Одна з моїх улюблених фраз — не пам’ятаю, як вона виникла, але блатняка я не слухаю, так що десь із літератури прийшло, — звучить так: «Бог не фраєр».
Це примітивізована форма для донесення до різних моїх співрозмовників катехизмової істини, що «Бог за правду винагороджує, а за зло карає», ну і ще що «Бог є Істина».
Бог є Істина, Правда, Суть, і це інколи важкувато зрозуміти, ну бо всі ми люди і я теж. Ім’я Бога це суть Бога, тобто всі єговісти разом узяті можуть іти найближчим лісом, бо ім’я Бога це Бог, а ще Його ім’я це Правда, бо суть Бога — це те, що Він є Правда.
З приватної розмови я дізналася: у середовищі російських католиків активно моляться «за навернення України», ну і взагалі дуже сильно переживають за нашу Неньку, яка просто-таки гине під владою київської хунти.
Буття католиком саме по собі не робить людину вільною від мисленнєвих стереотипів країни проживання, ну а тим більше під таким інформаційним тиском, як зараз у Росії.
Але Бог, як ми пам’ятаємо, — не фраєр. Правду знає. Тому я, за всього співчуття до російських католиків, які залишаються на імперських позиціях (а двом панам не можна служити, і це не я сказала), дуже рада їхній молитві. І нехай далі моляться, і більше, і активніше!!! За навернення України. Бо Бог слухає не так, як люди. Прохання до Бога «навернути Україну в лоно Росії» повернеться до молільників приблизно з таким повідомленням: 502 Bad Gatewey. Якщо взагалі не 404… Натомість молитва за навернення України, як на мене, нам зараз дуже і дуже потрібна. Бо до істинного предстання перед Богом Всевишнім нам як державі й нації ще далекувато. Принаймні, якщо вийти поза коло інтернет-спілкування з однодумцями і роззирнутися на вулицях. Там люди «їдять, п’ють, женяться і виходять заміж, як було за часів Ноя», і їм принципово по барабану, що 23 роки незалежності державу розкрадали і дожовували, що відрізали шмат території, що гинуть найкращі — ті, хто прокинувся. І саме їх нам найбільше бракуватиме, коли поточні події бодай якось завершаться: не охлосу, який продовжує гигикати під примітивні сіткоми, а тих, хто відірвав-таки сідалище від дивану і пішов робити реальну справу.
Навернення потребують ті, хто носить хрестики разом зі знаками зодіаку, хто не відрізняє Бога від «космічних енергій», хто вважає цілком нормальним жити без шлюбу, захищатися від дітей таблетками і вбивати їх абортами, хто погоджується, що «не підмажеш — не поїдеш» і відкладає гроші не на покупки, а на хабарі, ну і тим більше ті, хто впевнений, що посада дає їм повне право «збирати урожай» на свою користь. Навернення потребують ті, хто звик, що «все одно нічого не зміниться, хоч за кого голосуй», і тим більше ті, хто вже десятиліттями (так!!!), приїжджаючи на свою виборчу дільницю як у свою «вотчину», презирливо каже: голосуйте як хочете, а підрахунок буде на мою користь. Навернення потребують ті, хто сидить по вищих кабінетах і все ще «повернутий» у бік СССР, душею і розумом перебуває там, продовжуючи існування цього монстра у собі. Ви взагалі в курсі, що «де скарб твій, там і серце твоє»? Що які думки ти в собі несеш, то таку реальність і твориш? І що чимала частина наших співгромадян НАСПРАВДІ ще живуть у Радянському Союзі???
Ось тому я дуже радію всім повідомленням про те, що хтось молиться «за навернення України». Хай моляться. Бог не фраєр, правду бачить. Його не надурити ідею «русскава міра». Його не переконати, що Москва, яка виникла пізніше Києва, є «матір’ю» стосовно нього. Бог не дивиться геббельс-ТВ і в Нього немає кисельова головного мозку (тм).
Що ж до гуманізму, то це думка, яка безпосередньо пов’язує (для мене) 137 псалом і Гімн України. Той, хто погано вчив історію, несе в собі переконання, що християни — це вогнища інквізиції, грабунки Хрестових походів і приниження жінок, бо їх не дозволяють висвячувати. Ну і взагалі, опіум для народу. Натомість якщо роздивитися історію нашої цивілізації розумно і спокійно, то стає цілком очевидним, що у старому законодавстві й мови не було про права жінки і тим більше права дитини, це «заслуга» проникнення у суспільну думку християнського культу Діви Марії (а відповідно, жінки як такої) та культу Дитятка Ісус (а відповідно, поваги до дитини як особистості). Прагнення до скасування смертної кари теж походить із християнського вчення про любов і прощення. Обстоювання правил справедливого самозахисту і засудження війни — так само. Бо у давніх законах війна була цілком собі «Божим ділом». Український гімн каже «згинуть наші вороженьки, як роса на сонці», так майже любовно, вороженьки. А згаданий 137 псалом, «туга за рідним краєм», містить у собі рядки, які з Літургії годин викинуто. Туга за покинутим Єрусалимом залишається, але — гуманізована християнством. Бо в старозавітному варіанті радості від перемоги над ворогами ідеться не тільки про те, що «нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не винесу Єрусалим понад найвищу мою радість», але також і «щасливий той, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб’є їх об скелю».
Те, що зараз діється в інформаційній війні між Україною і Росією, дуже сильно нагадує оці вилучені рядки. Ненависть, яка заливає простір спілкування, сходить до цього рівня «ламехової помсти», який за тисячоліття розвитку цивілізації християнство зуміло подолати. Висновок із ситуації насувається простий: коли хтось піддається ненависті, висловлює прокляття, палає жадобою «нищити майдаунів», «салоїдів» і «укропів», — так само як шле прокляття «рашистам», «ваті», «путіноїдам» — це все ще ДОхристиянське воювання. Це все наше впадання у стару пастку сатани: розділяй і пануй. Час від часу, коли переглядаю такі, гм, «розмови» в інтернеті, не можу позбутися враження, що правди немає ні по одній стороні, бо всі співрозмовники сичать і плюються отрутою.
У моїх улюблених (і вже цитованих) Стругацьких, у «Населеному острові», який зараз збувається просто на наших очах, є болісна сцена, коли Мак стоїть над тілом Гая і розуміє, що тут щойно був смертельний бій: «схватились два рычащих и воющих пса», кожний на славу свого хазяїна. Тобто — двоє насправді однакових. Однаково хворих і однаково правих…
Але в нашій нинішній ситуації є одна (щонайменше) суттєва відмінність. А саме: Бог не фраєр. Ми не на Саракші, й за нами не йдуть танки-випромінювачі, які перетворюють людей на зомбі. Принаймні, у Росії цю функцію прекрасно виконує телебачення — що геніально передбачили Стругацькі, а в Україні з цим набагато простіше, бо в нас не розроблено системи державницької пропаганди. Ми маємо шанс вистояти у цих війнах, що інформаційній, що фізичній, бо Бог є Правда, а Він знає, що напали на нас, а не ми. Багато в чому іншому ми з Росією схожі й справді походимо зі спільного (імперського, радянського, посткомуністичного) простору, нам є що лікувати, а крім того, ми так само схильні впадати в пропагандистську гарячку. Але Бог завжди по стороні кривджених, а не кривдників. Це наш шанс. І ми потребуємо навернення: як кожна окрема людина, як нація і як держава.
Тому — нехай моляться за навернення України. Це хороша молитва, я сама до неї долучаюся. А всілякі молебні проти «фашизму» в Україні будуть безрезультатні бай дефолт, ну бо фашизму в нас немає, дякувати Богу. Це тільки ганьба для тих, хто намагається використовувати Бога у своїх цілях, і нічого крім ганьби.
Молімося чесно, і Бог нас вислухає. Не піддаваймося спокусі ненависті, бо тоді ми все одно програємо, рано чи пізно. Бог не фраєр: не тільки вони «дістануть своє», але й ми теж, якщо не вистоїмо в правді перед Богом-Істиною.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
