Римо-Католицька Церква на півдні та сході України працює «в штатному режимі», — ствердив в інтерв’ю для Радіо Ватикану єпископ Станіслав Широкорадюк.
Владика Станіслав тривалий час був єпископом-помічником Київсько-Житомирської дієцезії, донедавна також виконував обов’язки Адміністратора Луцької дієцезії, а наприкінці травня очолить Харківсько-Запорізьку дієцезію.
— Чесно сказати — немає ніяких великих проблем для Церкви, а вона має виконувати своє завдання, незалежно, які там люди, з якою ментальністю. І Церква це виконує: ми молимося, ми маємо людей, які збираються на Службу Божу. Але ми маємо тих людей, що насправді зрілі, побожні, з якими можна робити дуже-дуже багато справ. А решта люду — це, звичайно, заповідник Радянського Союзу, і це наша величезна проблема. То не росіяни, не якісь чужинці, — це радянський спадок, і люди мусять усвідомити, чому ми сьогодні страждаємо: це спадок Радянського Союзу. Церква тільки молиться, аби це якнайшвидше минуло. На мою думку, потихеньку цей стан умів минає, люди прозрівають, починають бачити: оце горе багатьом відкрило очі. Смерті, терористи, стрілянина. Потроху люди дозрівають… А Католицька Церква робить найголовніше: вона сама молиться і всіх заохочує до молитви за мир, і їй це вдається.
— Чи немає перешкод у відправленні богослужінь на тих теренах?
— Дякувати Богові, перешкод немає. До Церкви не мають претензій, це одне; а друге — наші храми переважно побудовані подалі від центру, тільки у Харкові католицький храм у центрі міста. А в тому самому Слов’янську, Краматорську чи інших таких місцях, наші храми далеко, і навіть не можна й подумати, що в центрі щось таке діється. Узагалі слід сказати, що на Східній Україні, чи в Луганську, чи в Донецьку, захоплено всього по кілька будинків, є по кілька місць у самих містах, де точаться бойові дії, а решта міста живе своїм життям. Тобто це не така війна, щоб аж, хоча напади бувають, атаки на військових, чи з іншого боку; але це війна локалізована.
— Владико, Ви родом із Центральної України, служили там багато років. Також довелося Вам побувати й на Західній Україні. Якою Ви бачите Церкву там, на Донбасі, у південно-східній частині нашої держави?
— Немає іншого рецепту, як дати людям Ісуса Христа. Це єдине, що ми повинні робити: давати людям Ісуса Христа. І тоді люди змінюються. Повсюди і завжди для цього достатньо людей: і на Західній Україні, і на Волині, — яким треба давати Ісуса Христа. Є люди, далекі від Бога. Люди, які заповнюють собою «недільні храми», що ними є базари (і на Волині це так само!). Тому ми хочемо дати людям правильне розуміння, як треба жити по-людськи, як треба молитися, як треба взагалі бути християнами. І це — завдання для Церкви скрізь: чи на Волині, чи на Східній Україні. Думаю, що саме це треба робити.
— Зараз чимало людей в Україні взяли до рук зброю і стоять по обидва боки тих барикад чи блок-постів… Що би Ви сказали тим людям, які зараз тримають у руках зброю?
— Ну що я можу сказати. Католицька Церква вчить, виклавши це в Катехизмі: захищатися кожен має право, але не має права нападати. Навіть віруючі люди мають право брати участь у революції; але не мають права брати участі в громадянській війні. Тому — війна війною, а людина завжди повинна мати сумління. Гріх завжди залишиться гріхом, якщо людина проллє невинну кров. Відповідальність за пролиття невинної крові лежить на будь-кому і в будь-якій ситуації; ніщо не виправдовує. Я хотів би закликати, аби люди задумалися, що відповідальність перед Богом залишається та ж сама: ніщо не виправдовує несправедливості, ми маємо право захищатися, але не маємо права нападати.
— На Майдані Ви свого часу сказали, що дні тієї старої влади пораховані. Ви часто були на Майдані серед тих людей, як у сніг, у мороз, під дощем, під кулями люди молилися. Що той Майдан дав Україні? Що він дав тим людям, які, може навіть, були далекі від Бога?
— Перш за все: Майдан молився, і молитва змінила людей. Я вважаю, що завдяки молитві ми перемогли. Без молитви ми би не перемогли. І тому сьогодні люди стали іншими. Майдан дав те, що ми не хочемо бути тими, ким були: ми стали іншими, і ми будемо іншими. Тому я вважаю, що такі Майдані повинні відбутися повсюди, бо це революція. А революція — це така справа, яка міняє ментальність, міняє систему, міняє щось на краще. Українці такими, як були, уже не будуть.
— Зараз маємо молитовні Майдани: у Донецьку, в Харкові…
— Таку справу потрібно тільки благословляти. Якщо ми будемо молитися, і чим більше ми будемо молитися, — це зло, ця диявольська агресія відійде.
Кость Чавага, Радіо Ватикану
Фото: InfoSMI