Невдовзі обиратимемо наступного президента України. Ми вже пережили кілька подібних виборів, але цього разу, після трагічних подій з одного боку і народного пробудження на Майдані – з іншого, на порозі суттєвих змін нашого суспільного життя та справжньої можливості жити в нормальній демократичній країні, це голосування матиме для нашої держави особливе значення.
З історії багатьох держав упродовж століть знаємо, якою важливою особою є провідник, хоч би як ми його називали: цісар, цар, король, князь, гетьман, президент, генсек.
Добрий керівник, щиро відданий своєму народові, який бажає йому справжнього добра, – це велике щастя для народу. Поганий провідник, зорієнтований не на загальне благо, а на інші речі, – це, можна сказати, прокляття для люду.
Наглядним прикладом того, наскільки важливий для України добрий президент, є поведінка наших недругів і ворогів, які за всяку ціну хочуть зірвати прийдешні вибори.
Тому не дивно, що переживаємо критичні часи нашої історії, мріючи про доброго керівника держави.
Підозрюю, що багато співвітчизників ставлять собі запитання: яка користь нам від нового президента та нової влади? І це не дивно. Адже багато українців виростали та виховувалися, коли Україна була інтегральною частиною СССР. У ті часи громадянин як такий не представляв жодної цінності. Усе, що людина могла мати чи робити, залежало від комуністичного керівництва, яке твердило, що забезпечує їй все необхідне.
Більшовицька пропаганда запевняла, що СССР – це найбільш демократична держава у світі, хоча насправді в Союзі демократією навіть не пахло. Народ не мав жодного голосу.
На жаль, такого способу мислення ми ще не цілком позбулися. Тому і виникає запитання, що ми з того всього будемо мати.
Богу дякувати, за 20 з лишком років відбулися зміни, відкрилися нові можливості. А за останніх кілька місяців ці зміни набрали нової форми, нового життя. Як було сказано вище, ми стоїмо на порозі встановлення справжнього демократичного ладу.
Що це означає?
Влучно про це сказав наш великий поет Іван Франко. У його вірші "Великі роковини" читаємо: "Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт". У цих рядках є два ключових слова.
Перше – "кожний", не тільки високопосадовець, чиновник, а кожний громадянин, без винятку, від найстаршого до наймолодшого, від найбільшого до найменшого.
Друге – "ти". Це особисте звернення, не "він", "вона" чи "вони", а – "ти". Кожний із нас особисто відповідальний за долю всього народу.
Таке формулювання наганяє великий страх на людей, які звикли щось одержувати, а самі нічого не робити або навіть боятися щось робити.
Хто, я відповідальний за долю мільйонів? Так, ти.
На порозі нової ери в історії України, в яку тепер вступаємо, мусимо чітко усвідомити собі цю відповідальність за загальне благо. Інакше будуть даремними жертви наших дідів і батьків, Небесної сотні, а також духовне піднесення Майдану.
Перед кожним із нас стоїть нині основне запитання: що я можу, що повинен зробити, як маю думати, говорити і діяти, щоб забезпечити всьому своєму народові Богом дані людські права?
Хочу пригадати шановним читачам, що дуже важливою цими днями є наша щира молитва до Небесного Отця з проханням про Його милосердну опіку. Наша народна приказка каже: на Бога уповай, а рук прикладай.
Без Божої допомоги нічого не досягнемо, але якщо не будемо діяти, старатися, то поставимо перешкоду Божій благодаті, чого не доведи Господи!
+ Любомир, Архиєпископ-емерит, Українська правда
фінансово.
Щиро дякуємо!
