Чудеса потребують віри

Про значення чудес для віри з о. д-ром Кшиштофом Вонсом, теологом духовності, директором Центру духовної формації сальваторіанів у Кракові, розмовляє Ева Чачковска.

Чи допомагають вірі чудеса?

Чудеса можуть поглибити і зміцнити віру.

А можуть вони її також викликати, збудити?

Ісус, зцілюючи, казав: «Іди, віра твоя зцілила тебе», або «Нехай тобі станеться за твоєю вірою». Чудесні зцілення Ісус ставив у залежність від віри: твоє зцілення буде таке, яка твоя віра. Чуда перемінюють нас, коли їх помічає наша віра. З десятьох прокажених, яких Господь зцілив, тільки один бачив (це слово взяте з Біблії), що він зцілився. Тому він повернувся і дякував Ісусові. Господь же його запитав: чи не десятеро були зцілені?

Інколи зцілення вирішує, однак, не сила віри зціленого, а сила віри тих, хто за нього молився.

Це правда, тоді відбувається зовнішнє зцілення, але чи йдеться про зцілення внутрішнє? На нього треба відкритися. Ісус і Євангелії від св. Йоана сказав до зціленого при купелі: «Іди й пильнуй, аби з тобою чогось гіршого не трапилося». Це означає, що прокажений був зцілений, але мусив бути чуйним і подбати про своє нутро. Не бракує у світі людей, які були чудесно зцілені, або Бог увійшов у їхнє життя в якийсь інший чудесний спосіб; але вони не були спроможні побачити це й увірувати.

Без цього не може настати духовне зцілення?

Не може. На наших очах невпинно стається безліч чудес, але чи ми спроможні їх бачити? Чуда потребують віри, щоб ми розпізнали в них Боже діяння. В історії Ізраїля, як каже єврейська мудрість, не було більшого чуда, ніж те, коли води Червоного моря розступилися й ізраїльтяни, втікачі з Єгипту, безпечно перейшли морським дном. Єврейська легенда розповідає про те, як Рубен і Симон переходили серединою Червоного моря у момент найбільшого чуда. Один до другого каже: «Глянь, скільки ж тут болота!» Другий на те: «Ну так, я в тванюці по кісточки. З такої глини ми мусили робити цеглу у фараона. Немає жодної різниці між тим, що тут, і неволею в Єгипті». Яка тут мораль? Інколи можна перебувати у самому центрі чуда, яке Бог здійснює на наших очах, і не бачити, що відбувається. Потрібна віра, щоб побачити Бога, який чудесно діє у нашому житті.

Що таке чудо? Чим воно є?

Це знак Бога, який об’являє себе у світі. Бог присутній у світі невпинно. Невпинно в ньому діє і промовляє до нас, дає знаки своєї присутності, також і матеріальні знаки в природі, серед них і чудесні зцілення. Бог діє делікатно, тонко, але Він може зробити це і видовищно, вражаюче.

Однак визнання, що Бог увійшов у наше життя, часто є тільки суб’єктивним відчуттям. Для зовнішнього спостерігача в цих подіях може не бути нічого надзвичайного

У цьому й проблема. Сучасна людина, яка живе так, ніби Бога не існує, неспроможна читати дійсність по-Божому. Бог може діяти дуже виразно, а людина й так у Нього не увірує.

У Старому і в Новому Завіті Бог часто приходив у снах. І це не тільки минуле.

Бог може приходити до людини різними шляхами. Також і сни не становлять для Нього замкненого шляху. Класичним прикладом є св. Йосиф, який найважливіші рішення приймав після того, як зустрічався з Богом уві сні. Оскільки він був мужем праведним, який умів читати дійсність глибше, то був спроможний також і сни читати. Однак якщо ми не є людьми духовними, то не прочитаємо Божого діяння у снах. Будемо їх тоді інтерпретувати магічним чином. Людина «зовнішня», яка живе тільки почуттями, враженнями і мислить поверхово, сприйматиме дійсність більше як магію, ніж як таємницю. І це надзвичайно актуальна проблема. Сьогодні панує магічне мислення. Ми неспроможні розпізнати таємницю, оскільки бажаємо мати контроль над дійсністю, також і тоді, коли спимо. Ми хочемо розгадувати сни: це означає оце, а те — оте. Однак я був би дуже обережний, говорячи про діяння Бога через сни.

" Сьогодні панує магічне мислення. Ми неспроможні розпізнати таємницю, оскільки бажаємо мати контроль над дійсністю, також і тоді, коли спимо. Ми хочемо розгадувати сни: це означає оце, а те — оте.

Чому?

Оскільки сни це не виключно духовна дійсність, але також і психічна. Вони можуть відображати наші психічні переживання. У снах пробуджується підсвідомість, активується те, що було пережите вдень, що було випхане зі свідомості. Коли ми засинаємо, то історія дня починає доповнюватися.

А ще є пророчі сни, які заповідають майбутні події.

Говорячи про таке, я би також був обережний. Суть пророцтв полягає не у заповіданні майбутнього. Пророк це той, хто чує слово Боже і в його світлі бачить реальність, у якій живе і в якій об’являється Бог. Він говорить через пророків про поточні часи, про те, як ми живемо нині, що в нашому житті добре, а що погане, як ми маємо своє життя змінити і яким буде наслідок того, що ми Його послухаємося чи ні. За деякий час ми кажемо, що пророк передрікав нам майбуття. Тоді як майбуття випливає з того, чи ми слухаємо пророка зараз, чи ні.

" Суть пророцтв полягає не у заповіданні майбутнього. Пророк це той, хто чує слово Боже і в його світлі бачить реальність, у якій живе і в якій об’являється Бог.

Але ж багато святих, наприклад, св. Фаустина, Отець Піо, також бачили і майбутнє, яке ще тільки мало настати.

Бог може дати дар проникання дійсності, бачення майбутнього. І Він давав його численним святим. Однак у їхньому випадку, як і в кожному іншому, збувався принцип «за плодами пізнаєте їх». Існують люди, здатні розпізнавати Божі обітниці. Класичним прикладом такої особи є Авраам. Але обітниця сповниться тільки тоді, коли людина слідує за нею з вірою. Коли ти за неї вхопишся тому, що Бог так обіцяв і Бог це виконає.

Мені здається, у нас тут проблема з чудесами. Бо, з одного боку, ми дуже раціональні, але з іншого — потребуємо подій, які вказують на щось позаматеріальне.

Нині існує тенденція зосереджуватися, з одного боку, на духовних загрозах — на діяннях злого духа, демонізації дійсності, а з іншого — на надзвичайному втручанні Бога. Потрібно бути дуже уважним: коли хтось має навіть якусь виняткову духовну дорогу, то вона не обов’язково буде для всіх інших точкою відліку. Навпаки, у багатьох людей вона може викликати питання, залишити неясності, ба навіть викликати сум’яття замість притягнути до віри. Важливо, чи людина, яка має якийсь надзвичайний духовний досвід, залишиться з ним сама, чи в неї є духовний керівник, який допомагає розпізнавати внутрішні переживання. Бо навіть якщо людину провадить сам Бог, то вона завжди, до кінця життя, залишиться об’єктом духовної боротьби. Що більше ми наближаємося до Бога, то сильніше нас атакує злий дух. Він робить це дуже хитро: під виглядом добра, натягаючи на себе різноманітні шати релігійності.

Так я сприймаю всю історію спасіння: Боже милосердя ми найбільше зустрічаємо в гріховних досвідах. Бо ніколи ми не почуваємося жебраками й безсилими більше, ніж тоді, коли опиняємося в гріху, коли усвідомлюємо своє становище і називаємо речі своїми іменами. У цьому й полягає таємниця хреста: Ісус, який помирає на хресті, сходить аж до відхлані нашого гріха. Там, де тьма гріховна переконує людину: Бог тебе покинув, нікому ти не потрібен, ти великий злочинець, не заслужив ні на що добре, твоє життя — банкрутство… А Ісус сходить туди, у відчай тьми, у наше пекло, аби сказати людині, відкинутій усіма, що Бог її ніколи не покидав і ніколи не переставав любити. Після того, як Петро тричі зрікся Христа, Господь поглянув на нього з такою любов’ю, що той гірко розплакався. Ось момент найбільшої таємниці Божого милосердя. Тут полягає відповідь на всі історії відкривання людиною Божого милосердя. Ісус постійно казав до св. Фаустини, що дуже хоче, аби людина повірила в Його милосердя. Він велів їй молитися за грішників, щоб вони увірували, що Він є.

За матеріалами: Gość Niedzielny