в Римі, на потребу яких постійно вказували і єпископи, і ватиканські експерти.

Харизма його наступника дещо інша, що й дозволило йому самому формувати порядок денний тижневиків і випусків новин, а не навпаки. Важко собі уявити, що повинно було б трапитись, щоб обличчя Бенедикта XVI з'явилось на обкладинці популярного рокерського журналу «Rolling Stone». Натомість Папа Франциск потрапив туди вже в перший рік свого понтифікату. Зміст статті «Rolling Stone» бажає кращого, вона занадто поверхнева, проте сам факт, того що такий часопис помістив на свою обкладинку портрет понтифіка свідчить, що Папа «в тренді». Ватиканіст Джон Аллен, який є членом папського пулу ще з часів Івана Павла ІІ говорить, що й раніше були «популярні» Папи. Іван Павло ІІ, до прикладу, збирав багатомільйонні зустрічі по цілому світі. Але, щоб Папа ставав що раз популярнішим поза католицьким контекстом, Аллен бачить вперше. Папу Франциска «своїм» вважають не лише католики, але й багато протестантів і навіть православних. Він знаходить дорогу до сердець людей навіть далеких від Церкви.

Папа Франциск

Той таки Аллен говорить, що «феномен Франциска» відчули на собі й місцеві єпископи, які служать в різних куточках світу. Якщо раніше під час інтерв’ю їм постійно доводилось відбиватись від звинувачень і нападів, то тепер журналістам більш цікаво почути щось про Папу Франциска, ніж про випадки педофілії.

Звісно не слід вважати, що Папа, просто в силу своєї веселої вдачі, стає частиною сучасної поп-культури. Відповідь скоріше слід шукати в тому, на що звертають увагу більшість людей, говорячи про нього. Різні опитування, серед яких одне було проведене у Львові, засвідчують, що перш за все в особі нового понтифіка люди шанують його простоту. Друге, що у своїх зверненнях він звертає увагу на «маленьку людину», вбогих та тих, які знаходяться на маргінесах суспільств. Саме його простота, щира радість, оптимізм (який він сам воліє називати радше «надією») роблять його близьким сучасній людині, яка вочевидь відчуває голод за цими речами.

Зміну акцентів можна відчути вже у славнозвісному інтерв‘ю, яке Папа дав журналістам повертаючись з молодіжної зустрічі в Ріо-де-Жанейро, а також в розмові для італійського єзуїтського видання La Civiltà Cattolica та ін. В цих бесідах було вкотре піднято класичний набір запитань до Католицької Церкви, які стосуються гомосексуалізму, жіночого священства тощо. Деякі видання дозволили собі досить вільно потрактувати слова понтифіка. Але таке нерозуміння було пов’язане скоріше з тим, що редакторам невідомо, як про явище гомосексуалізму говорить Катехизм Католицької Церкви. І що Папа не сказав більше, ніж вже було написано до нього. Зрештою понтифік дав зрозуміти, що доктринальних змін в цій царині очікувати не слід: «Вчення Церкви у цих питаннях ясне, а я є сином Церкви».

Але ключовим у відповідях Папи стало заперечення того, що питання медіа повинні формувати порядок денний Церкви: «не є необхідним весь час говорити тільки про це» (гомосексуалізм, контрацепція, аборти). Слушно, бо цілю Церкви не є боротьба з гомосексуалізмом чи контрацепцією. Церква це не «pro life» інституція чи «анти-гей» організація. Її завданням є проголошувати Євангеліє, тобто Добру новину Ісуса Христа. Це завдання є першочерговим, і вже з нього виходить моральне вчення.

Коли ці речі поміняти місцями, то Церква буде сприйматись лише, як моральна прокуратура, без розуміння того, навіщо ця вся етична муштра взагалі потрібна і яка її ціль? Саме проти такої форми проповіді християнського вчення, зведеної до моралізаторства, виступає Папа Франциск. Він зміщує акцент на життєву силу, яку несе Євангеліє, подає його в позитивному ключі, а не «від супротивного»: «Проголошення у місіонерському стилі фокусується на основних питаннях, на конче необхідному: це захоплює та притягує багатьох, запалює серця, як з учнями в Емаусі. Нам треба віднайти новий баланс; інакше навіть моральна будова Церкви впаде, немов картковий будиночок, втративши свіжість та аромат Євангелія. Пропозиція Євангелія має бути простішою, глибшою, променистішою. І вже з цієї пропозиції потім витікають моральні наслідки».

 

Ватиканські реформи

Перед тим як обрати нового Папу, кардинали зібрались на передконклавні консультації, щоб обговорити стан справ у Церкві та послухати пропозиції щодо вирішення нагальних проблем. Серед останніх особливу роль посідає питання функціонування римської курії. Орган, який покликаний допомагати Папі керувати Церквою, з часом, як це притаманно багатьом бюрократичним інституціям, перетворився на самодостатній керівний центр. Який, на думку багатьох місцевих єпископів, що працюють безпосередньо на передовій місії Церкви, лише утруднював їхню працю. Католицька Церква, яка в останні п'ятсот років вибудовувала міцну централізовану структуру, завжди хворобливо реагувала на будь-які спроби хоч якої-небудь децентралізації. Оскільки це може загрожувати єдності Церкви. Зрештою, для 1,2 мільярдної організації побоювання цілком слушні.

Процес «передання частки повноважень в регіони» був запущений починаючи з середини минулого століття і відбувався з перемінним успіхом, але так і не досяг бажаної мети. Єпископи світу і далі скаржились на надмірну централізацію та бюрократизм курії. Проблема останньої щораз ускладнювалась постійними чутками по інтриганство і кар'єризм, що охопили цю римську інституцію. Потреба реформи здавна висить у повітрі, і так виглядає, що Папа Франциск стане тим понтифіком, який зробить перший надріз.

Для реформи Курії Папа створив спеціальну комісію, що вже саме по собі є реформою. Хоч в керівництві Церквою Папа постійно радиться з багатьма кардиналами і єпископами, проте колегіальність так і не стала повноцінним методом прийняття рішень в Римі. А дехто й далі наполягає, що Папа повинен все вирішувати абсолютистським методом. Для реформи Курії Понтифік створив групу кардиналів, яку умовно вже охрестили G8 (велика вісімка) і яка покликана докладно вивчити суть проблеми та розробити план реформ. Судячи з імен тих кардиналів, що увійшли до G8, наміри Папи по реформуванню курії дуже серйозні, і про перші результати роботи комісії ми дізнаємось вже в найближчі місяці.

Щораз більше запровадження колегіальності в Католицькій Церкві щораз ширше відкриває двері для розвитку іншого, не менш пріоритетного напрямку діяльності римського єпископа – діалогу з православними. Нинішній понтифік вже кілька разів наголосив на тому, що католикам слід повчитись досвіду соборності, який притаманний Церквам Сходу. Отож ширше запровадження цієї практики в життя Католицької Церкви матиме позитивний вплив на діалог із православними.

Не менше проблем для життя Католицької Церкви створювали скандали, які точились довкола Банку Ватикану, чи Інституту релігійних справ (офіційна назва). Фінансові операції це дуже тонка матерія. Якщо в них не буде прозорості і багатостороннього та багаторівневого контролю, то зловживань годі уникнути. Безперечно, і ватиканська фінансова інституція не стала виключенням. Особливо гострими були скандали у 2010 році, які закінчились відставкою і навіть арештом керівника цієї установи. Відновити довіру до ватиканського фінансового сектору та навести там лад було одним із головних завдань, які ставили майбутньому Папі кардинали ще напередодні конклаву. Навести порядок у ватиканському банку намагався ще Бенедикт XVI, проте через брак сил мусів передати й цю справу в руки нового понтифіка. На сьогоднішній день триває аналіз фінансової системи Ватикану, до якого залучені як високі представники Церкви так і світські фінансові експерти з різних країн світу. Після докладного аудиту буде проведена відповідна реформа грошових справ Католицької Церкви.

 

Педофілія і роль жінки в Церкві

За останні кількасот років Католицька Церква не зазнавала мабуть більшого удару, ніж той, який вона отримала внаслідок вибуху низки скандалів, коли окремих її прелатів звинуватили в сексуальних злочинах щодо неповнолітніх. Шквал критики, яка лунала в медіа, не дозволяв оговтатись від одного звинувачення, як червона лампочка вже загоралась в іншому кінці світу. Керівництво Церкви, хоч і запізно, але зрозуміло, що вийти з цієї ситуації можна лише жорстко покаравши винних в середині Церкви та надавши процесам розслідування максимальної прозорості, щоб уникнути звинувачень у спробах приховати аморальну поведінку деяких священиків. Такий підхід дав право сказати вже новому Папі – Франциску, що в процесі розслідування злочинів сексуального характеру щодо неповнолітніх Католицька Церква продемонструвала найбільшу відкритість з поміж всіх світових суспільних інституцій. Справа в тому, що такі негативні явища, як сексуальні зловживання щодо дітей, не стали явищем поширеним виключно в Церкві. Вони є проблемою цілих суспільств, чи не найбільше насильства діти зазнають у власних сім’ях, проте інші суспільні інститути не демонструють такої рішучості і відкритості у подоланні явища, як це робить Церква.

Справу боротьби з педофілією у священичих рядах та розслідування старих злочинів розпочали, ще Іван Павло ІІ і Бенедикт XVI. Низка вдалих призначень, таких як особа кардинала Шона О’Меллі на Бостонську кафедру, дозволили значною мірою подолати кризу. Бенедикт XVI став першим Папою, який зустрівся з жертвами сексуальних домагань з боку представників Церкви, а вже згадуваний кардинал Шон О’Меллі був призначений Папою Франциском головою комісії, яка покликана розслідувати злочини сексуального характеру в Церкві. Створення цієї комісії, а точніше її склад став справжнім переворотом у тому, як Ватикан вирішив долати проблему. Справа в тому, що до складу комісії, яка складається з 8 членів, увійшло четверо мирян, троє з яких – це жінки. Серед них і Марі Коллінс, ірландська жінка, яка особисто зазнала сексуального насильства з боку католицького священнослужителя у 13-річному віці та є однією із найпалкіших активісток у світі у боротьбі з педофілією. Архієпископ Дубліна Діармуід Мартін, який очолює Католицьку Церкву в Ірландії, де відбувся одних з найгучніших сексуальних скандалів пов’язаних із Католицькою Церквою, привітав таке рішення Папи.

Призначення в таку важливу для Католицької Церкви комісію трьох жінок свідчить про ще одне велике зрушення, до якого наважився Папа Франциск. Хоч навіть в засіданнях ІІ Ватиканського собору в якості спостерігачів брало участь кілька жінок, Церква і надалі функціонує як «чоловічий клуб». До прийняття важливих рішень в Церкві жінки не допускаються. Все це створювало і продовжує створювати низку проблем на кшталт вимоги запровадження жіночого священства чи конфлікту між Римом та жіночими чернечими згромадженнями в США. Розмірковуючи над покликанням жінки, Папа Франциск неодноразово підкреслював, що: «Жінки ставлять глибокі питання, на які треба дати відповідь. Церква не може бути собою без жінки та її ролі. Жінка необхідна для Церкви. Марія, жінка, важливіша, ніж єпископи. Я кажу так, бо ми повинні розрізняти функцію та гідність. Отже, ми маємо глибше дослідити роль жінок у Церкві. Мусимо працювати більше, щоб виробити глибоку теологію жінки». Але вочевидь, не чекаючи поки така теологія буде розроблена, Понтифік вирішив втілювати в життя одну зі своїх візій, яка полягає в тому, що: «Жіночий геній потрібен всюди, де ухвалюються важливі рішення. Сьогоднішній виклик такий: думати про особливе місце жінок також і в тих місцях, де в різних галузях Церкви здійснюється влада Церкви».

Фактично йдеться про те, що жінок і загалом фахових мирян поступово буде допущено до всіх рівнів функціонування Церкви, окрім тих, які специфічно належать до компетенції рукоположених членів Церкви – єпископів і священиків. Жінка буде присутня всюди, окрім тих місць, де необхідним є священнослужитель. А таких сфер, що не вимагають обов’язкової участі духовенства, є надзвичайно багато. Вирішення цього питання зможе зняти напругу у питаннях жіночого священства так і щодо антиклерикальних рухів в середовищі мирян загалом. 

 

Франциск і Україна

Практично відразу після обрання єпископом Рима кардинала Хохе Марії Берґольйо ми дізнались одну цікаву деталь з його біографії. Одним з його виховників у початковій салезіанській школі був український священик Степан Чміль. Майбутній близький соратник Патріарха Йосифа Сліпого, який був таємно висвячений на єпископа разом із Любомиром Гузаром. Окрім того, Папа фактично був ординарієм українських греко-католиків в Аргентині, оскільки УГКЦ не має в регіоні свого митрополита. Ба, навіть більше, нинішній глава УГКЦ Святослав Шевчук фактично був єпископом-помічником кардинала Берґольйо, архієпископа Буенос-Айреса. Цей перелік живив найкращі сподівання, що нинішній Папа якщо не ступить скоро на українську землю, то можливо сприятиме завершенню визнання патріаршого статусу УГКЦ на вселенському рівні.

Папа Франциск

Сподівання справді не безпідставні. Хоча слід розуміти, що з Рима вселенський горизонт виглядає дещо по-іншому. Східні Церкви, як і українська земля, завжди були важливими для Святого престолу. Але, коли сьогодні 2/3 всіх католиків світу проживає в південній півкулі, коли тисячі християн щороку зазнають насильницької смерті в країнах Азії і Близького Сходу, коли в тих же країнах спостерігається найбільш активна католицька місія і збільшення кількості вірних, вважати, що весь світ зійдеться клином в Україні не варто.

Папа Франциск протягом першого року свого понтифікату приділив чимало уваги Українській Церкві. Відбулось кілька його зустрічей з Блаженішим Святославом. Понтифік також прийняв участь в урочистостях з нагоди 50 річниці перенесення мощей українського святого Йосафата Кунцевича в римську базиліку святого Петра. Папа Франциск висловив свою солідарність з українцями протягом непростих подій зими 2013-2014 року та закликав усіх католиків світу молитись за мир і добро для України і т.п.

Це може здатись замалим переліком, проте на мою думку, помірна увага Папи до українських справ свідчить про те, що Понтифік засвідчує, що Українська Церква відбулась. І Українська Греко-Католицька Церква, і Римо-Католицька Церква в Україні мають власні повноцінні єпископати, займають шанобливе місце в українському суспільстві та приймають активну участь в його житті, провадять місію. У світлі програми децентралізації Католицької Церкви, перекладення більшої відповідальності за життя Церкви на місцеві спільноти і єпископати така постава Папи виглядає послідовною.

 

Заключні міркування

Наразі виглядає так, що єдині, у кого не складаються стосунки з новим Папою, це традиціоналісти. Процес, який був розпочатий Бенедиктом XVI та майже увінчався поверненням до Католицької Церкви традиціоналітського братства святого Пія Х завис в повітрі. Новий понтифік не робить ніяких кроків у даному напрямку. А лідер католицьких «ультрасів» єпископ Бернар Феле заявив, що якщо за Папи Бенедикта XVI Католицька Церква падала з парашутом, то Папа Франциск перерізав стропи. Схожі емоції щодо діяльності нового Папи висловлюють і ті католики, які хоч і не розірвали з Церквою так як це зробило братство святого Пія Х (лефевристи), проте дотримуються консервативних поглядів.

Сам Папа Франциск недвозначно виступав з критикою реставраціоністського підходу в Церкві, який вважає, що якщо її обставити старими меблями, то їй повернеться і колишня слава. Такому «культу Карго» Папа протиставляє сміливість шукання Бога у всьому: «Традиція та пам’ять про минуле мають давати нам сміливість відкривати Богові нові простори. Ті, хто сьогодні шукає дисциплінарних рішень, ті, хто тужать за переоціненою доктринальною безпекою, ті, хто вперто намагається повернути минуле, якого більше не існує, — у них статичний і спрямований всередину погляд на речі. У такий спосіб віра перетворюється на ідеологію поміж іншими ідеологіями. Я маю догматичну впевненість: Бог присутній у житті кожної людини. Бог присутній у житті кожного». Ось ця відкритість на те, що попереду, а не чіпляння за минуле відчувається практично у всіх зверненнях і бесідах нового Папи. Така постава хоч і не гарантує Церкві безтурботне майбутнє, вільне від помилок, проте воно відповідає суті Євангелія і покликанню Церкви.

Франциск, це перший понтифік в шерезі Пап другої половини ХХ – початку ХХІ століття, який не брав участі у ІІ Ватиканському соборі. Він фактично вже є вихованцем, а не творцем його документів на відміну від великих Папа Івана ХХІІІ, Павла VI, Івана Павла ІІ і Бенедикта XVI. Якщо його попередники працювали безпосередньо в лабораторії, то він користується результатами їхніх зусиль: «Ватикан-II був перечитанням Євангелія у світлі сучасної культури, — каже Папа. — Ватикан-ІІ викликав рух віднови, що просто-таки витікає з того ж Євангелія. Його плоди величезні».

Папа Франциск

Не бракує у виступах Папи і критики клерикалізму та заниження ролі мирян в Церкві. За всім цим стоїть палке бажання розворушити спляче царство, в яке перетворюється Церква, коли свіжість Євангельської звістки підміняють зводом теоретичних доктрин і постанов. Харизма самого Папи в цьому процесі має беззаперечну вагу. Про це свідчить, наскільки чутливими до слів нового Папи стали люди по усіх куточках планети. Лише в Італії кількість тих, хто бажає приступити до сповіді виросла в шість разів. Будемо сподіватись, що цей імпульс, який був заданий Папою Франциском не залишиться не почутим і в Україні.

Анатолій Бабинський, zbruc.eu

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит грудень-травень
Зібрано Залишилося зібрати
49806грн
39221грн
Потрібно зібрати
89027грн
Залишилося
3дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: