На фресці Мікеланджело «Створення Адама» у Сикстинській Капелі ми бачимо Бога й Адама, які тягнуться один до одного, проте ніколи не торкнуться, хоча їхні пальці зовсім близько.
Часто можна почути від кар’єрних консультантів таку пораду для досягнення змін на роботі: «Порахуйте свої сильні й слабкі сторони, визначте кар’єрні цілі, а потім розробіть план, як отримати те, чого ви хочете». Але якщо ваша мета не ясна і ви навіть не уявляєте, ким хочете бути або що ви хочете робити, ця порада вам нічого не дасть. Ми тільки тоді дізнаємось без чого не можемо жити, коли це побачимо.
Такі пошуки відповідей більш образні, ніж раціональні, зосереджені більше на знаходженні їх зовні, ніж усередині. Це те, що формується спочатку в уяві й тільки потім виражається в ідеях і стратегії. На відміну від ідей, уявлення завжди втілюються, ніколи не є абстрактними, і ми пізнаємо їх тільки тоді, коли бачимо. Лише після цього ми зможемо перетворити їх на ідеї та стратегії по досягненню кар'єрного росту й сімейного благополуччя.
Святий Ігнатій Лойола відчув те ж саме у період між його наверненням і заснуванням ордену єзуїтів. У той час, як він видужував від травми ноги, він читав про святих і був наповнений бажанням робити великі справи для Бога. Святі були різні, тому що вони уявляли себе по-різному, і, навіть будучи прагматиком, Ігнатій відправився у пошуки нового образу його особистого покликання християнина – тієї благодаті, яка пізнана тільки тоді, коли виявлена, побачена і усвідомлена.
Аби розібратися в собі Ігнатій Лойола усамітнився в іспанській печері, з якої пізніше вийшов із уявленням себе як бідного прочанина в дорозі з Ісусом, найвищою цінністю для якого була душа. Нова ідентичність привела його до життя на межі гріховної слабкості та життєдайної благодаті, фальшивої впевненості і вимогливої любові.
Людина часто отримує благодать тоді, коли триває в певних життєвих пошуках. На щастя, Бог завжди готовий показати нам свіжі образи благодаті, щоб заспокоїти наші сліпі бажання до духовного зростання.
Коли ми хочемо втілити ці образи у життя, то повинні діяти як паломник Ігнатій, який відчував невтомну жагу за більшим добром, яке проявляється на межі фамільярності й справжньої віри, егоїзму і самовідданості, оптимізму і безнадійності.
Фреска Мікеланджело «Створення Адама» в Сикстинській капелі є зображенням того, як ми живемо з Богом і знаходимо благодать, яка ховається на межі. Ми бачимо Бога і Адама, які намагаються дотягнутися один до одного, проте, хоча їхні пальці наближаються, вони ніколи не торкнуться. Чи не знаходимося ми на роздоріжжі між ранами, які ніколи не були повністю зціленими і благодаттю, яка не вилилась на повну?
Необхідно перевірити і переглянути відповіді, які приходять першими під час наших пошуків, щоб упевнитися, що ми знаходимося на правильному шляху
Ми отримуємо бажання того, що робить життя повним, без чого ми просто не можемо жити тоді, коли прагнемо глибшого пізнання Бога і себе. Триваючи в активних пошуках нашого покликання, ми сприяємо більш глибокій і повній дії любові і благодаті в нас.
Джо Макх’ю, National Catholic Reporter
Переклад: Крістіна Власова, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
