Чи необхідна війна несе необхідне добро?

У зв’язку з святкуванням сімдесятої річниці висадки повітряного та морського десантів військ союзників на узбережжя французької Нормандії постало багато питань щодо воєн, які велися від того моменту і до сьогодні. Всі думки з цього приводу можна виразити власне у цьому питанні: «Чи необхідна війна несе необхідне добро?». Чотири тисячі чотириста тринадцять солдат, що загинули 6 червня 1944 року, у співвідношенні з п’ятнадцятьма мільйонами загиблих у Другій Світовій Війні військових можна порівняти з своєрідним авансовим платежем, що передував цій великій жертві, а саме такою була ціна закінчення цієї війни. Проте навіть це число «тьмяніє» у порівнянні з кількістю жертв серед цивільного населення, що оцінюється у сімдесят, а навіть у сто мільйонів. Ці люди втратили життя у війні, яку називають доброю.

«Та  що ім'я?  Назви хоч як троянду, Не зміниться в ній аромат солодкий!», можна повторити за Шекспіром. Названа іншим іменем, троянда не втратить свого аромату, проте чи щось зміниться, якщо війну ми назвемо доброю? Як взагалі такий епітет уживався зі словом «війна» протягом семи десяти років?

Є такі моменти, коли нації мають забути про втрати та зосередитись на тому, що необхідно зробити сьогодні. Будь-яке кровопролиття, було частково «добрим», оскільки було «необхідним», необхідним, оскільки «люди не можуть жити вільно до тих пір, поки інші вільні люди готуються за це помирати». Що ж можна сказати про Другу Світову Війну? Ця війна була справді потрібною, для багатьох цього достатньо, щоб ствердити, що вона була «доброю» та справедливою. Проте, чи така «необхідність» чинить війну доброю та справедливою?

Більш ніж кожна інша подія в сучасній історії, Друга Світова Війна доводить кожному, принаймні у США та Європі, що «добра та справедлива війна», війна, що ведеться без жодних скрупулів, справді існує. У своїй широко відомій публікації «Невблаганна хвилина: Освіта військових» випускник Військової Академії США капітан Крейг М’юланей розповідає, що підчас одного з основних тренінгів, коли він намагався узгодити свої моральні принципи та релігійне виховання з фактом підготовки до вбивства людей, а також до командування іншими у цьому. Він знайшов свого католицького капелана, що «заспокоїв» його питанням: «Чи ти віриш у справедливу війну?» «Так, отче, – відповів М’юланей, – на зразок Другої Світової».

Вірити – добре вжите слово, адже одне переконання може спростувати інше. Не стільки доказом існування Бога, скільки аргументом на користь «Доброї Війни» є власне Друга Світова війна, війна проти Гітлера та Хірохіто, війна проти зла, війна, що супроводжується переконанням, що, здається, не потребує жодних доказів, що війна проти зла не може бути злою.

«Необхідна» війна означає «добра» війна? Багато ветеранів, більше, ніж будь-коли, ставить це питання і не знаходить бажаних відповідей. Навіть якщо ми пам’ятаємо та шануємо найстарших ветеранів, ми маємо поважати та прислуховуватись до  ветеранів сучасності.

Один з них – Тімоті Кудо, офіцер морського флоту, що служив в Іраку та Афганістані, у січні 2013 року опублікував статтю у «Вашингтон Пост» під заголовком «Я вбивав людей в Афганістані. Чи я мав рацію?». Це питання, за його власним зізнанням, до повернення на Батьківщину ніколи його не турбувало. «Ми були дуже зайняті, для того, щоб перейматись моральною стороною цього питання.», – пояснює автор публікації. Проте сьогодні він думає про це щодня, адже тепер він усвідомлює, що буде жити з цим «етичним нівеченням», яке несе вбивство самому вбивці. Як стверджує Тімоті Кудо, цей біль є набагато сильніший, ніж фізичні страждання, яких він зазнав. «Вбивство не можна назвати добрим, проте на війні цього не уникнути», – продовжує він. Це найкраще пояснення того, що він пережив на цій війні.

Проте, цілком зрозуміло, що таке пояснення капітана Кудо може задовільнити лише патріотично налаштованих чиновників, що підтримують армію та вітають солдатів уже вдома, та дуже часто і чути не хочуть про те, що вони насправді пережили. Дуже часто вони вдячні солдатам за їхню службу, але ця вдячність не розповсюджується на висловлені ними коментарі. Власний досвід та сліди, що залишила війна у душі Кудо, примусили його поставити собі питання про моральність вбивства, навіть в умовах війни.

Кудо назвали «морально розгубленим», проте без сумніву він прийшов до певної моральної чистоти, ясності, яку поділяють багато інших ветеранів, що служили з честю.

Те, що ми називаємо Другу Світову Війну «необхідною», а не «доброю» ніяк не зменшує відвагу та самопожертву її ветеранів, проте це може пояснити, чому наші ветерани сьогодні відчувають, що щось їх переслідує, коли вони повертаються додому.

Роберт Еммет Мегхер, професор гуманітарних наук в коледжі Хемпшір, автор публікацій «Геракл збожеволів, або Роздуми над героїзмом в епоху безкінечної війни», «Вбивство з середини: моральнe зранення та справедлива війна».

National Catholic Reporter
Переклад: с. Юлія Заводовська, СREDO