Францисканці як зв’язка між Сходом і Заходом

За кілька років в Ужгороді постане двоповерховий храм, у якому римо- і греко-католики молитимуться разом.

В Ужгороді з 2006 року під одним дахом моляться вірники Західного і Східного обрядів, двох парафій — римо-католицької Матері Божої Ангельської та греко-католицької Ікони Матері Божої Марія-Повчанської. Наразі чекають, коли зведеться храм, а допоки відвідують каплицю біля озера на вулиці Заньковецької. Також тут зведений Монастир Св. Антонія, чудотворця Падуанського, який почали будувати 1 вересня 2006 року. Часто люди проходять поряд і не знають, що саме тут за церква, а тим паче її історію і щоденну буденність, а також унікальність співжиття служителів двох обрядів під одним дахом.

Францисканці є своєрідною зв’язкою між двома обрядами. Отець Ян Віанней Чину Братів Менших (OFM — Ordo Fratrum Minorum), який служить в Ужгороді, розповідає своєрідну передісторію, що у США є францисканці східного обряду (греко-католики). В часах міжвоєнних з України виїхало багато людей — вірних східного обряду. Тому наші брати відчули потребу праці також поміж ними. Також у Румунії є францисканці греко-католики, які водночас служать у римо-католицькому обряді.

«На кінець 80-х — початок 90-х років генерал нашого Чину Герман Шалік мав ідею щодо створення провінції францисканців греко-католицького обряду. Було так, що кілька братів почали мешкати у Львові, на квартирі. Але це починання не вдалося, були складнощі, відтак воно перестало існувати, — каже брат про певні передумови створення церкви, під дахом якої збираються вірники двох обрядів. — Пізніше генерал шукав у Польщі серед провінцій охочих братів працювати на Україні у східнім обряді. У Польщі, до речі, є п’ять провінцій францисканців. Головний осередок нашої провінції є у місті Катовіце. Тоді вже йшлося про те, аби піднімати питання, так і почалося».

Як усе починалося

Історія розповідає, що 17 червня 2003 року Міністр Провінціальний отець Юзеф Чура разом із дефініторієм о. Антоніном та отцем Яном-Канти Пехотою зустрілися в Ужгороді з єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії Міланом Шашіком. Тоді обговорювалося питання можливості навчання братів східного обряду в Духовній академії ім. Блаженного Теодора Ромжі в Ужгороді. Відтак владика Мілан дав згоду й запропонував, аби наставник братів водночас був і духовним отцем у Академії. 21 грудня 2003 року в Ужгороді о. Юзеф Чура зустрівся з Генеральним вікарієм єпархії о. Тарасом Ловскою — ректором семінарії. Наступного дня велася розмова з єпископом Міланом, який висловив бажання, аби Чин Братів Менших візантійського обряду якнайшвидше вкорінився  й розпочав душпастирську діяльність у його єпархії.

«13 червня відбулася зустріч двох єпископів — Антала Майнека (OFM), Мілана Шашіка (СМ) з нашим провінціалом і о. Антоніном. Єпископи звернулися до нашої Провінції з проханням про душпастирську працю у двох обрядах — візантійському і латинському. Провінціальний Міністр о. Ездраш Босок (OFM) разом із дефініторієм Провінції погодився на таку діяльність. 18 червня 2005 року відбулося урочисте посвячення хреста і наріжного каменя на місці майбутньої побудови нашого монастиря і церкви», — оповідає отець Ян.

Згодом, 1 вересня 2005 року завершилося врегулювання різних питань щодо співпраці між єпископами Міланом та Анталом, а також Міністром Провінціальним о. Ездрашем, у результаті чого уряд римо-католицького єпископату надав Провінції Успіння Пресвятої Богородиці земельну ділянку. Того ж дня були ериговані дві парафії: римо-католицька Матері Божої Ангельської та греко-католицька Ікони Матері Божої Марія-Повчанської.

У листопаді 2005 року в Ужгороді близько озера розпочалося будівництво тимчасової каплиці для зростаючої спільноти вірників. Перша греко-католицька літургія була відправлена на Великдень у 2006 році. Каплиця роками наповнюється дедалі більшою кількістю вірників обох обрядів.

А 1 вересня 2006 року почалося будівництво монастиря Братів Менших поряд із каплицею.

«Наша мета була якнайшвидше зведення дому чернечого й оселення у ньому. Той дім водночас був Домом Початкової Формації для молодих братів, які готуються до священства й навчаються у Богословській академії ім. Блаженного Теодора Ромжі в Ужгороді», — додає отець.

У березні 2007 року були зведені мури монастиря, а майбутня церква почала зводитися 18 червня 2005 року з посвячення хреста і фундаменту.

Перший поверх храму — для римо-католиків, другий — для греко-католиків

Отець Ян розповідає про будні монастиря, служіння в каплиці та майбутній храм. За його словами, наразі в ньому мешкають 5 священиків, отець-диякон, 3 семінаристи та брат-кухар. Монастир має під своєю опікою сестер-василіанок, у яких щодня отці відправляють службу, раз на тиждень або 2 рази служать у сестер у монастирі при Катехетичному центрі. Також священики ведуть службу в чотирьох лікарнях Ужгорода. У самій каплиці протягом тижня проводяться греко-католицькі й римо-католицькі богослужіння. Римо-католикам провадять службу українською та угорською мовами, для прихожан східного обряду служба — церковно-слов’янською мовою, а в неділю — ще українською. На угорськомовній службі багато старших людей, а на українській — молодших. Отець Ян каже, що до «тимчасової» каплиці приходять більше греко-католиків. До слова, майбутній храм матиме два поверхи. Перший буде храмом для римо-католиків, а другий — для греко-католиків. Наразі готові три метри першого поверху, який матиме 6 метрів. Коли завершиться будівництво — фінансове питання (гроші жертвують прихожани — Авт.), ще кілька років треба чекати…

«Сьогодні наразі всі ходять до каплиці, трохи є незручності, коли великі свята — Різдво, Великдень, оскільки в римо-католиків швидше настає та радість від свят, допоки у греко-католиків ще піст. Можливо, це може комусь заважати. Коли ж площа буде роз’єднана, то, можливо, буде легше, інакше», — сподівається брат Ян.

Будні монастиря: допомога нужденним, уроки катехізації, служби у монашок та в чотирьох лікарнях

У монастирі займаються також освітньою і соціальною діяльністю. Щосуботи близько 50 дітей відвідують заняття з катехізації. Є молодша група (6—7 років), де вчать загальній катехізації, також ті, які готуються до першого причастя, крім того, є група, учасники якої вже після першого причастя, і старші. По понеділках збирається спільнота «Жива вода», учасникам якої від 6 до 60 років. По понеділках зустрічається також «Матері в молитві».

Є також спільнота молодіжно-патріотичного спрямування «Veritas», а для дітей із важких родин спільнота «Ковчег віри».

Поряд із монастирем постав і соціальний будиночок, у якому зустрічаються нужденні.

«Також годуємо тих, хто цього потребує, щодня до нас приходять близько 40 людей. Ми побудували соціальний будиночок з кухнею та їдальню для соціально незахищених. Там є душ, пральна машина, місце для лікаря», — розповідає отець Ян.

Серед нужденних є такі, які працюють біля монастиря. Щодня пані Ліза від ранку й до полудня або й довше працює — чи землю перекопає, чи доглядає за квітами — вона хоче працювати. Якщо монахи просять про допомогу, то деякі прийдуть і допоможуть. Частина з них живуть на вулиці, частина мають оселю, але їм бракує грошей, аби утримувати житло. Дехто з них приходить і помолитися.

Співіснування вірників двох обрядів під одним дахом дехто вважає унікальним явищем. Єпископ Антал Майнек каже, що францисканці поєднують Схід і Захід. Святий Франциск у ХІІІ ст. молився перед іконою візантійською, з тієї ікони Ісус мовив до нього: відбудуй мою Церкву. Відтак францисканці є тою зв’язкою між Сходом і Заходом. «Божий дух святого Франциска є повсюди», — резюмує отець Ян.

Евеліна Гурницька, Католицький Медіа-Центр